§ 2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу

У міру поширення міжнародного комерційного арбітра­жу зростала необхідність його правової регламентації. На­самперед це знайшло своє відображення в укладенні дво­сторонніх договорів і угод, що містять положення про арбі­траж. Особливо слід відзначити колективні зусилля держав у плані міжнародно-договірної уніфікації питань арбітра­жу в багатосторонніх угодах на регіональному або універ­сальному рівнях.

Двосторонні договори та угоди давали змогу здолати відмінності у практиці виконання рішень іноземного арбіт­ражу в різних державах, враховуючи те, що внутрішнє за­конодавство по-різному визначало умови визнання і приму­сового виконання його рішень.

У міжнародно-правовій практиці вперше норми про ви­знання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені до Конвенції про компетентність судів і про приведення до виконання рішень з цивільних справ, укла­дену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р.

Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені у Договорі про міжнародне проце­суальне право 1889 р., Договорі про приведення до виконан­ня іноземних актів, підписаних або ратифікованих незнач­ною кількістю держав (Аргентиною, Болівією, Колумбією, Парагваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором).

1925 року в Гавані на шостій конференції американсь­ких держав був прийнятий Кодекс міжнародного приват­ного права (кодекс Бустаманте — за ім'ям кубинського юриста Антоніо Бустаманте), який передбачав умови вико­нання іноземних арбітражних рішень. Порівняно із згада­ними договорами, Кодекс застосовувався у багатьох держа­вах (Бразилії, Кубі, Коста-Риці, Гаїті, Нікарагуа, Панамі та ін.).

Найбільш масштабною спробою міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже йшлося (Протокол про арбітражні застереження 24 ве­ресня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до ви­конання іноземних арбітражних рішень 26 вересня 1927 р.).

Наступна уніфікація правового регулювання питань ар­бітражу відбулась у Нью-Йоркській Конвенції про визнан­ня і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітраж­ної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сфера її поширення закріплена у ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується щодо визнання і приведеннядо виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторо­нами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одер­жується їх визнання й приведення до виконання.

Підвищенню ефективності правової регламентації фун­кціонування арбітражу сприяла та сприяє Європейська кон­венція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., яка є прикладом регіональної уніфікації інститутів арбітражно­го провадження. У преамбулі Конвенції наголошено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, по мірі можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридични­ми особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 Кон­венція застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про ви­рішення в порядку арбітражу спорів, що виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітраж­них процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.

У зв'язку з формуванням в останні роки економічного простору в рамках Співдружності Незалежних Держав до­сить актуальною стала проблема міжнародної підсудності спорів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. У правовому забезпеченні зовнішньоекономіч­них зв'язків країн СНД виключне значення має механізм вирішення правових спорів, які, як свідчить практика, ви­никають досить часто. При цьому найбільш принциповими питаннями є питання про компетенцію судів, інших органів, що вирішують ці спори та про визнання й виконання відпо­відних іноземних рішень.

Першою спробою міжнародно-правового регулювання в цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов'я­заних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав-учасниць СНД 20 березня 1992 р. в м.

Києві. В угоді передбачено, що господарюючі суб'єкти кож­ної з держав СНД користуються правовим та судовим захи­стом своїх майнових та законних інтересів, рівним з госпо­дарюючими суб'єктами даної держави правом безперешкод­но звертатися до судів, арбітражних, господарських судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких входить вирішення господарських спорів (ст. 3). Передба­чено також взаємне визнання та виконання рішень компе­тентних судів (ст. 7), що набули законної сили.

