§ 7. Узгодження законодавств різних держав

У міжнародному приватному праві суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення однаковості в правовому вре­гулюванні правовідносин з участю іноземного елементу. Існують такі три підходи до узгодження.

1. Зближення законодавств, тобто визначення загальних програм, напрямів, етапів і способів зближення законо­давств у певній сфері.

Прикладом односторонніх дій з метою зближення націо­нального законодавства з іноземним є Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства Украї­ни до законодавства Європейського Союзу»² від 18 березня 2004 р., яким, як випливає з його назви, затверджена про­грама, що визначає адаптацію національного законодав­ства, створення відповідних інституцій та інших додатко­вих заходів, необхідних для ефективного правотворення та правозастосування як складової механізму набуття Украї­ною членства в Європейському Союзі.

Відповідно до цієї програми, адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає кілька по­слідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України та Європейського Союзу.

На першому етапі необхідно забезпечити розробку гло­сарія термінів асдиіз для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити й запровадити єдині вимоги до перекладів актів асдиіз на українську мову, створити централізовану систе­му перекладів.

На підставі вивчення та узагальнення відповідного до­свіду держав Центральної та Східної Європи створити ефек­тивний загальнодержавний механізм адаптації законодав­ства, в тому числі стосовно перевірки проектів законів Ук­раїни та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності асдиіз Європейського Союзу; створити загаль­нодержавну інформаційну мережу з питань європейського права; вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з Європейським Союзом механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання.

Відповідно до зазначеного Закону, постановою Кабінету Міністрів «Про додаткові заходи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 31 бе­резня 2004 р. координація діяльності центральних органів виконавчої влади із забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу покладена на Міністер­ство юстиції України. Останнє має забезпечити створення (в рамках загальнодержавної) інформаційної мережі з пи­тань європейського права, бази перекладених на українсь­ку мову актів європейського права та розміщення її елект­ронної версії на \уеЬ-сторінці Центру європейського і по­рівняльного права.

2. Гармонізація законодавства, що полягає у запровад­женні спільних правових принципів наукових концепцій.

Гармонізація може здійснюватися в односторонньому по­рядку або на основі взаємності.

При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов'язки сторін по гармонізації тієї чи іншої сфери правового регу­лювання.

3. Уніфікація законодавства, тобто використання право-творчого процесу для встановлення правових норм, тотож­них законодавству інших країн.

У міжнародному приватному праві уніфікація означає процес створення в різних державах одноманітних загаль­нообов'язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однозначного тлумачення і засто­сування. Мета уніфікації — усунути колізії, розбіжності між національними правовими актами, що перешкоджають розвитку відносин у міжнародному приватному праві.

Засобами уніфікації є:

а)  міжнародні договори — найбільш поширений засіб здійснення уніфікації;

б)  типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД (розділ VII цього МЦК містить норми міжнародного приватного права);

в)  кодифіковані зводи міжнародних торговельних звичаїв.

У міжнародному приватному праві розрізняють уніфіка­цію в національному законодавстві (одностороння уніфіка­ція) та в міжнародній сфері. У першому випадку, як прави­ло, відбувається запозичення іноземного досвіду правотво-рення для досягнення схожості законодавства кількох держав.

Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів. Країни-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої або не­прямої уніфікації. При прямій уніфікації у міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть пря­мо, без додаткової конкретизації, застосовуватися у право­вих системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності в правовому регулюванні певних відносин.

При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародно­го договору беруть на себе зобов'язання встановити у націо­нальному законодавстві правові норми, зміст яких визна­чено в договорі. Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається право відступати від них в національному законодавстві.

Значною мірою сприяють уніфікації правових норм так звані модельні законодавчі акти. Модельні закони є реко­мендаційними актами з типовими нормами. Вони не обов'яз­кові для держав, а слугують нормативним орієнтиром для внутрішнього законодавства, тобто, втілюючи у своєму за­конодавстві норми типового (модельного) закону, кожна країна має змогу пристосовувати його положення до своїх потреб.

Модельні закони приймаються переважно у сфері мате­ріального права, але мають місце і в праві процесуальному.

Міжнародна уніфікація правових норм, що регулюють правовідносини з участю іноземних елементів, а також роз­робка проектів відповідних міжнародних угод ведуться, зок­рема, під егідою ООН. Провідна роль у забезпеченні цього процесу належить таким організаціям, як комісія ООН з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ, що функціонує з 1968 року. Завданням цієї комісії є сприяння узгодженню і уніфікації правил міжнародної торгівлі.

Серед основних типових законів, розроблених цією організацією і схвалених Генеральною Асамблеєю ООН, за­кони «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1983 р.), «Про міжнародні кредитні перекази» (1992 р.), «Про елек­тронну торгівлю» (1996 р.). Зазначеною комісією підготов­лені Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (прийнята 1978 р.), Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.), Конвенція про міжнародні переказні векселі й міжнародні прості век­селі (1988 р.) та ін.

Крім цієї комісії значну роль в уніфікації законодавства різних країн відіграють такі організації, як Гаазька конфе­ренція з міжнародного приватного права. Постійний Ста­тут конференції був прийнятий 1951 р. Відповідно до нього завданням Конференції є прогресивна уніфікація правил міжнародного приватного права. Серед документів, прий­нятих конференцією, Конвенція з питань цивільного про­цесу (1954 р.), Конвенція про збір за кордоном доказів по цивільних і торговельних справах (1970 р.), Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном (1980 р.), Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним (1978 р).

Міжурядовою організацією, яка складає проекти уні­фікованих документів, є Міжнародний інститут з уніфі­кації приватного права, створений 1926 року. Цим інсти­тутом розроблені Європейська конвенція про зовнішньо­торговий арбітраж (1961 р.), Конвенції про лізинг і факторинг (1988 р.), Принципи міжнародних комерційних договорів (1994 р.) та ін.

Міжнародні конвенції з уніфікації норм міжнародного приватного права в певній сфері правового регулювання розробляються, зокрема, Всесвітньою організацією інтелек­туальної власності, Міжнародною морською організацією, Міжнародною організацією цивільної авіації та ін.

Неофіційну кодификацію торгових звичаїв, чинних у міжнародному приватному праві, здійснює Міжнародна тор­гова палата. Вона, згідно із Статутом ООН, має консульта­тивний статус, є міжнародною неурядовою організацією, створеною з метою організаційного, технічного та правово­го забезпечення міжнародного бізнесу. Результатом її діяль­ності стало видання збірника торгових звичаїв («Тгасіе і;егтз») та інших документів, зазначених вище (див. § 4). Вони покликані забезпечити відносну однаковість проведен­ня платежів в міжнародних господарських відносинах.