§ 3. Органи державної влади, що забезпечують здійснення публічної фінансової діяльності

Публічну фінансову діяльність здійснюють усі без винятку органи державної влади та місцевого самоврядування, оскільки виконати покладені на них функції неможливо без наявності фінансів. Залежно від повноважень таких органів та їх правового статусу визначається й обсяг участі безпосередньо у фінансовій діяльності.

Представницькі органи й органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, передусім Конституцією України. До сфери безпосередньо державного управління входять лише відносини у галузі державних фінан­сів, тобто в галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якими (й лише якими) можуть оперувати органи державної влади. Однак применшувати значення державного регулювання фінансовими потоками не можна. У сучасних розвинених країнах держава міцно посіла місце одного з чинників процесу суспільного відтворення та суспільно-економічного прогресу загалом.

На додачу до своєї ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава діє на ринку як кредитор і позичальник, як акціонер та емітент цінних паперів. Саме вона є найбільшим по­зичальником на фінансовому ринку, власником значної кількос­ті цінних паперів українських підприємств, продавцем корпора­тивних цінних паперів.

Задля виконання завдань держави кожен її орган має певні повноваження і повинен здійснювати конкретну роботу, пов'я­зану з мобілізацією, розподілом та використанням коштів. Тому у фінансовій діяльності беруть участь усі представницькі орга­ни й органи виконавчої влади. Проте масштаби їх фінансової діяльності й міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі. Відтак у фінансовій діяльності беруть участь органи як загальної, так і спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент Украї­ни, Кабінет Міністрів України та ін.

Виходячи з принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формува­ти бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу – пра­вом втілювати бюджет у життя.

До повноважень Верховної Ради України, згідно зі ст. 85 Конституції України, належать: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п. 4); затвердження рішень про надан­ня Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових органі­зацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п. 14).

Конституцією України закріплено виключні повноваження парламенту щодо регулювання відносин у сфері фінансової діяльності на рівні законів. Зокрема, лише закони України встановлюють: Державний бюджет України і бюджетну систему Укра­їни; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвес­тиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і по­гашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; поря­док випуску та обігу державних цінних паперів, їх види й типи (п. 1 ч. 2 ст. 92).

Бюджетний кодекс України конкретизує повноваження парламенту в сфері бюджетних відносин.

Верховна Рада відповідно до ст. 9 Конституції, дає згоду на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податко­вих, банківських відносин, державного кредиту.

До повноважень Верховної Ради України належить також призначення посадових осіб державних органів, до чиєї компетенції входить фінансова діяльність. Зокрема, виключною компе­тенцією парламенту є призначення та звільнення з посади Голо­ви та членів Рахункової палати (п. 16 ст. 85), Голови НБУ за поданням Президента України та половини складу Ради НБУ (и. 18, п. 19 ст. 85). Верховна Рада затверджує кошторис парла­менту та структуру його апарату (п. 35 ст. 85).

У складі Верховної Ради України працюють комітети, діяльність яких безпосередньо пов'язана із фінансами: Комітет із пи­шань бюджету, Комітет із питань податкової та митної полі­тики, Комітет із питань фінансів і банківської діяльності. Вони беруть участь у здійсненні парламентського контролю, в тому числі шляхом розгляду законопроектів, сфера регулювання яких і спрямована на фінансові відносини.

Президент України є главою держави згідно зі ст. 102 Конституції України. Внаслідок свого особливого правового статусу він бере участь у фінансовій діяльності, зокрема шляхом під­писання законів або застосування процедури вето; призначає та звільняє за поданням уряду голів місцевих державних адміністрацій; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кан­дидатуру на посаду Голови НБУ. Президент також призначає Голову Державної податкової адміністрації України.

У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повнова­жень консультативні, дорадчі й інші допоміжні органи та служ­би. На основі та на дотримання Конституції і законів України Президент видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Суттєвими повноваженнями у сфері фінансової діяльності наділено Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідає перед Президентом України та підконтрольний і підзвіт­ний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85 і 87 Конституції України, а також ЗУ «Про Кабінет Міністрів України».

