§ 2. Правові форми публічної фінансової діяльності

Правову основу публічної фінансової діяльності становлять фінансово-правові акти, що є складовою національного законодавства України. За своїми юридичними характеристиками во­ни поділяються на три основні групи: нормативно-правові, фінансово-планові й індивідуальні.

Нормативно-правові фінансові акти – офіційні письмові документи, прийняті чи видані уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері фінансової діяльності та містять нормативні приписи (тобто такі, що мають неперсоніфікований характер, розраховані на багаторазове застосуван­ня та чия чинність не вичерпується одноразовим виконанням). У встановлених законодавством випадках нормативно-правові фінансові акти підлягають державній реєстрації.

До нормативно-правових фінансових актів належать Бюджетний кодекс України, закони України, що визначають прані інші статус уповноважених у сфері фінансової діяльності органів (наприклад, «Про Рахункову палату», «Про державну ні їда і кону службу в Україні») або встановлюють правові режими фінансової діяльності (скажімо, «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок погашення зобов'язань платників помп і кін перед бюджетами та державними цільовими фондами»), накази й інструкції Міністерства фінансів України, постанови правління НБУ тощо.

Єдиний допоки кодифікований акт у сфері фінансової діяльності - Бюджетний кодекс України – визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функції шукання, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Зазначені акти можна класифікувати за цілим рядом ознак. Наприклад, за органами, що їх видають: 1) закони України; 2) підзаконні нормативно-правові акти. До останніх належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств із питань, що входять до їх компетенції (зокрема, акти Міністерства фінансів України, Державного казначейства України), нормативно - правові акти, що їх видають державні регулятори на ринках фінансових послуг (НБУ, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), тощо.

Є цілий ряд інших класифікацій: за сферою дії – загально - обов'язкові, спеціальні, локальні; за часом дії – визначено-строкові та невизначено-строкові; за характером волевиявлення – акти встановлення, зміни та скасування норм права і т. ін.

Нормативно-правові фінансові акти слід розробляти з дотриманням нормативно-правового стилю, якому притаманні загально - правові та спеціально-правові вимоги. До загальних вимог належать, відсутність експресивності; зв'язаність і послідовність, точність і ясність, простота викладу, лаконічність і компактність. До спеціально-правових вимог – відповідність своїй при­роді (інформаційній, регулятивній або охоронній), мовна стандартизованість, певна композиційність (графічність).

Фінансово-планові акти – акти, що їх приймають у проце­сі фінансової діяльності держави або органів місцевого самоврядування. Вони містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто є планами мобілізації грошових ресурсів, створення фондів коштів та використання фінансових ресурсів на передбачені цілі.

До таких актів належать: закони про Державний бюджет України на поточний рік, рішення місцевих рад про затверджен­ня місцевих бюджетів, кошториси доходів і видатків бюджетних установ, баланси доходів та видатків (фінансові плани) держав­них підприємств; кошторис НБУ тощо.

У зазначених фінансово-планових актах відображається роль держави в розподілі національного доходу країни у грошовому виразі, утворенні грошових фондів та використанні грошових коштів із фондів в інтересах суспільства й держави. Ці акти ма­ють певні спільні риси: діють більш-менш тривалий період, по­іменно не називають усіх виконавців, передбачають узгоджену та тривалу діяльність багатьох людей, організацій, посадових осіб.

Індивідуальні фінансові акти – державно-владні припи­си з окремих питань фінансової діяльності, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення певних юридичних фактів. Вважають, що, на відміну від нормативно-правових актів як розрахованих на багаторазове застосування, індивідуальні акти конкретизують пра­вові норми чи визначають їх дійсний зміст і мають форму правозастосовного або інтерпретаційного акта. Серед індивідуальних актів розрізняють акти-директиви (розпорядчі акти), акти правозастосування, акти реалізації прав та обов'язків суб'єктів, інтерпретаційні акти.

Видання індивідуальних фінансових актів можна прослідкувати на прикладі податкових правовідносин. Відповідно до ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», подат­кові органи можуть надсилати платникам податків (юридичним або фізичним особам) податкові повідомлення й податкові вимоги (підпункти 1.9, 1.10 ст. І). Податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених законом. Після отримання податкового повідомлення між податковим органом та платником податків виникає податкова правовідносина.

У разі невиконання припису, що міститься у податковому повідомленні (тобто несплати погодженої суми податкового обо­в'язку в установлений термін), податковий орган зобов'язаний надіслати платникові податків податкову вимогу – письмову вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.