Не 1.1. Вступ до курсу теов. Мета та завдання курсу теов.

1.1.1. Мета та завдання курсу ТЕОВ

1.1.2. Структура промисловості та загальні питання її розвитку

1.1.3. Форми організації промислового виробництва.

1.1.4. НТР в промисловості.

1.1.1. Мета та завдання курсу теов

Мета навчальної дисципліни – дати цілісну систему знань і уявлень в основах виробництва – промисловість, сільське господарство, транспорт, а також факторів, які безпосередньо впливають на їх функціонування і розміщення. Закласти основні знання із по техніко-економічним особливостям виробництва, познайомити з місцем, роллю і значенням у сучасному світі даного предмету. Показати важливість техніко-економічних основ виробництва як предмета при переході до ринкової економіки. Завдання навчальної дисципліни:

1. отримання студентами необхідного інформаційного матеріалу, знань, особливостей розвитку і розміщення виробництва, а також їх технологічного циклу;

2. вироблення у студентів географічного мислення;

3. оволодіння студентами основних методів дослідження економічної географії;

Ознайомлення студентів із:

4. об'єктом, предметом вивчення та структурою техніко-економічних основ виробництва;

5. етапами розвитку ТЕОВ;

6. основними поняттями і концепціями ТЕОВ;

7. ключовими глобальними проблемами ТЕОВ.

1.1.2. Структура промисловості та загальні питання її розвитку

Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві. Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва (група А) розвивалось найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8%.

Структура. Промисловість – це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається

• галузевою

• територіальною

• функціональною

• організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури. Промисловість, яка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи “А”, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) – до групи “Б”. У важку промисловість (група “А”) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група “Б”) – лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній.

Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Територіальна структура відбиває склад і співвідношення взаємопов’язаних форм територіального зосередження промисловості. Категорія “територіальна структура промисловості” відображає розміщення промислових об’єктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.  Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр – населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов’язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді – технологічними зв’язками.

Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк – тут діє кілька взаємопов’язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).  Даній формі розміщення притаманні такі переваги: – високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва; – максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури. 

У той же час, саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо.

Промисловий район – велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).