НЕ 1.1. Дитинство як предмет психологічного дослідження
ПЛАН:
Психічний розвиток як складова онтогенезу та його особливості.
Історичний аналіз поняття “дитинство”.
Дитинство як предмет науки.
Специфіка психічного розвитку дитини.
Особливості розвитку психіки: кількісні і якісні зміни; утворення психологічних особливостей особистості; перехід від нижчих до вищих структур психічного життя.
Закономірності, фактори та рушійні сили розвитку психіки:
Проблема співвідношення навчання та розвитку.
Література:
Павелків Р.В. Дитяча психологія. – К., 2008. – с.9-13.
Буткевич Т.В. Дошкільна психологія. – К.,2007. – 11.-23.
Вікова та педагогічна психологія /О.В.Скрипченко та ін. – К.,2001. – С.40-76.
Кулагина И.Ю. Возрастная психология. – М.,2001. –С.110-165.
Мухина В.С. Возрастная психология. – М.,2002. – С.81-95.
Ддаткова література::
Басов М. Я. Избран. Психологические произведения / Под. ред. В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.
Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.; Радянська школа, 1976.
Запорожець А. В. Избр. психол. труды в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.
Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образовательном процессе детского сада.: Метод. реком. / Под ред. В. К. Котырло, С. Е. Кулачковской. – К.: Рад. Школа, 1989. – 88 с.
Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні: Науково-метод. посібник / Наук. Ред. О.Л.Кононко. – К.: Редакція ж-лу «Дошкільне виховання». – 2003. – 243 с.
Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – С. 3-30.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку / Плохій З. П., Кулачківська С. Є., Ладивір С. О., Пироженко Т. О. та ін. – К.: АПНУ, Ін-т проблем виховання. – 286 с.
Приходько Ю. О. Нариси становлення та розвитку дитячої психології. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1999. – 205 с.
Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с.
Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр «Академия», 1997. – 383 с.
Эльконин Д. Б. Психология игры. – М.: Педагогика, 1978. – 304 с.
1.Психічний розвиток як складова онтогенезу та його особливостi
Дошкiльна психологiяєскладовою частиною дитячоїпсихологiї, у якiй вивчається психiчний розвиток дитини протягом перших семи рокiв життя.
Розвиток живих iстот у процесi iндивiдуального життя називають онтогенезом. Вiн полягаєу змiнах, що носять закономiрний, послiдовний, прогресивний характер, як рух вiд нижчих довищих рiвнiв життєдiяльностi,їїструктурне та функцiональне вдосконалення. Онтогенез вiдбувається у рiзних напрямках:
— як становлення органiзму — морфофiзiологiчний онтогенез;
— розвиток людини як свiдомої суспiльної iстоти — онтогенез психiки;
— розвиток особистостi — соцiальний онтогенез.
Перший напрямок онтогенезу вивчає бiологiя. Другий та третiй — дослiджуються вiковою й дошкiльною психологiєю.
Психiчний розвиток виступає як процес кiлькiсних та якiсних змiн, що вiдбуваються у ходi дiяльностi та спiлкування дитини. Психiчний розвиток вiдзначається такими закономiрностями.
1. Гетерохроннiсть: нерiвномiрний, хвилеподiбний характер розвитку окремих психiчних процесiв особистостi. Для кожноїпсихiчноївластивостiєспецифiчний перiод, коливона розвивається найбiльш iнтенсивно. Цi перiоди — сензитивнi. Наприклад, для розвитку мовлення сензитивнимєперiод до 2-х рокiв, потiм можливостi й темпи розвитку мовлення значно знижуються.
2. Асинхроннiсть: рiзнi психiчнi функції мають рiзнi сензитивнi перiоди i за тривалiстю, i за вiком їх настання.
Наприклад, у дошкiльникiв провiдним процесом у психiчному розвитку єпам’ять, а у молодшого школяра мислення. Л. С. Виготський про цю особливiсть висловився таким чином: для дошкiльникiв подумати означаєзгадати, а для молодшого школяразгадати означаєподумати.
З. Стадiальнiсть: етапи розвитку мають певну послiдовнiсть i взаємозв’язанi. Новий етап виникаєна основi попереднього i вносить своїнеповторнi риси у психiку дитини. Тому кожна стадiя маєсвою цiннiсть й жодну з них не можна вилучити iз загального ходу розвитку дитини. Вiдповiдно ставиться завдання не скоротити перiод дитинства, а, навпаки,збагатити його, щоб розвиток був найбiльш ефективним. Максимально розкриття всiх можливостей вiку для психiчного розвитку дитини О. В. Запорожець назвавамплiфiкацiєю.
Характеристиками кожноїстадiїпсихiчного розвитку виступають соцiальна ситуацiя розвитку, основнi новоутворення психiки й особистостi та провiдна дiяльнiсть.
Пiд соцiальною ситуацiєю розвитку розумiється спiввiдношення зовнiшнiх i внутрiшнiх умов розвитку психiки особистостi (Л. С. Виготський). Вона визначаєставлення дитини до оточуючого та вимоги дорослих до дитини.
