11. Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі України.

Кримінально-процесуальні докази — це фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК).

Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей кожної з таких груп.

Найбільш поширеною є така класифікація доказів: 1. Залежно від відношення до обставини, що підлягає доказуванню: а) прямі;

Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.

б) непрямі.

Непрямі (побічні) докази також мають важливе значення, але користуватись ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга. 2. Залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність: а) обвинувальні;

Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність. б) виправдувальні.

Виправдувальні докази свідчать, що самої події злочину не було, або що дана особа до неї не причетна. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом. 3. За джерелом відомостей (за цією обставиною класифікуються як докази, так і їх джерела): а) первинні;

Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа.

б) похідні.

Якщо ж свідок дав показання з чужих слів — це похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інших осіб, ці особи повинні бути допитані.

Джерела доказів:

1. Показання свідків. 2. Показання потерпілого. 3. Показання підозрюваного. 4. Показання обвинуваченого. 5. Висновок експерта. 6. Речові докази. 7. Протоколи слідчих і судових дій. 8. Інші документи.

12. Процес доказування у кримінальній справі: поняття, зміст, проблемні питання.

Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об'єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1. Збирання і закріплення доказів. Збираються докази підчас розслідування справи. Закріплення доказів оформляється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2. Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3. Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК).При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отриманні доказів і достатність їх для вирішення справи.

13. Показання обвинуваченого: їх предмет, значення, оцінка.

Показання обвинуваченого. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільшезнає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний, не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого: 1) зізнається в одному злочині, аби приховати інший; 2) оговорює себе під впливом психічного стану; 3) розраховує на зменшення покарання; 4) як наслідок незаконних методів розслідування; 5) та інші.

Обмова – це показання обвинуваченого, у яких він повідомляє про участь у вчиненні злочину інших осіб. Мотивами обмови можуть бути: помста, приписування собі другорядної ролі у вчинені злочину.