Верховенство права над законом і закону над владою

Загальновизнаною цінністю в усіх демократичних державах є право людини на життя, свободу, гідність тощо.

Верховенство права над законом. Насамперед ще раз треба за­значити, що поняття "право" має два значення, позаяк це стосуєть­ся кожного:

по-перше, право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці і т. ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

по-друге. як система затверджених законодавчим органом законів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Якщо ми говоримо про верховенство права, то повинні розуміти верховенство жит­тєвих вартостей людини над законами та нормативними актами. Лише реалізація такого верховенства права може бути ознакою правової держави. Такі важливі методологічні основи створення Конституції і підконституційних законів неодмінно мали б бути враховані у відповідних законодавчих актах.

Держава повинна їх захищати. А механізму захисту прав прак­тично немає.

Верховенство закону над владою. Закон і влада — це держава. Закон – первинне, влада – вторинне. Закон визначає дії влади, влада не може діяти інакше, як у межах закону. Ст. 5 Конституції України зазначає : ” Право визначити і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові і не може бути узурповане державою , її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу".

Практика демократичних та економічно розвинутих країн по­казує, що жити за законом — це утверджувати демократію, сво­боду, права людини, економічний розвиток і добробут нації.

Недоторканність у системі державної влади є дуже важливою нормою відповідного закону, наприклад, Конституції

Вносити поправки чи доповнення до Конституцій України треба виважено й обережно. Конституція – це основа, фундамент нації.. Якщо докорінно вносити зміни, то можна просто позбутися конституції узагалі, та дестабі­лізувати політичну та економічну систему. Конституцію як фун­дамент державної нації треба утримувати незмінною, а необхідні зміни мають не руйнувати державних засад української нації.

Ефективність державного управління

Ринкова економічна теорія обґрунтовує функції суб'єктів ви­робництва (функції вільного підприємництва на основі вивчення попиту споживачів на продукцію і послуги) і державних органів управління та регулювання (функції, що їх не вирішують вироб­ники і ринок загалом). Такі відносини виробників і держави в умо­вах ринку сприяють, з одного боку, продуктивному й ефективно­му функціонуванню праці та капіталу, а з іншого — створенню самодостатнього бюджету держави для розв'язання національних, державних і соціальних проблем. Проблема полягає лише у визна­ченні рамок цих функцій як для виробників, так і для держави.

Проблема управління ринковою економікою розв'язується у такий спосіб:

безпосередні виробники здійснюють самоуправлін­ня підприємством на основі попиту на їх продукцію, забезпечую­чи продуктивне й ефективне функціонування праці й капіталу та отримання прибутку,

а уряд країни відстежує стан національної економіки на основі макроекономічних показників, створюючи інституційні передумови лібералізації діяльності виробників, роз­поділу національного продукту і прибутків на користь виробників і нації загалом.

Отже, безпосереднє виробництво товарів і послуг стає авто­номною сферою діяльності конкретних виробників, які здійсню­ють його на власний ризик в умовах лібералізації, вільного підприє­мництва чи корпоративних форм його організації.

Уряд країни здійснює обмежене, або дозоване, економічне ре­гулювання, виконуючи такі функції:

інституційне забезпечення ринку. Передбачає контроль уря­ду за діяльністю правових інституцій, що сприяють роботі рин­кового механізму, керування фінансово-кредитною системою; за­безпечення дотримання законодавства про ринкову конкуренцію, яке має за мету запобігання нечесним методам ведення бізнесу (шахрайству) і виникненню монополій або регламентування їхньої діяльності;

регулювання розвитку державних інститутів, узгодження інтересів виробників і держави. Ця функція зумовлена тим, що виробництво й обмін товарів не розв'язують національних про­блем держави і незайнятих.

Регулювання соціальних питань (забезпечення соціального захисту тих, хто його потребує — малозабезпечених, інвалідів та ін.).

Виконання урядом цих функцій є складним завданням. У справі забезпечення загального добробуту навіть держава не завжди до­сягає успіху там, де безсилий механізм ринку, зокрема за неком­петентності та корумпованості урядів, які діють задля інтересів впливових політичних груп на шкоду інтересам усього суспіль­ства.

Уряд як регулятор рин­ку має усвідомлювати обсяг і структуру національного ринку і свій статус щодо його суб'єктів лише через компроміс. Порушен­ня прав одних суб'єктів на користь інших спричинятиме розбалансованість ринку і негативні економічні та соціальні явища.

Завдання уряду — забезпечення реалізації інтересів усіх цих суб'єктів, позаяк від того залежать інтереси уряду й довіра до нього з боку суб'єктів ринку.

Ринковий механізм функціонує найефективніше за енергійної конкуренції, позаяк вона змушує підприємства реагувати на підви­щення ринкових цін.

В Україні за критерієм обсягів виробництва не існує підприємств-монополістів. Однак уряд повинен спрямувати зусилля на формування конкурентного середовища в усіх сферах національ­ної економіки.