Згідно зі ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійс­нення внутрішньої й зовнішньої політики держави (в тому чис­лі у фінансовій сфері); забезпечує провадження фінансової, ці­нової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, нау­ки й культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він розробляє проект закону про Державний бю­джет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Відповідно до ст. 33 Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради проект основних напря­мів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Уряд України здійснює багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами та регулюванням відносин у сфері обігу фінансів. Його повнова­ження у сфері економіки та фінансів деталізовано в ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» (ч. 1 ст. 20).

Зокрема, саме уряд приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово - речових лотерей; організовує державне страхування; забез­печує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення; бере участь у складанні платіжного балансу й організовує роботу зі складання зовнішньоторговель­ного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів; є гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках — відповідно до міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.

Разом із цим фінансова діяльність держави здійснюється і через спеціальні органи, які реалізують і скеровують її відповід­но до повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої и виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, їхня функція – організація оперативного управління фінансами. До спеціалізованих органів належать державні органи, чия фінансова діяльність входить до їх основних обов'язків та функцій і здійснюється шляхом реалізації їх повноважень. Це спеціально створена система фінансових орга­нів для управління фінансами та здійснення контролю в цій сфері. Компетенція її охоплює всі ланки фінансової системи – бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування, кредитування.

До спеціалізованих органів належать Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, інші органи, їх територіальні відділення, управління. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи Державної податкової служби України та Контрольно - ревізійної служби України.

Окреме місце в цій системі посідає Рахункова палата Украї­ни яку називають вищим органом фінансового контролю. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів. Оскільки без публічного контролю забезпечити виконання бюджету над­звичайно складно, в 1997 р. в Україні було створено постійно діючий контрольний орган – Рахункову палату. Пізніше з'яви­лася Рахункова палата Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим. Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 p., із метою забезпечення законності та підвищення ефек­тивності використання бюджетних коштів у 2001 р. почали ство­рювати представництва Рахункової палати в регіонах.

За ст. 98 Конституції України, контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Вона діє на підставі ЗУ «Про Рахун­кову палату».

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, є підпорядкованим і підзвітним їй.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та її члени: перший заступник і заступник Голови, головні контролери – керівники департаментів Рахункової палати й секретар. Рахункова палата має апарат. Його структуру і штатний розпис затверджує колегія Рахункової палати за поданням Го­лови у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків із матеріалів перевірок, ревізій, обстежень і експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахун­кової палати. До її складу входять її голова, перший заступник і заступник, головні контролери, секретар.

Голову Рахункової палати призначає на посаду Верховна Рада України за поданням свого Голови терміном на 7 років із правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидата на цю посаду вважають призначе­ним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Він не може бути народним депутатом України, чле­ном Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, науко­вої й іншої творчої діяльності у позаробочий час). Голова Раху­нкової палати видає накази і розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тим­часових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності структури, яку він очолює.

До єдиної системи органів державного управління фінанса­ми в Україні входять Міністерство фінансів України, Міністер­ство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управлін­ня обласних, Київської й Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних v містах державних адміністрацій, які діють у межах відповід­них положень.

Міністерство фінансів України – центральний орган ви­конавчої влади, діяльність якого спрямовує та координує Кабі­нет Міністрів України. Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1837 (зі змінами, внесе­ними згідно з Постановою Кабміну від 27.02.2008 р. № 101).

