64. Криміналістична ідентифікація: поняття, види, суб’єкти, об’єкти.

Криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

 

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об’єкта за ознаками, відображеними у пам’яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів).

При ідентифікації є два види об’єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об’єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність.

65. Поняття і межа психологічного впливу на допитуваного.

Допит - це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини у справі.

Психологічний контакт слідчого з допитуваною особою - це осібний, безпосередній зв'язок слідчого і допитуваного, коли останній добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для кримінальної справи про злочин.

Слідчому потрібно вміти налаштувати до себе допитуваного. Тут важливо проявляти зацікавленість долею підозрюваного, обвинуваченого. Слідчий не повинен бути формальним, байдужим (флегматичним), сухим до долі особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. З іншого боку, слідчому не належить емоційно, з обуренням приймати інформацію від допитуваного як підтримку його позиції, тобто, засуджуючи дії когось. Виважена, справедлива, спокійна, правдива поведінка слідчого, навіть якоюсь мірою співчутлива, сприятиме тому, що допитуваний перейметься почуттям довіри, пошани, поваги до супротивника.

Завдання слідчого - уміти впливати на допитуваного:

по-перше, слідчий має впливати на допитуваного, умовити його давати правдиві показання;

по-друге, слідчий має право застосувати емоціогенні подразники (фотографії), методи психологічного, "побутового" гіпнотичного впливу, знову ж таки - в межах законності.

Межу психологічного впливу слідчий не повинен переходити. Психологічний вплив слідчого на допитуваного має бути правомірним і не переростати в насильство. Це означає, що тактичні прийоми слідчого мають бути гнучкими, хисткими, але вони не повинні сковувати, паралізувати волю допитуваного. Залежно від ситуації слідчий має вибирати певні прийоми допиту.

Отже, психічний вплив у процесі досудового слідства - це особлива діяльність слідчого, який має професійні знання і вміння та виконує свої функціональні обов'язки відповідно до норм чинного Кримінально-процесуального кодексу України, іншого законодавства та наукових знань щодо розкриття і розслідування злочинів, застосовуючи психологічну силу до учасників та суб'єктів криміналістичної діяльності. Слідчий може застосовувати також щодо допитуваного психолого-криміналістичний вплив. Психолого-криміналістичний вплив - це оперативний чи процесуальний візуальний показ учасникові криміналістичної діяльності об'єктів - слідів злочину, інших речових доказів, предметів криміналістичної техніки в ході проведення слідчої дії, які позитивно діють на відповідних осіб, зумовлюючи об'єктивність, правдивість, чим сприяють швидкому і повному розкриттю та розслідуванню злочину.

66. Криміналістичні особливості фіксації ходу і результатів слідчих дій.

Протоколи, звукозапис, відеозапис, кінозйомка. Ст.85, 85-1, 85-2.

67. Взяття під варту як запобіжний захід: поняття, підстави та порядок обрання, строки.

Взяття під варту (ст. 155, 156 КПК) – це найсуворіший запобіжний захід. Він застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки (як виняток можливий і менший строк). Місце арешту: слідчий ізолятор, тюрма чи КПЗ (але не більше 10 днів, далі обвинувачений має бути переведений в слідчий ізолятор). Загальний строк тримання під вартою становить 2 місяці. Він може бути продовжений:

а) до 4 місяців – за поданням слідчого погодженим з прокурором, або самим прокурором – суддею місцевого суду;

б) до 9 місяців – за поданням слідчого за погодженням з прокурором області або самим прокурором – суддею апеляційного суду;

в) до 18 місяців – за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України або його заступниками абосамим цим прокурором – суддею Верховного Суду України.

Строки тримання під вартою закінчуються в день надходження справи до суду. Ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи в строк тримання під вартою не включається. У разі відкликання справи з суду прокурором перебіг строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора. При поверненні справи на дослідування строк тримання під вартою – 2 місяці.

Начальник слідчого ізолятора зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти, якщо постанова судді про продовження строку тримання під вартою не надійшла, а строк тримання закінчився.

Цей запобіжний захід оформлюється постановою судді або ухвалою суду мінімум у чотирьох примірниках: перший залишається в матеріалах справи, другий передається суду, третій надсилається у слідчий ізолятор, четвертий прокурору який здійснює нагляд за справою. Виконується органом, який обрав такий запобіжний захід або органом внутрішніх справ.

Якщо у заарештованого є неповнолітні діти, то слідчий зобов'язаний внести подання до служби у справах неповнолітніх про влаштування дітей до дитячої установи. Про вжиті заходи слідчий повідомляє прокурора і заарештованого. Також вживаються заходи по охороні майна заарештованого.

Про арешт і місце перебування обвинуваченого слідчий має повідомити родичів затриманого і за місцем його роботи. Побачення з заарештованим надає той слідчий, суддя чи прокурор, у якого знаходиться справа. Тривалість побачення – до двох годин один раз на місяць.