Інформаційний потенціал

Однією із складових економічного потенціалу національної економіки є інформаційний потенціал, який займає особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресур­сів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливос­тей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься уся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксо­вані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекому­нікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний ресурс має ряд особливостей, які відрізняють його від традиційних ресурсів, зокрема:

• інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збіль­шення традиційних ресурсів;

• інформація діє на суб'єктивний фактор виробництва - людину, його характер, особливості;

• інформація прискорює процес виробництва, за рахунок зменшення періодів виробництва та обертання.

Таким чином, можна вести мову про те, що саме інформаційний ре­сурс здатен значно підвищити ефективність національної економіки, без будь-якого помітного збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі та капіталу).

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становлять собою сукупність суб'єктів, відно­син та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, кни­говидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Матеріальною основою інформаційного потенціалу виступає вироб­ництво та використання відповідного технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується поступовою, але стійкою глобалізацією й інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Якщо промисловим технологіям знадобилося більше двох третин XX ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. За деякими оцінками, обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п'ять років збільшується удвічі, при щорічному темпі у 10-12%. Це дає змогу створювати значну кількість нових робочих місць, збільшувати обсяги внутрішнього національного продукту.

Інформаційні технології - це сукупність методів, виробничих проце­сів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, об­робку, передачу й використання інформації, або, іншими словами, це під­силювачі інтелектуальних можливостей людей і машин, основа розвитку продуктивних сил. Причому всі ці дії спрямовано на зниження трудоміст­кості процесів використання інформаційних ресурсів, підвищення їхньої надійності та оперативності.

За допомогою телекомунікацій та використання інформаційних тех­нологій, які дають змогу практично миттєво підключатися до будь-яких електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

В останні десятиріччя відчувається величезний попит на інформацію, а значить, і на комунікації, що зумовлюється діловими зв'язками, обміна­ми, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит викликаний і підтриму­ваний значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних техно­логіях, в основі яких лежать три основні сили:

• розширене використання комп'ютерної техніки;

• зниження ціни на передачу інформації;

• поєднання комп'ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання.

Швидкість зміни в інформаційних і комунікаційних технологіях, особ­ливо в останні роки, значно зросла. Це спричинило появу нових товарів і послуг: стільникових телефонів, супутникового телебачення, Інтернету з сервісом "світової павутини" (це територіально розподілена гіпертекстова система Інтернет, є сервісом, призначеним для доступу до інформації, організованої за допомогою гіпертекстових зв'язків. Залежно від контек­сту і змісту інформація може подаватися у вигляді тексту, графіки, звуку, відео чи в будь-якій іншій формі) тощо.

Зміни також трансформують методи виробництва та дозволяють значно пришвидшити його процес. Інформаційні і комунікаційні техно­логії, зумовлені розвитком наукових знань, в свою чергу, стають важли­вим елементом, що прискорює розвиток останніх.

Сучасний етап розвитку національної економіки передбачає впрова­дження в усі організаційно-управлінські та виробничо-економічні про­цеси новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації і, відповід­но, наявність нових та широких знань. Це визначає інформацію та про­цеси роботи з нею як основний чинник отримання економічних переваг, оскільки вже не потрібно доводити той факт, що країна, яка має високий рівень інформатизації більш самостійна у визначенні своїх свобод, стра­тегії й тактики розвитку, більш вільна у своїх діях на шляху інтеграції у світове господарство та утвердження свого позитивного іміджу на світо­вому ринку.

Інформаційний потенціал слід розглядати у поєднанні з технічним по­тенціалом (потенціалом засобів праці) та технологічним потенціалом.

Інформаційний потенціал в Україні в останнє десятиліття зазнав сут­тєвих змін. Однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку світо­вої економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів і послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. За прогнозами дослідників, у перспективі до 90% працездатного населення буде пов'я­зано з виробництвом і виробничо-технологічним використанням інфор­маційних продуктів і послуг.

Інститути права.