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із реалізації єдиної державної фінансової політики. У межах своїх повноважень він організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінфіну України є:

• забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бю­джетної, податкової, митної політики, політики у сфері держав­ного внутрішнього фінансового контролю та здійснення контро­лю за тим, як її проводять Державна податкова адміністрація, Держмитслужба, Головне контрольно-ревізійне управління, Дер­жавне казначейство;

• забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріо­ритетних напрямах соціально-економічного розвитку України; вжиття заходів із підвищення ефективності управління держав­ними фінансами; аналіз, разом з іншими органами виконавчої влади, фінансово-економічного становища держави, перспектив її подальшого розвитку;

• підготовка проекту основних напрямів бюджетної політи­ки на наступний бюджетний період;

• розробка в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організація роботи зі скла­дання та виконання Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу;

• удосконалення міжбюджетних відносин; здійснення в ме­жах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетно­го законодавства; розробка стратегії фінансування державного бюджету; здійснення державних запозичень, надання держав­них гарантій, погашення й обслуговування державного боргу;

• удосконалення методів фінансового і бюджетного плану­вання; державне регулювання бухгалтерського обліку й фінансо­вої звітності в Україні, розробка стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологіч­них засад бухгалтерського обліку та складення фінансової звіт­ності, обов'язкових для всіх юридичних осіб незалежно від орга­нізаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування ( крім банків і бюджетних установ), а також фізичних осіб-підприємців;

- реалізація державної політики у сфері випуску та проведення лотерей;

- реалізація державної політики у сфері розробки й виробництва голографічних захисних елементів, державний контроль координація діяльності державних органів у цій сфері;

- участь у розробці, разом з іншими органами виконавчої влади, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

- інформування громадськості про економічні й фіскальні ні 'іІ держави.

Мінфін формує та поповнює Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; здійснює ліцензування окре­мих видів господарської діяльності; забезпечує керування об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління тощо.

Мінфін активно співпрацює з Мінекономіки, Міністерством закордонних справ, Мін'юстом та іншими центральними органами виконавчої влади з питань розвитку співробітництва Украї­ни і ОС. Забезпечує у межах своїх повноважень виконання Україною зобов'язань згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та і х державами-членами, проводить роботу з адаптації податкового законодавства України до законодавства ЄС та норм догово­рів COT.

У рамках своїх повноважень Мінфін видає накази, організовує та контролює їх виконання. У разі потреби він може вида­на пі спільні акти разом з іншими органами виконавчої влади. Рішення Мінфіну обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого са­моврядування, підприємствами, установами й організаціями ні їх форм власності та громадянами.

Мінфін очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє в установленому порядку Верховна Рада за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр має заступників, що їх призначає на посаду і звільняє Кабінет Міністрів України.

Міністр фінансів або, за його рішенням, перший заступник спрямовує і координує діяльність Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, Голову КРУ. Він також погоджує при­значення на посади та звільнення керівників головних фінансо­вих управлінь обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

До сфери управління Міністерства фінансів України вхо­дить Державна пробірна служба, що бере участь у формуван­ні, накопиченні та зберіганні Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також його складових: державного запасу дорогоцінних металів, державного запасу доро­гоцінного каміння, оперативного резерву золота, Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; прово­дить експертизу цінностей Фонду тощо. Служба співпрацює із Державним гемологічним центром України, що займаєть­ся гемологічним вивченням дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння з метою визначення його якості та вартості відповідно до вимог світового ринку; здійснює діагнос­тику і експертизу такого каміння, розробляє нормативну до­кументацію щодо сертифікації самоцвітної сировини і виробів із неї.

Державне казначейство України – урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковує­ться. Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку. Було утворене при Міністерстві фінансів України згідно з Указом Президента України від 27.04.1995 р. № 335/95. Нині воно організовує свою роботу на підставі поста­нови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1232 (зі змінами від 26.04.2007 р.).

