34. Обставини, що підлягають встановленню при розслідуванні вбивств.

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:1) безпосередня причина смерті;2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);5) місце вчинення вбивства;6) обставини, за яких вчинено вбивство;7) особа жертви (може бути встановлена у разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред'явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, що безвісти зникли);8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опитування свідків, складання суб'єктивного портрета, його показу по телебаченню);10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп);11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

35. Особливості пред’явлення для впізнання за функціональними ознаками.

Пред'явлення для впізнання - самостійна слідча дія,що полягає у встановленні потерпілим, свідком, підозрюваним або обвинуваченим тотожності або групової приналежності раніше сприймала об'єкта за його уявного образу.

З огляду на те, що в певних випадках люди можуть бути пізнані не лише за зовнішніми даними, але і за функціональними ознаками, пред'явлення для впізнання проводиться за особливостями голосу, мови, ходи і т.п. Відомо, що дані ознаки досить індивідуальні і відносно стійкі.

Пред'явлення особи для впізнання за функціональними ознаками здійснюється в основному для наведеного вище порядку. Однак увага при проведенні впізнання в цьому випадку звертається на ознаки голосу, мови, ходи і т.п. Критерії для впізнання особи за пропозицією слідчого почергово вимовляють певні слова, фрази або проходять передбачену відстань. При цьому слідчий може запропонувати кожному упізнаваному підвищити або знизити голос, сказати конкретну фразу або пройти в певному напрямку. Впізнаючий уважно спостерігає за особливостями ходи або вслухається в звучання голосу і заявляє про те, дізнається він кого-небудь чи ні.

У тих випадках, коли пред'явлення голосу та мовлення особи неможливо, об'єктом пізнання може бути фонограма голосу упізнаваного.

При підготовці до слідчого дії в таких випадках слід відтворити зміст звукозапису з голосом, що підлягає пред'явленню для впізнання, на папері. Потім підбираються двоє (або більше) осіб, за можливості з подібними особливостями голосу, які виголошують текст перед мікрофоном записуючого пристрою. Отримані фонограми не повинні різко відрізнятися за якістю звучання. Кожна з них слідчим в присутності понятих пронумеровується.

У ході слідчої дії впізнаючий прослуховує три (або більше) фонограми. На його прохання прослуховування може бути повторено. Потім впізнаючий повинен повідомити про те, чи впізнав він голос або мова, з приводу яких був допитаний, і по яким конкретним ознаками.

При фіксації ходу та результатів слідчої дії особливо наголошується, що дані фонограми додаються до протоколу.

36. Особливості розслідування зґвалтувань.

Під час розслідування зґвалтувань підлягають встановленню такі обставини:

1) чи мав місце факт зґвалтування або в наявності інсценування злочину чи обмова;

2) де, коли (місце і час вчинення злочину), яким способом і за яких обставин вчинено зґвалтування, у яких конкретно злочинних діях спосіб виражається, чи мало місце психічне, фізичне насильство або застосовувався безпорадний стан потерпілої особи; що робив злочинець для приведення жертви в безпорадний стан — поїв спиртним, застосовував наркотики тощо, чи мали місце погрози й наскільки вони були реальними; чи був ґвалтівник озброєним (холодна зброя, вогнепальна зброя) або мав при собі інші предмети (залізний прут, ціпок, камінь) та ін.; чи мав місце опір ґвалтівникові, якщо так, то в чому він виражався; якщо опір не чинився, то чому;

3)хто потерпілий (потерпіла), її вік (чи повнолітня вона), стан здоров'я (чи не страждає психічним або соматичним захворюванням), розумовий розвиток, досягнення статевої зрілості; спосіб життя й поведінки; як опинилася потерпіла особа на місці події й чи відомий їй ґвалтівник, якщо відомий, то в яких стосунках вони перебували до злочину; які сліди могли залишитися на тілі й одязі ґвалтівника; кому відомо про те, що трапилося; поведінка до, під час і після зґвалтування;

4) хто конкретно вчинив цей злочин (особа злочинця), вік, ставлення до жертви, стан здоров'я, психіки, спосіб життя, наявність судимостей; якими особливостями поведінки злочинця й жертви супроводжувався акт насильства; яким чином ґвалтівник реагував на опір потерпілої особи; неповнолітній, група неповнолітніх, група ґвалтівників; чи притягувалася раніше ця особа до кримінальної (адміністративної) відповідальності за аналогічні діяння, коли; наявність обставин, що обтяжують провину;

5) за яких обставин і коли виник намір винного на статеві зносини або дію сексуального характеру проти волі потерпілої (потерпілого); чи усвідомлював він, що вчинив протиправне діяння, застосував насильство або погрози (слова, дія), які зломили опір жінки (потерпілого) та ін.;

6) злочин вчинений однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кожний із співучасників і яка роль кожного, обставина виникнення наміру, підготовки й приховання слідів злочину, мети й мотиви зґвалтування (задоволення сексуальних потреб, хуліганство, помста та ін.); хто організатор злочину; як поводилася потерпіла до злочину, що пропонували їй ґвалтівники; чи зробили вони раніше аналогічні або інші злочини;

7) хто є свідком або пособником зґвалтування, їх характеристики;

8) наслідки зґвалтування: заподіяння тілесних ушкоджень, вагітність, зараження венеричною хворобою, розлад психіки, самогубство потерпілої особи;

9) який матеріальний (моральний збиток заподіяно потерпілій особі; якими цінностями заволодів злочинець, які відмітні ознаки вони мають;

10) чи не супроводжувалися зґвалтування вчиненням інших злочинів, якщо так, то якими саме;

11) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.Наведений перелік має орієнтовний, приблизний характер і конкретизується залежно від типових слідчих ситуацій, обставин злочину і його учасників.