Поняття "право" має два значення:

• по-перше, право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці та ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

• по-друге, як система затверджених законодавчим органом за­конів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути права формують щонайменше два рівні пра­вових актів національного значення, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави.

Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Інститут Конституції України. Стан і характер державної, політичної, економічної і соціальної організації України визначає Конституція України — її Основний Закон. Конституція України містить основні положення, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, вона стверджує, що всі природні права людини визначаються найвищою соціальною вартістю.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Кон­ституції України є нормами прямої дії. Конституція також визна­чає місце і роль у національній економіці її важливих чинників:

по-перше, земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу;

по-друге, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання моно­польним становищем на ринку; неправомірне обмеження конку­ренції та недобросовісна конкуренція; види і межі монополії ви­значає закон;

по-третє, кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на достат­ній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що охоплює достатнє харчування, одяг та житло.

Практично інститут Конституції України охоплює увесь спектр чинників потенціалу виробництва та потенціалу соціального спо­живання. Він обґрунтовує рамки як чинників виробництва, розпо­ділу, так і рамки обміну та споживання. При тому констатує рів­ноправність усіх громадян перед її положеннями і Гарантує реалі­зацію їхніх інтересів.

Інститут підконституційних законів. За своїм функціональ­ним призначенням Конституція України, тобто її положення, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Вона лише визначає контури й акценти залу­чених чинників економіки та їхні пріоритети щодо продуктивного й ефективного виробництва, справедливого розподілу, обміну та споживання. Конкретизацію усіх відносин між виробниками, дер­жавою та виробниками і непрацюючими здійснюють так звані підконституційні закони. Сама Конституція України стверджує, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на ос­нові її положень. Такі закони охоплюють широкий спектр відно­син, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Закони, що регулюють відносини у сфері виробничого потенціа­лу. Отже, Закон:

Про власність, визначає відносини власності на землю, ос­новний і оборотний капітали, створений продукт і т. ін.;

Про зайнятість, визначає умови і характер зайнятості в усіх галузях економіки;

Про працю і її оплату, визначає рівні складності праці, її тарифікації та оплату;

Про господарські товариства, визначає умови організації господарської діяльності малих підприємств;

Про обмеження монополізму та недопущення недобросові­сної конкуренції у підприємницькій діяльності;

Про загальні засади створення і функціонування (вільних) економічних зон;

Про аудиторську діяльність, визначає умови і характер про­ведення контролю та фінансової оцінки діяльності підприємств;

Про банкрутство, визначає умови санації (оздоровлення) підприємства чи його ліквідації;

Про науково-технічну інформацію;

Про інвестиції, визначає джерела та умови здійснення капі­тальних вкладень;

Про іноземні інвестиції, визначає умови капіталовкладень зарубіжними інвесторами та ін.

Закони, що регулюють відносини у сфері ринкових послуг. Отже, Закон:

Про банки і банківську діяльність;

Про державну статистику;

Про зовнішньоекономічну діяльність;

Про інноваційну діяльність;

Про товарну біржу;

Про цінні папери і фондову біржу та ін.

Закони, що регулюють відносини у соціальній сфері. Отже, Закон:

Про працю і її оплату;

Про індексацію доходів грішми населення;

Про мінімальний споживчий бюджет;

Про підвищення соціальних гарантій для тих, що працюють та ін.

Закони, що регулюють відносини приватизації. Отже, Закон:

Про приватизацію майна державних підприємств;

Про приватизацію невеликих державних підприємств;

Про приватизаційні папери та ін.

Звісно, що наведеним переліком кількість підконституційних законів не обмежується. Зміни в національній економіці потребу­ють адекватного правового забезпечення задля їх урахування при формуванні економічних, політичних чи соціальних рішень. Щоріч­но приймається Закон України про Державний бюджет, удоско­налюється податкова, митна та інша законодавча база, і цей про­цес буде нескінченний. Важливо при тому глибоко пізнавати дію об'єктивних економічних законів, оцінювати реальну економічну ситуацію і формувати необхідну правову базу для збалансовано­го і стабільного функціонування господарства і держави.