§ 5. Арбітражні рішення. Виконання рішень

Розглянувши спір, арбітраж виносить рішення, яким вирішується справа по суті.

Арбітражне рішення є остаточним. Воно виноситься в письмовій формі та підписується одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді дос­татньо наявності підписів більшості членів арбітражу за умови пояснення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути вказані мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилен­ня позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу. Після винесення арбітражного рішення кожній стороні по­винна бути надана його копія, підписана арбітрами.

У національному законодавстві можуть бути передбачені різні форми оскарження рішення (заява про скасування, апеляція та ін.). Типовий закон ЮНСІТРАЛ передбачає можливість скасування арбітражного рішення шляхом ос­карження. Оскарження в суді арбітражного рішення може бути здійснено тільки шляхом передачі клопотання про ска­сування, зокрема у тому випадку, коли сторона, яка заяв­ляє клопотання, надасть докази того, що одна із сторін в арбітражній угоді була в будь-якій мірі недієздатною; якщо ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпо­рядкували, а за відсутності такої вказівки — за законом країни суду; якщо сторона не була належним чином по­відомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла надати свої пояснен­ня, або рішення винесено по спору, не передбаченому чи не підлягаючому умовам арбітражної угоди, або містить поста­нови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; якщо склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відпо­відали угоді сторін і т. ін. Рішення може бути оскаржене і тоді, коли суд визначить, що об'єкт спору не може бути пред­метом арбітражного розгляду за законами даної держави або арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

Рішення арбітражу виконуються добровільно. Доб­ровільність виконання рішень арбітражу відповідає пра­вовій природі цієї юрисдикції. Разом з цим іноді виникає необхідність звернення до використання заходів примусо­вого виконання рішень арбітражу.

Арбітражне рішення національного арбітражу в тій чи іншій державі звичайно виконується в тому ж порядку, що і рішення суду.

Для міжнародного комерційного арбітражу більш акту­альною проблемою є порядок виконання іноземного арбіт­ражного рішення. Йдеться про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні.

Незважаючи на відмінності у національних законодав­ствах, можна констатувати, що, в принципі, можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення передбачена в усіх країнах. При цьому загальний принцип виконання іноземних арбітражних рішень зводиться до того, що вони можуть бути виконані за законодавством іншої країни, де одержується їх виконання. Якщо існує міжнародний договір, учасниками якого є та чи інша дер­жава, то згідно з договірною міжнародною практикою за­стосовуються міжнародно-правові норми.

Незважаючи на загальне положення про можливість при­мусового виконання іноземного арбітражного рішення, роз­роблені різні механізми визнання іноземного арбітражного рішення як підстави його подальшого виконання.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про міжнародний ко­мерційний арбітраж», арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'яз­ковим та при поданні в компетентний суд письмового кло­потання приводиться до виконання. Сторона, яка спираєть­ся на арбітражне рішення або клопотання про приведення його до виконання, повинна надати оригінал належним чи­ном завіреного арбітражного рішення або належним чином завірену копію останнього, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином завірену її копію. Якщо арбіт­ражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сто­рона повинна надати належним чином завірений переклад цих документів українською чи російською мовою.

Як бачимо, в наведених випадках для визнання рішення іноземного арбітражу законодавство не передбачає формаль­ної процедури підтвердження юридичної дійсності рішен­ня (екзекватурування). Однак у законодавстві окремих країн передбачені різні процедури екзекватурування. Так, згідно зі статтями 1477 і 1478 ЦПК Франції, іноземне арбі­тражне рішення підлягає приведенню до виконання тільки на підставі постанови про екзекватуру, що надходить від суду першої інстанції, в районі якого рішення було винесе­не. Екзекватура видається судовим виконавцем вказаного суду.

Правила визнання і можливості виконання арбітражних рішень уніфіковані в міжнародному масштабі, зокрема в Нью-Йоркській конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенцією врегульовані основні питання про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (статті ІІІ, IV, V, VI). Зобов'язання учасників Конвенції про визнання і приведення арбітражних рішень міститься, на­самперед, у ст. ІІІ, яка передбачає, що держава, яка домо­вляється, визнає арбітражні рішення як обов'язкові і при­водить їх до виконання згідно з процесуальними нормами тієї території, де одержується визнання і приведення до ви­конання цих рішень, на умовах, викладених в наступних статтях. До визнання і приведення до виконання арбітраж­них рішень не повинні застосовуватися суттєво більш обтя­жуючі або більш високі мито чи збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбіт­ражних рішень.

Конвенція встановила норми, які попереджують дискри­мінаційний підхід до визнання та виконання іноземних ар­бітражних рішень, передбачивши не обтяжливий митний режим. Крім того, у тих же цілях ст. IV передбачає вичерп­ний перелік документів, які повинна надати сторона, яка одержує визнання та приведення до виконання при поданні такого прохання. Це належним чином завірене автентичне арбітражне рішення або належним чином завірена його ко­пія, автентична арбітражна угода або належним чином за­вірена її копія.

Згідно зі ст. V Конвенції у визнанні та приведенні до ви­конання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де одержується визнання та приведення до виконання, дока­зи того, що:

а)  сторони в угоді були за застосованим до них законом в будь-якій мірі недієздатні або ця угода не дійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутністю такої вказівки — за законом країни, де рішення було винесено.

б)  сторона, проти якої винесене рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших причин не могла надати свої пояснення.

в)  зазначене рішення винесене по спору, не передбаченому чи не підлеглому умовам арбітражної угоди або арбітражного застереження.

г) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін або за відсутністю такої не відпові­дали закону тієї країни, де мав місце арбітраж.

ґ) рішення ще не стало остаточним для сторін або було відмінено чи зупинено виконанням компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої засто­совується.

У визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій одержується визнання та приведення до виконання, знайде, що:

а)  об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду цієї країни.

б)  визнання і приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.