Крім зазначених Конвенцій та угод заслуговує на увагу і Міжамериканська конвенція про міжнародний комерцій­ний арбітраж 1975 р. Незважаючи на регіональне походжен­ня та найменування приєднатися до даної Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає остаточність рішення арбітражу та порядок його визнання і виконання, який діє відносно рішень, винесених місцевими чи інозем­ними загальними судами згідно з процесуальним законодав­ством країни, де воно повинно бути виконане, та положен­нями міжнародних договорів (ст. 4). § 3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж ЮНСІТРАЛ

Поряд з формуванням міжнародно-договірного регулю­вання комерційного арбітражу вживались інші зусилля, спрямовані на уніфікацію арбітражної процедури. Особли­ве значення при цьому мають розроблені під егідою ООН міжнародні регламенти ЮНСІТРАЛ, ЄЕК¹, ЕКАДВ², а та­кож Типовий закон про міжнародний комерційний арбіт­раж ЮНСІТРАЛ.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., зазначається, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, що виникають з міжнародних торговельних угод, та доцільність розробкирегламенту для спеціального арбітражу, який був би прий­нятним для держав з різними правовими, соціальними та економічними системами, з метою гармонізації міжнарод­них економічних відносин Генеральна Асамблея рекомен­дує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ при врегулюванні таких спорів, зокрема посилання на Рег­ламент в комерційних контрактах.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, на відміну від інших міжнародних регламентів, є документом, що містить універсальні правила арбітражної процедури, які характе­ризують її як завершене процесуальне провадження.

Згідно зі ст. 1 Регламенту, якщо сторони в договорі пого­дились у письмовій формі, що спори, які належать до цього договору, будуть передані на розгляд в арбітражі згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, такі спори підля­гають розгляду відповідно до даного Регламенту з тими змінами, про які сторони можуть домовитись у письмовій формі. Арбітражний регламент регулює арбітражний роз­гляд, за винятком випадків, коли те чи інше з його правил суперечить нормі застосованого до його арбітражу закону, від якої сторони не вправі відступати. До цього слід додати, що Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, як видно з Резо­люції 31/98 і його змісту, розроблений для спеціального арбітражу, тобто арбітражу ай Ьое, і не торкається правила процедури в інституційних арбітражах.

Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ, як і Регламент ЮНСІТРАЛ, є результатом уніфікації правил арбітражної процедури. Одначе, якщо Регламент ЮНСІТРАЛ має більш універсальний характер, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ розроблялись, як видно з їх найменування, для регіональ­ного застосування. У Правилах ЕКАДВ прямо передбачена їхня застосовність до арбітражного розгляду, що виникає з міжнародної торгівлі регіону ЕКАДВ (ст.1). Як і Арбітраж­ний регламент ЮНСІТРАЛ, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДВ регулюють процедуру арбітражу ай Ьое.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі підготувала і прийняла 1985 р. Типовий закон про міжнародний комер­ційний арбітраж. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 від 11 грудня 1985 р. з урахуванням потреб міжна­родної торгівлі цей закон рекомендовано усім державам з ме­тою одноманітності арбітражного законодавства і конкрет­них потреб практики міжнародного комерційного арбітражу.

Типовий закон не має прямої дії в національній системі законодавства тієї чи іншої держави. Йдеться про те, що національні закони про арбітраж повинні ґрунтуватися на Типовому законі ЮНСІТРАЛ.

Законодавство, що базується на Типовому законі, вже прийнято в Австралії, Канаді, Кіпрі, Нігерії, штаті Каліфор­нія (США), Російській Федерації, Україні.

Найбільш принципове положення закону можна звести до такого. Типовим законом визначена сфера його застосу­вання. Стаття 1 передбачає, що він застосовується до міжна­родного комерційного арбітражу за умови дотримання будь-якої угоди, діючої між даними державами та будь-якою іншою державою або державами. Положення даного зако­ну застосовуються тільки тоді, коли місце арбітражу розта­шоване у даній державі. Арбітраж є міжнародним, якщо комерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладання розміщені в різних державах або одне з наступ­них місць розташоване за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства (місце арбітражу; місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'я­зань, або з яким найбільш пов'язаний предмет спору; сто­рони домовилися про те, що предмет арбітражної угоди по­в'язаний більш як з однією стороною).

Велика кількість норм типового закону носить диспози­тивний характер, що дає змогу сторонам за своєю згодою встановлювати інші правила процедури (п. 1 ст. 19).