§ 4. Отримання українським громадянином спадщини за кордоном

Відповідно до українського законодавства, права спад­кування, що виникають в силу іноземних законів, цілком визнаються в Україні. Іноземна спадщина в Україні не об­кладається податком, у той час як, наприклад, у Франції спадкоємний податок складає 55 відсотків, у штатах Пен­сільванії, Нью Джерсі — 15 відсотків. Консульські установи України сприяють українським гро­мадянам у захисті спадкових прав, що виникли під дієюіноземного закону. Відповідно до Консульських конвенцій, компетентні органи держави перебування повинні негайно сповіщати консульську установу про відкриття спадщини після смерті громадянина акредитуючої держави. Представ­ництво консула продовжується доти, доки сам спадкоємець не візьме на себе захист своїх прав або не призначить свого представника. Консул вживає заходів щодо охорони майна, яке залишилося після смерті громадянина України. Якщо це майно повністю або частково складається з предметів, які можуть зіпсуватися, а так само при надмірній дорожнечі збе­рігання такого майна, консул має право продати його і на­діслати виручені гроші за належністю. Консул приймає на зберігання спадкове майно для передачі спадкоємцям, що мешкають в Україні. (Консульський Статут України 1994 р., затверджений Указом Президента від 2 квітня 1994 № 127.)

§ 5. Спадкові права іноземців в міжнародному приватному праві

У сфері спадкових прав іноземці на території України користуються національним режимом незалежно від місця їх постійного проживання. Це означає, що іноземці можуть заповідати й успадковувати майно нарівні з громадянами України. З цього принципу виходять Договори про правову допомогу, які передбачають, що громадяни однієї країни стосовно спадкування цілком прирівнюються до громадян іншої країни. Єдине відоме виключення спадкоємних прав іноземців існує у сфері спадкування ними земельних діля­нок. Так, на підставі пунктів 2, 3, 4 ст. 81 Земельного ко­дексу України, іноземці можуть успадковувати земельні ділянки, але земельні ділянки сільськогосподарського при­значення повинні бути відчужені протягом року. Подібні обмеження існували у країнах Західної Європи і США, але в XVIII—XIX століттях вони були скасовані.

§ 6. Перехід майна до держави в міжнародному приватному праві

Держава може бути спадкоємцем майна за законодавством як України (ст. 1277 ЦК), так і інших держав у випадках, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем права спадкування, або якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини. Таке спадкове майно (що інколи називають від-умерлим) по праву спадкування переходить до держави.

У США, Франції, Австрії такий перехід здійснюється на основі права «окупації» (що означає перехід майна як безха­зяйного до держави). Ці розбіжності можуть мати істотне значення. Так, якщо український громадянин помер, і за кордоном у нього немає ніяких спадкоємців, то по праву спад­кування його майно повинне перейти до української держа­ви. Якщо ж вважати, що це майно повинне перейти по праву «окупації», то воно повинно перейти до тієї держави, на те­риторії якої майно залишилося після смерті особи.

Приклад. Павло Полуботок був гетьманом України при Петрові I. У1720році він відправив зі своїм сином Яковом у Лондон майже все своє золото. Яків у супроводі трьох чо­ловік на англійській шхуні, що вийшла з Архангельська і благополучно допливла до берегів Англії, доставила туди барило з золотом. У Лондоні за дорученням батька син по­містив золото (200 тис.руб.) у банк Ост-Індської компанії. При цьому були визначені такі умови: 4%річних зі зростан­ням суми за рахунок дивідендів; термін збереження - до ви­требування самим гетьманом, особами, ним призначеними, чи його спадкоємцями. Війна,революція перешкодили розшу­ку спадкоємців гетьмана і ведення справи про спадщину. Якщо застосувати теорію переходу спадщини до держави як до спадкоємця — внесок повинна одержати Україна, якщо теорію «окупації» — Великобританія.

За даними Книги рекордів Гіннеса, полуботківський вне­сок в англійському банку складає 32 трильйони доларів¹.

Питання про долю виморочного майна вирішується у до­говорах про правову допомогу. Згідно з цими договорами, виморочне рухоме майно передається до держави, громадя­нином якої на момент смерті був спадкодавець, а виморочне нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно знаходиться. (Мінська конвенція 1993 р., ст. 46.)