37. Поняття доказів та їх джерела у кримінальному процесі України.

Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання 'підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

38. Предмет доказування у кримінальному процесі України: поняття, зміст.

Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. У ст. 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1. подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4. характер і розмір шкоди, завданої злочином.

39. Функції та повноваження прокурора в кримінальному процесі України: поняття, види, зміст.

Прокурор – це єдиний учасник всіх стадій процесу.

Форми діяльності прокурора: 1. Порушення кримінальної справи. 2. Притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочин. 3. Здійснення нагляду за органами розслідування. 4. Обов'язкова участь прокурора у попередньому розгляді справи суддею. 5. Виконання функції державного обвинувачення, заявлення клопотань, відводів. 6. Участь у розгляді справи в апеляційному і касаційному суді. 7. Здійснення нагляду за виконанням вироку.

У стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю та відмови у порушенні кримінальної справи. Він має право сам порушити кримінальну справу (ст. 100 КПК України).

У стадії досудового розслідування прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності посадових осіб органів дізнання та досудового слідства незалежно від їхньої відомчої належності. Здійснюючи нагляд, він використовує широке коло повноважень, зокрема: він може вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які провадять дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів; вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі; продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК тощо (ст. 227 КПК України). Після закінчення розслідування прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку та про направлення справи до суду (ст. 229 КПК України).

При провадженні досудового слідства санкція прокурора необхідна у наступних випадках:

1) відсторонення обвинуваченого від посади /ст. 147 КПК/;

2) провадження обшуку, за винятком житла чи іншого володіння особи /ч. 3 ст. 177 КПК/;

3) тимчасове залишення засудженого в СІЗО чи в тюрмі і переведення з ВТК в СІЗО чи в тюрму (ч. 1 ст. 410-1 КПК);

4) відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. 3 ст. 139 КПК).

Згода прокурора потрібна /всі матеріали направляються до суду/:

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки /ст. 7 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям /ст. 7-2 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим /ст. 8 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру /ст.ст. 9, 232-1 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки /ст. 10 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності /ст. 11-1 КПК/;

поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово- психіатричної експертизи /ч. 1 ст. 205 КПК/;

поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно- небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років до приймальника розподільника до 30 діб /ч. 3 ст. 7-3КПК/;

провадження обшуку житла чи іншого володіння особи /ч.5 ст.177 КПК/;

обрання запобіжного заходу - тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-2 КПК/;

продовження строків тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-3 КПК/;

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку /ч. 4 ст. 187 КПК/.

Прокурор затверджує:

1) постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи слідчому /ч. 1 ст. 104 КПК/;

2) постанову про направлення справи для провадження досудового слідства /ч.1 ст. 109 КПК/;

3) постанову слідчого про ексгумацію трупа /ч. 2 ст. 192 КПК/;

4) постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру /п. 1 ч. 1 ст. 418 КПК/;

5) обвинувальний висновок /п. 1 ч. 1 ст. 229 КПК/.

Також прокурор продовжує строки досудового слідства /ч. 2-3 ст. 120 КПК/ та строки тримання під вартою /ч. 2 ст. 156 КПК/, а також відновлює слідство в закритій справі / ст. 216 КПК/.

У судових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, дотримуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи й постановлення судових рішень, які ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру").

При попередньому розгляді справи суддею участь прокурора є обов'язковою, де він виступає з доповіддю щодо можливості призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку з приводу клопотань, заявлених іншими учасниками розгляду (ст. 240 КПК України).

Основною формою участі прокурора у судовому розгляді справи є підтримання ним державного обвинувачення. На прокурора покладається також обов'язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина чи держави в суді. Крім цього, прокурор зобов'язаний реагувати на кожне порушення законності в судовому засіданні через звернення до суду з проханням про його усунення (ст. 264 КПК України).

Прокурор зобов'язаний внести апеляційне чи касаційне подання на вирок, постанову або ухвалу суду, а також подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони, на його думку, є незаконними та необґрунтованими. При розгляді справи в порядку апеляційного, касаційного чи виключного провадження прокурор обґрунтовує внесене подання, а також висловлює свої міркування щодо законності й обґрунтованості вироку або іншого судового рішення, оскарженого учасниками процесу.

У стадії виконання судових рішеньпрокурор здійснює нагляд за законністю їх виконання. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, є обов'язковими для всіх органів та осіб, які їх виконують (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України).