§ 2. Методи регулювання правочинів з іноземним елементом в міжнародному приватному праві

У МПП застосовуються різні методи регулювання стосовно правочинів з іноземним елементом залежно від їх виду.

У сфері споживчих (побутових) правочинів головним чином діє колізійне внутрішньодержавне право.

Регулювання зовнішньоекономічних договорів (міжна­родних комерційних правочинів) здійснюється з викорис­танням двох методів — матеріального і колізійного. При цьому переважним методом регулювання виступає матері­ально-правовий і все більше матеріальних норм набувають уніфікованого характеру, одержуючи закріплення в міжна­родних договорах та інших міжнародних правових актах.

До міжнародних договорів, що регулюють зовнішньо­економічні договори (контракти), належать:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

• Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.;

• Конвенція про представництво в міжнародних догово­рах купівлі-продажу товарів 1983 р. (Україна не бере участі);

• Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р. (Україна не бере участі);

• Конвенція про міжнародний факторинг 1988 р. (Ук­раїна не бере участі);

• Конвенція про фінансовий лізинг 1988 р. (Україна не бере участі).

До міжнародних комерційних договорів також застосо­вуються джерела недержавного регулювання, які в сукуп­ності часто іменуються наднаціональне комерційне (торго­ве) право (Іех шегсаіюгіа)¹, такі як:

• Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 1994 р.;

• Принципи європейського контрактного права (Прин­ципи є результатом роботи Комісії з європейського контрак­тного права. Проект в основному був закінчений 1996 року (частини 1 і 2). Надалі в текст вносилися зміни і доповнен­ня редакційного плану. 25 травня 2002 року була підготов­лена частина 3 Принципів (глави 10—15);

• Уніфіковані правила і звичаї, що публікуються Міжна­родною торговельною палатою (найбільш відомими є Пра­вила ІНКОТЕРМС, Уніфіковані правила і звичаї для доку­ментарних акредитивів, Уніфіковані правила по договірних гарантіях тощо);

• Типові контракти і рекомендації з їх складання, що розробляються різними міжнародними організаціями (на­приклад, Асоціація з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА) пропонує для використання понад 70 типових контрактів, ЄЕК ООН опублікувала понад 30 типових контрактів)¹.

Більшість з цих документів може розглядатись як тор­гові звичаї, кодифіковані (зведені воєдино) впливовими не­державними організаціями. Застосування звичаїв, включаючи міжнародні, санкціо­новано нормами вітчизняного законодавства. Господарсь­кий процесуальний кодекс України закріплює, що «у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини з участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї» (ст. 4). Закон «Про міжнародний комерційний ар­бітраж» встановлює: «В усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди» (ч. 4 ст. 28). Безперечне визнання як регулятори цивільних право­відносин отримали звичаї та типові договори в ЦК². Так, ст. 7 ЦК встановлює, що цивільні відносини можуть регулюва­тися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Але зви­чай, що суперечить договору чи актам цивільного законо­давства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 630 ЦК передбачає таке: договором може бути встановле­но, що його окремі умови визначаються відповідно до ти­пових умов договорів певного виду, оприлюднених у вста­новленому порядку, а якщо у договорі не міститься поси­лання на типові умови, такі типові умови можуть застосо­вуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відпові­дають вимогам ст. 7 ЦК. У ч. 4 ст. 213 ЦК передбачено, що якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, судом поряд з іншими обставина­ми до уваги беруться звичаї ділового обороту й текст типо­вого договору. У ч. 2 ст. 637 ЦК встановлено, що при тлу­маченні умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає по­силання на них. Практика ж санкціонування окремих торгових звичаїв і зводів правил за допомогою спеціальних указів Президента чи інших нормативних актів є недоцільною¹.