До основних завдань Казначейства належать:

– забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговуван­ня розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; 3) контроль за дотриманням учасниками бю­джетного процесу бюджетного законодавства; 4) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів;

• управління наявними фінансовими ресурсами, ним облі­ковуваних;

• визначення механізму казначейського обслуговування дер­жавного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та міс­цевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і термінів подання звітів про виконання кош­торисів державних цільових фондів;

• виконання функцій контролю за: 1) здійсненням бюджет­них повноважень при зарахуванні надходжень; 2) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису держав­ного та місцевих бюджетів; 3) відповідністю платежів узятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням; 4) витрачанням бю­джетних коштів у процесі перевірки відповідності підтвердних первинних документів розпорядників бюджетних коштів бю­джетним асигнуванням та вимогам бюджетного законодавства; 5) дотриманням правил валютного контролю за операціями, що їх проводять у національній валюті через кореспондентські ра­хунки банків-нерезидентів бюджетні установи, які обслугову­ються органами Казначейства; 6) дотриманням порядку прове­дення державних лотерей із використанням електронних систем прийняття оплати за участь у лотереї в режимі реального часу; 7) дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського облі­ку, складення звітності про виконання бюджетів та кошторисів бюджетних установ; 8) закупівлею товарів, робіт і послуг за дер­жавні кошти; 9) здійсненням інших повноважень учасників бю­джетного процесу відповідно до законодавства.

У межах своїх повноважень Казначейство видає накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання.

Казначейство очолює голова, якого в установленому поряд­ку призначає на посаду і звільняє Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів та який входить до складу колегії Мінфіну.

Для виконання покладених на нього завдань Казначейство за погодженням із Міністром фінансів утворює територіальні органи. Організаційна структура Казначейства відтворює структуpy адміністративно-територіального устрою України.

Державне казначейство взаємодіє з іншими органами держав­ної влади, з якими може видавати спільні нормативно-правові акти (наприклад, з органами Державної митної служби в проце­сі казначейського обслуговування державного бюджету за дохо­дами, що їх контролюють митні органи).

У 2002 р. у складі Мінфіну України було створено спеціалізо­ваний орган – Державний департамент фінансового моніторин­гу, якому фінансово-кредитні установи мають передавати інфор­мацію щодо здійснюваних сумнівних операцій або операцій у великих розмірах відповідно до критеріїв, визначених чинним за­конодавством. Нині він діє як Державний комітет фінансового моніторингу України на підставі положення, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 100.

Держфінмоніторинг є центральним органом виконавчої вла­ди зі спеціальним статусом. Його діяльність спрямовує і коорди­нує Кабінет Міністрів України; він є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Основні завдання Держфінмоніторингу:

1) участь у реалізації державної політики у сфері запобіган­ня та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

2) збирання, обробка та аналіз інформації про фінансові опе­рації, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

3) створення й забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

4) налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними орга­нами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

5) забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях із питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом, і фінансуванню тероризму.

У межах своїх повноважень Держфінмоніторинг видає нака­зи, організовує і контролює їх виконання. Очолює його голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра Украї­ни та звільняє Кабінет Міністрів України.

Держфінмошгоринг може виконувати покладені на нього завдання як безпосередньо, так і через утворені ним у регіонах відповідні структурні підрозділи.

У своїй діяльності Держфінмоніторинг дотримується рекомендацій міжнародних організацій щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Із 2004 р.Україна є спостерігачем Євразійської Групи з протидії легалізації злочинних доходів та фінансування тероризму (ЄАГ).

Додержавних органів, що здійснюють контроль за мобілізацією фінансових ресурсів, належить Державна податкова служба України. Її компетенцію визначає ЗУ «Про державну податкову службу в Україні».

До системи органів Державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України (далі – ДПА), державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим,

областях містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції(далі - ДІПI) в районах, містах (окрім Києва та Севастополя), районах у містах. Структуру Державної податкової адміністрації України затверджує Кабінет Міністрів.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два й більше районів), об'єднані (на місто і район) держанні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції. У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Вони є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

ДПА и Автономній Республіці Крим, областях, містах Киє­ві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. ДПІ у районах, містах (окрім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні й об'єднані ДПІ підпорядковуються відповідним державним податковим адміністра­ціям в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севасто­полі.

