3.5. Законодавче регулювання імунітету держави

Про перевагу, яка все більше віддається законодавства­ми зарубіжних країн принципам обмеженого імунітету, свідчать міжнародні договори й угоди, до числа яких нале­жить, зокрема, Європейська Конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 р.², що вступила в силу з 11 червня 1976 р. У даний час Україна не є учасницею цієї конвенції, але відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо усунення мож­ливостей подачі до України позовів у закордонні юрис-дикційні органи і підвищення ефективності захисту прав і інтересів України під час розгляду справ у цих органах»³ від 16 вересня 2003 р. № 569-р на МЗС, Мін'юст, Мінфін,

Мінекономіки, Мінтранс покладені питання про необхід­ність розробки проекту Закону про приєднання України до Європейської Конвенції про імунітет держав.

У Конвенції проголошено принцип імунітету іноземної держави (ст. 15) і закріплено винятки, за яких іноземна дер­жава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв'язку з судовими розглядами, по­в'язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов'я­заннями, що виникають з контрактів і підлягають виконан­ню на території держави суду; пов'язаних з участю держа­ви в компаніях та інших юридичних особах, що розташо­вані на території держави суду; пов'язаних з виробничою, торговельною та фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство чи установу; відносно па­тентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків по­слуг, нерухомості, що перебувають на території держави суду; пов'язаних з майном, право на яке виникло у держа­ви в результаті спадкування; що випливають з відшкоду­вання шкоди або збитків.

Конвенція не поширюється на розгляди стосовно соціаль­ного забезпечення, відшкодування ядерного збитку або шкоди, митних зобов'язань, податкових або карних стяг­нень, розглядів, пов'язаних з управлінням державними морськими суднами.

Відповідно до Конвенції, держава, проти якої було вине­сене рішення, зобов'язана його виконати. Виняток станов­лять суворо обмежені випадки:

1. якщо рішення суперечить публічному порядку краї­ни виконання;

2. якщо спір між тими ж сторонами знаходиться у про­вадженні суду цієї держави і воно порушено першим або у провадженні суду іншого учасника Європейської Конвенції і було там порушене першим;

3. якщо не були дотримані вимоги про вручення судових повісток, представники держави не з'явилися в суд і не була подана апеляція на заочне судове рішення.

Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що домагається його виконання, вправі звернутися в суд дер­жави, проти якої було винесене рішення. Цей суд повинний визначити, чи підлягає виконанню винесене проти цієї дер­жави рішення. При ратифікації або приєднанні до Євро­пейської Конвенції держава-учасниця вказує такі компе­тентні суди.

Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно влас­ності іноземної держави, що перебуває на території держа­ви суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови, якщо іноземна держава в письмовій формі погодилася на їх застосування. 16 травня 1972 р. був підписаний Протокол до Європейської Конвенції. Відповідно до цього Протоколу (ст. 1), якщо проти держави-учасниці Європейської Кон­венції було винесене судове рішення, яке вона не виконує, сторона, на користь якої винесене рішення, вправі зверну­тися до Європейського Трибуналу з питань імунітету дер­жави.

Зміст імунітету держави, його органів та їхніх посадових осіб розкривається у Віденських конвенціях: Про диплома­тичні зносини від 18 квітня 1961 р.¹ (набрала сили для Ук­раїни з 12 липня 1964 р.), Про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.², Про представництво держав у їхніх відно­синах з міжнародними організаціями універсального харак­теру від 14 березня 1975 р.³ (ратифікована Україною 24 лип­ня 1978 р.), Конвенції 1961 і 1963 рр. доповнює Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р.⁴ (ратифікована 14 липня 1993 р.).

Генеральна Асамблея ООН у лютому 1946 р. прийняла Конвенцію про привілеї та імунітети ООН, а пізніше, у лис­топаді 1947 р., — Конвенцію про привілеї та імунітети спе­ціалізованих установ (Україна є стороною цієї Конвенції з 1966 р.). Особливості наділення привілеями та імунітетами цих установ записані в документах про них.

На території України перебувають керівні органи або представництва багатьох міжнародних організацій. Такі організації та їхні органи, відповідно до міжнародних до­говорів про них, а також міжнародних договорів, укладе­них Урядом України з цими організаціями, користуються в Україні привілеями та імунітетами. До числа зазначених угод, зокрема, належать: Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та

Розвитку щодо привілеїв, імунітетів і пільг, наданих Орга­нізації від 19 грудня 1997 р.¹ (ратифікована Законом Ук­раїни від 7 липня 1999 р. № 850-ХІ²); Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Еко­номічного Співробітництва від 30 квітня 1999 р.³ (ратифі­кований Законом України від 6 липня 2000 р. № 1865-ІІІ⁴); Угода про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від забруднення від 28 квітня 2000 р.⁵ (ратифікована Законом України від 15 травня 2003 р. № 799-І⁶); Шостий протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 5 березня 1996 р.⁷ (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 р. № 800-І⁸) та інші.

Особливі умови міждержавних відносин, що виникають у зв'язку з діяльністю поза межами державної території, — у відкритому морі, Антарктиді, космічному просторі — ре­гулюються: Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права від 12 грудня 1982 р.⁹ (ратифікована За­коном України від 3 червня 1999 р. № 728-ХІ¹⁰), Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р.¹¹ (Україна приєднала­ся згідно з Постановою Верховної Ради України «Про при­єднання України до Договору про Антарктику 1959 року» від 17 вересня 1992 р.¹²), Договором про принципи діяль­ності держав по дослідженню і використанню космічногопростору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р.¹, й іншими міжнародними договорами, в яких вирішуються питання, пов'язані з імунітетом держави, його суден, космічних об'єктів і т. ін. (Угода між Урядом Украї­ни й Урядом Китайської Народної Республіки про співробі­тництво в дослідженні та використанні космічного просто­ру в мирних цілях від 4 грудня 1995 р.²; Рамкова угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бра­зилія про співробітництво у використанні космічного про­стору в мирних цілях від 18 листопада 1999 р.³; Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про дов­гострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара від 21 жовт­ня 2003 р.⁴).

Імунітет українських державних морських суден спи­рається не тільки на міжнародне, а й на внутрішнє право. Стаття 18 Кодексу Торговельного Мореплавання⁵ передба­чає, що на судна, які перебувають у власності держави, не може бути накладений арешт або звернено стягнення без згоди органу, який здійснює управління державним май­ном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном, оскільки правове положення морського судна визначаєть­ся законом держави, під прапором якого воно ходить.