Як вiковi новоутворення виступає новий тип будови особистостi та її дiяльностi, психiчнi змiни, що виникають у цьому вiцi й визначають перетворення в свiдомостi дитини, її внутрiшнє й зовнiшнє життя. Це тi позитивнi надбання у психiцi, якi дозволяють перейти до новоїстадiїїїрозвитку.
Провiдна дiяльнiсть забезпечує кардинальнi лiнії психiчного розвитку на певнiй його стадії (О. М. Леонтьєв). У цiй дiяльностi формуються основнi особистiснi новоутворення, вiдбувається перебудова психiчних процесiв i виникають новi види дiяльностi. Так, наприклад, у предметнiй дiяльностi у ранньому вiцi формуються «гордiсть за власнi досягнення», активнемовлення, складаються передумови для виникнення iгровоїй продуктивних видiв дiяльностi.
4. Диференцiацiя та iнтеграцiя психiчних процесiв i властивостей. Диференцiацiя означає послiдовне ускладнення психiки шляхом накопичення новоутворень. Так, пiсля народжоння найбiльш розвиненим психiчним процесом є вiдчутгя, на його основi виникає сприймання, потiм пам’ять, згодом — наочно-дiйове мислення i уява.
Інтеграцiя — змiцнення та розширення зв’язкiв мiж окремими психiчними утвореннями. Так, завдяки розвитку волi з’являються довiльна увага, пам’ять, управлiння емоцiями.Дорослий володiєвсiма видами мислення, якi в онтогенезi з’явилися послiдовно.
5. Змiна спiввідношення детермiнант психiчного розвитку.
З вiком дитини змiнюється спiввiдношення бiологiчних i соцiальних факторiв психiчного розвитку. Із розширенням зв’язкiв дитини iз соцiальним середовищем эростає роль соцiальних впливiв. Змiнюються i самi соцiальнi детермiнанти (сiм’я, школа, клас, друзi).
Для людини провiдну роль у психiчному розвитку вiдiграє соцiальний фактор. Соцiальне середовищеєджерелом психiчного розвитку. У ньому вирiзняють три компоненти:
• Макросередовище – суспiльство, його соцiально-економiчна i полiтична система;
• Мезосередовище - нацiонально-культурнi та соцiально-демографiчнi особливостi населення за мiсцем проживання дитини;
• Мiкросередовище – безпосереднє оточення, близькi дорослi, сiм’я.
Суслiльство органiзовуєпередачу суспiльного досвiду через навчання i виховання у спецiальних закладах. Навчання i виховання органiзовуються з урахуванням вiкових можливостей дитини, а тому необхiдноїх вивчити, з’ясувати.
Суспiльний досвiд засвоюється не автоматично, а через активнiсть i дiяльнiсть дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається сама регулювати свiй розвиток.Їїособистiсть стаєокремою детермiнантою психiчного розвитку.
6. Пластичнiсть — здатнiсть психiки до змiн, яка з вiком знижується. Так, дитина до 2—3 рокiв може оволодiти будь-якою мовою, залежно вiд соцiального оточення i незалежно вiд раси чи нацiональностi. Але вже у шкiльному вiцi засвоєння новоїмови значно ускладнюється. Пластичнiсть виявляється також у компенсацiїпевних недолiкiв одних властивостей посиленим розвитком iнших. Наприклад, послабленi зiр чи слух спричиняють посилення дотику, нюху.
ВИСНОВКИ про загальнi закономiрностi онтогенезу психіки: — пспхічний розвиток виступає як процес кількісних та якiсних змiн, що вiдбуваються у ходi дiяльностi і спiлкування дитини; — пспхічний развиток має такi ознаки, як: гетерохроннiсть, асинхроннiсть, стадiальнiсть, диференцiацiя та інтеграція психічних процесiв, зміна спiввідношення детермінант пспхiчного розвитку, пластпчність; — характеристиками стадій психiчного розвитку виступають соцiальна ситуація розвитку, основнi новоутворення психiки й особистостi, провідна дiяльнiсть; — для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соцiальний фактор.
2. ПРИНЦИПИ ВИВЧЕННЯ ПСИХIКИ ДИТИНИ
Маленька дитина потребує постiйної турботи та захисту оточуючих вiд шкiдливих для розвитку зовнiшнiх впливiв. Особлива вразливiсть, пластичнiсть дитячої психiки зумовлює пiдхiд дорослого до дослiдження внутрішнього свiту дитини, побудований на основi принципу гуманiзму i педагогiчного оптимiзму з вимогою «Не нашкодь». Дослiдження дитячої психiки не тiльки виявляє закономiрностi розвитку, але й спричиняє свiй вплив на нього, наслiдки якого дослiдник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний розвивальний ефект. Педагогу слiд дотримуватися при цьому особливої обережностi, делiкатностi, тактовностi, щоб уберегги дитину вiд можливих несприятливих впливiв свого дослiдження.
Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологiю, найновiшi досягнення, володiти достатньою проникливiстю у внутрiшнiй свiт дитини, розумiнням його неповторностi та специфiчностi порiвняно з дорослою людиною. Цього вимагаєдругий принцип — ефективностiйнауковостi.
Принцип детермiнiзму активно розроблявся С. Л. Рубiнштейном.Його сутнiстюєосновоположна закономiрнiсть психiки: зовнiшнi впливи дiють через внутрiшнi умови. Розвиток психiки дитини залежить вiд впливiв нанеїдорослих, ровесникiв, але в однаковiй ситуацiїрiзнi дiти по-рiзному реагують на цi впливи, залежно вiд своїх iндивiдуальних особливостей, внутрiшньоїактивностi.
При дослiдженнi дитячої психiки важливо не просто зафiксувати певний факт, але й необхiдно його пояснити, а для цього з’ясувати його причину: пiд впливом чого у дитини виникають тi чи iншi прояви поведiнки, закладаються позитивні чи негативнi риси характеру тощо.
Із принципу детермiнiзму походить принцип взаємозв’язку i вхаємозумовленостi психiки, свiдомостi та дiялыиостi (також розроблений С. Л. Рубiнштейном). Психiка i дiяльнiсть виступають як двi сторони одного явища. Дiяльнiсть — зовнiшня сторона психiки, а психiка — внутрiшнiй план дiяльностi. Дiяльнiстъ визначається задумом, цiллю, програмою її досягнення, тобто свiдомiстю. І навпаки, на створення задумiв, програм впливає практика. З одного боку, свiдомiсть керує дiяльнiстю, а з другого, ускладнення дiяльностi, оволодiння новими її видами збагачує, розширює свiдомiсть.
Таким чином, дiяльнiсть водночас i зумовлена свiдомiстю, i сама зумовлює. Цей принцип маєважливе значення для визначення методiв психологiчного дослiдження. Оскiльки у ньому стверджується взаємозв’язок психiки iз дiяльнiстю, то методологiчне обгрунтування отримуєможливiсть вивчати психiчнi явища через дiяльнiсть, доступну для об’єктивного спостереження.Детермiнiзм вiдкриваєшлях для використання об’єктивних методiв, у тому числi експерименту в психології.
Iндетермiнiзм – позицiя, протилежна принципу детермiнiзму, стверджує замкнений характер психiки, її повну незалежнiсть вiд зовнiшнiх умов, заперечуючи, що можна дiзнатися про переживання людини за її поведiнкою. Єдино можливим методом при цьому залишається самоспостереження або iнтроспекцiя. Фактично ж предметом вивчення за допомогою iнтроспекцiївиступаєсвiдомiсть. Але людина не усвiдомлюєвсiх своїх психiчних проявiв. Несвiдоме опиняється за рамками вивчення, неможливо дослiджувати цим методом i психiку дитини, i тварини. Разом з тим цей метод може використовуватись як прийом у дослiдженнях, побудованих на об’єктивних методах.
Основа об’єктивного методу – принцип детермiнiзму i принципєдностi свiдомостi та дiяльностi. Головнi вимоги до психологiчного дослiдження - це об’єкгивнiсть i генетичний пiдхiд.
Принцип розвитку психiки та свiдомостi в дiяльностi стверджує, що дiяльнiсть виступає як умова не тiльки прояву, але й розвитку психiки дитини. С. Л. Рубiнштейн сформулював засади дитячої психологiї: «Виховувати i навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину, виховуючи i навчаючи її». Виховання i навчання за своєю сутнiстю с органiзацiєю дiяльностi дитини.
Для вивчення i водночас розвитку психiчних особливостей дитини потрiбно органiзувати вiдповiднудiяльнiсть. Наприклад, творчу уяву можна зафiксувати в малюваннi або при створеннi казки.
Принцип комплексностi, системностi й систематичностi передбачає, що одномоментне дослiдження не даєповноїкартини психiчного розвитку дитини. Необхiдно використовувати комплекс методiв дослiдження, аналiзувати не розрiзненi факти, а зiставлятиїх, простежувати всi сторони розвитку психiки дитини в сукупностi.
Принцип вiкового, iндивiдуального іособистiсного пiдходу маєна увазi, що загальнi закони психiчного розвитку виявляються у конкретноїдитини в iндивдуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси цi iндивiдуально неповторнi.
ВИСНОВКИ про принципи дошкiльної психології: — дослiдження дитячої психiки побудоване на таких принципах, як принцип гуманiзму і педагогiчного оптимiзму; детермiнiзму; взаємозв’язку i взаємозумовленостi психiки, свiдомостi та дiяльностi; принцип розвитку психiки та свiдомостi в дiяльностi; комплексності, системності й систематичностi дослiдження; ефективностi і науковостi; вiкового iндивiдуального i особистiсного пiдходу; — основа об’єктивного методу – принцип детермiнiзму і принцип єдностi свiдомостi та дiяльностi; — головнi вимоги до психологiчного дослiдження — це об’єктивнiсть і генетичний пiдхiд.