Визначальною рисою організації роботи податкових органів у системі спеціалізованих структур у сфері фінансів є те, що во­ни координують свою діяльність із фінансовими органами, орга­нами Державного казначейства України, органами служби без­пеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контро­люючими органами, установами банків, а також із податковими службами інших держав.

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Заступників Голови Державної податкової адміністра­ції України призначає на посаду і звільняє Кабінет Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністра­ції України. ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, Ки­єві та Севастополі очолюють голови, яких призначає і звільняє Кабінет Міністрів України за поданням Голови Державної по­даткової адміністрації України. ДПІ у районах, містах (окрім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонними та об'єд­наними ДПІ керують начальники, яких призначає і звільняє Го­лова Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Начальників управлінь податкової міліції призначає Голова Державної податкової адміністрації України.

Завдання органів Державної податкової служби:

• контроль за дотриманням податкового законодавства, пра­вильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бю­джетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі – податки, інші платежі);

• внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдо­сконалення податкового законодавства;

• прийняття у випадках, передбачених законом, норматив­но-правових актів і методичних рекомендацій із питань оподат­кування;

- формування й ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - і Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування платникам податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, які за законом належать до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У складі органів Державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Податкова міліція діє у

складі відповідних органів Державної податкової служби і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну й охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є: 1) запобігання злочинам та

іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування і провадження у справах про адміністративні правопорушення; 2) розшук платників, які ухиляються від сплати, податків інших платежів; 3) запобігання корупції в органах Державної податкової служби та виявлення її фактів; 4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків.

У межах своєї компетенції податкова служба видає податкові роз’яснення, які не мають обов'язкової сили. Для забезпечення діяльності своєї організації Голова ДПА України видає накази й затверджує інструкції, що регулюють відносини у сфері оподаткування.

Якщо податкова служба здійснює контрольні повноваження у сфері формування дохідної частини бюджету, то у сфері бюджетних відносин визначальне місце посідає Державна контрольно - ревізійна служба України. Її правовий статус визна­чає ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу».

Державна контрольно-ревізійна служба (далі – ДКРС) складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь у Республіці Крим, облас­тях, Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за викорис­танням і збереженням державних фінансових ресурсів, необо­ротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і в суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в період, що перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували в період, що перевіряється) державне чи комунальне майно (да­лі – підконтрольні установи), за виконанням місцевих бюдже­тів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм надалі.

ДКРС діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севастополі підпорядкову­ються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, міс­тах і районах у містах.

Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, якого призначає Кабінет Міністрів України за поданням Міні­стра фінансів України. Контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севастопо­лі керують начальники, яких призначає начальник Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням із Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київ­ською та Севастопольською міськими державними адміністра­ціями.

ДКРС координує свою діяльність із місцевими радами й органами виконавчої влади, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Положення про ДКРС затверджує Кабінет Міністрів України.

Головне контрольно-ревізійне управління, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севастополі виконують такі функції:

1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Автономній Республіці Крим, областях, Києві та Севастопо­лі зі здійснення державного фінансового контролю, узагаль­нюють його результати й у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;

2) проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово - господарської діяльності, використання і збереження фінансо­вих ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визна­чення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку й фінансової звітності;

3) здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також інших суб'єктів господарювання, які отримують (отримува­ні в період, що перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували в період, що перевіряється) державне чи комунальне майно;

4) наглядають за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю;

5) розробляють нормативно-правові акти й методичні документи з питань своєї діяльності;

6) здійснюють методологічне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо вдосконалення державного фінансового контролю;

7) проводять перевірки державних закупівель та виконують інші функції відповідно до ЗУ «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.

Державне регулювання банківською та кредитною системою здійснює Національний банк України, що діє на підставі спеціального закону «Про Національний банк України».

Головну функцію центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці – закріплено в ст. 99 Конституції України та ЗУ «Про Національний банк України». Останній визначає НБУ як особливий центральний орган державного управління. Зроблено це насамперед для виведення центробанку з-під юрисдикції Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади. Нацбанк підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Отже, у сфері безпосередньої діяльності НБУ цілковито незалежний. Відповідно до норми, закладеної у ст. 50 ЗУ «Про Національ­ний банк України», будь-який орган державної влади, законодав­чої або виконавчої, не має права давати йому вказівки обов'язко­вого характеру.

