24. Законність та проблеми її забезпечення у монографії о.Р. Михайленка «Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан».-к.: Юрінком Інтер, 1999.

В науке и на практике традиционно считается, что законность при расследовании преступлений обеспечивают прокуроры, руководители следственных подразделений и оперативные начальники следователей и органов дознания, и в определенной мере суды, роль которых в контроле за досудебным следствием возрастает. Это казалось бы на первый взгляд бесспорное положение мы не разделяем. Ибо при существующем положении идеализируется командно-приказной, суть государственных методов обеспечения законности, прав и законных интересов граждан, приоритет отдается как бы внешним "силам". Роль же самого следователя, участников следствия и дознания в обеспечении законности, защите прав личности сводится к нулю. Следователи и лица, ведущие дознание объективно попадают в число потенциальных нарушителей требований закона, а их деятельность становится объектом всяких проверок, контроля. Лицам же привлеченным к расследованиям преступлений (подозреваемый, обвиняемый, потерпевший, защитник и другие) отводится роль "потребителей" законности, жалобщиков или ходатаев.

Такого не должно быть. Ибо в первую очередь при проведении досудебного следствия законность, ее режим обеспечивает следователь, непосредственный исполнитель расследования преступления. От него в частности зависит, будут нарушены требования Закона или нет. А гражданам, специалистам, привлеченным в сферу расследования преступлений (обвиненный, потерпевший, гражданский истец, ответчик, защитник, специалист, педагог, эксперт, понятые)3. Не должна отводится пассивная роль в обеспечения соблюдения, надлежащего исполнения норм права.

Нарушение законности, ее режима - это не только неисполнение законов, а и результат ослабления деятельности по ее обеспечению, не создания условий и возможностей для надлежащего соблюдения требований закона.

25. Відтворення обстановки і обставин події.

Відтворення обстановки та обставин події складаєтьсяз двох дій:

1) слідчого експерименту; 2) перевірки показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється, чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то це свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обстановки і обставин події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

26. Принцип вільної оцінки доказів у кримінальному процесі України: поняття, значення, зміст, проблемні питання.

Принцип вільної оцінки доказів – ст. 67 КПК.

Цей принцип заключається в тому, що суддя, слідчий, прокурор оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і ніякі докази для них не мають наперед установленої сили. Оцінка доказів контрольована: 1) нормами КПК; 2) апеляційними і касаційними інстанціями.

Внутрішнє переконання судді, слідчого, прокурора має ґрунтуватися на об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Всі рішення мають бути вмотивовані. Важливою передумовою оцінки доказів є їх перевірка.

Способи перевірки:

♦ аналіз кожного доказу окремо;

• зіставлення з іншим доказами;

• провадження повторних, додаткових слідчих дій;.

• провадження оперативно-розшукових заходів.

До змісту оцінки доказів входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості, достатності.

Достовірність доказів – означає, що вони правильно, адекватно відображають сліди злочину.

Належність доказів – означає їх придатність для встановлення обставин справи.

Допустимість доказів – визначається законністю джерела, умов і способів їх, одержання.

Достатність доказів – це така сукупність доказів, яка дає можливість для прийняття правильного рішення у справі.

При оцінці доказів необхідно переконатися:

♦ чи передбачений доказ КПК;

♦ чи не було порушення при одержані доказів, а якщо були, то чи суттєві.

Недопустимість використання доказів:

♦ не можуть бути доказами повідомлені свідком чи потерпілим дані, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК);

• забороняється допитувати як свідків, захисників, родичів, священиків, нотаріусів тощо (ст. 69 КПК);

• учасники судових дебатів можуть посилатися лише наті докази, які досліджені у суді (ст. 318 КПК).

Оцінка доказів є обов'язковою для слідчого, прокурора, судді на всіх стадіях процесу.