Як свідчить аналіз законодавчих актів та організації діяльності банківських систем, центральні банки у більшості ринкових економік мають виконувати такі головні функції: а) втілювати монетарну політику; б) регулювати національну валюту й бути єдиним емісійним центром; в) захищати національні та міжна­родні резерви й управляти ними; г) діяти як фінансові консуль­танти уряду й парламенту; ґ) регулювати відсоткові ставки в межах провадженої грошово-кредитної політики; д) здійснюва­ти банківське регулювання та нагляд за банківською системою і процесом клірингу.

Згідно з чинним законодавством України, що базується на Конституції України, НБУ підзвітний Верховній Раді України. З Кабінетом Міністрів він проводить взаємні консультації з пи­тань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ може самостійно приймати рішення у межах грошово-кре­дитної політики. Якщо питання є спільним для Центробанку й уряду, вони можуть разом ухвалити нормативно-правовий акт, що регулюватиме відносини у певній сфері.

Конституція України у п. 18 ст. 85 закріплює високий статус Голови НБУ в ієрархії державних посад: його призначає на по­саду та звільняє Верховна Рада України конституційною біль­шістю голосів за поданням Президента України. Керівними ор­ганами Центробанку є Рада НБУ, конституційний статус якої закріплено ст. 100 Конституції України (де зазначено, що Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням), та Правління НБУ.

В особливому становищі, порівняно з працівниками Нацбанку, членами його Правління, перебувають члени Ради НБУ: вони здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку.

Членів Ради НБУ призначають Президент України та Верховна Рада. Голова Національного банку, якого призначає Вер­ховна Рада України за поданням Президента України, входить до складу Ради НБУ за посадою. Президент України та Верхов­на Рада призначають по сім членів Ради НБУ шляхом прийнят­тя відповідного указу або постанови. Термін повноважень чле­нів Ради – сім років; Голова НБУ входить до складу Ради на термін здійснення ним повноважень за посадою.

За ЗУ «Про Національний банк України», Раду НБУ очолює не Голова НБУ, котрого призначає парламент, а Голова, яко­го обирають члени Ради на три роки. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки й фінансів і до­свід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керів­них посадах центральної виконавчої влади чи наукової роботи у фінансовій, економічній галузях.

Рада НБУ аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України, вносить до Правління НБУ рекомендації стосовно методів та форм про­гнозування макропоказників економічного й соціального розвит­ку держави, грошово-кредитної політики, політики курсоутворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів із питань банківської діяльності; затверджує кошторис НБУ, встановлює форми оплати праці його працівників, укладає зовнішньоекономічні договори, складає бухгалтерський баланс НБУ і публікує його, визначає порядок викриття збитків і порядок відрахування доходів державного бюджету та має багато інших повноважень.

Відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», восени 2002 р. в Україні створено ще один державний регулятор на ринку фінансових послуг – Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг. Вона діє на підставі Положення про Державну комісію з регулю­вання ринків фінансових послуг України.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вона є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основні завдання Комісії:

• провадження єдиної та ефективної державної політики у Сфері надання фінансових послуг;

• розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

• здійснення державного регулювання та нагляду за надан­ням фінансових послуг і дотриманням законодавства в цій сфері;

• захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням зако­нодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

• узагальнення практики застосування законодавства Украї­ни з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроб­ка і внесення пропозицій щодо його вдосконалення;

• запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

До управління публічними фінансами в межах визначеної компетенції залучають також Державну комісію з цінних паперів фондового ринку, Державне агенство з інновацій та інвестицій.

Окреме місце в управлінні публічними фінансами належить цільовим централізованим позабюджетним фондам – Пенсійному фонду України, Фонду соціального страхування та ін.