§ 4. Фінансова система України як складова міжнародної фінансової системи

Фінансова система кожної окремої країни, в тому числі й України, так чи так пов'язана нині зі світовою фінансовою системою, яка в умовах глобалізації перебуває на стадії постійної трансформації. Фінансові ресурси країн, міжнародних організацій та фінансових центрів взаємодіють і утворюють світові фінанси або фінансові ресурси світу. Для світового фінансового ринку характерні такі риси, як величезний обсяг фінансових ресурсів та операцій; глобальність, тобто відсутність територіальних обмежень; цілодобовий режим операцій; залучення до операцій суб'єктів/інституцій із високим рейтингом/репутацією; широкий діапазон використовуваних фінансових інструментів; уніфікація правил та стандартів операцій; високий рівень використання інформаційних технологій.

Рух коштів за участю міжнародної фінансової системи можна спостерігати на безлічі прикладів. Наприклад, коли одна держава

надає іншій кредит або коли його надають міжнародні фінансові організації; коли внаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності перераховує кошти країні контрагента; коли банківська установа придбає іноземну валюту на міжнародному валютному ринку або вихони і, па міжнародний кредитний ринок; коли підприємство виходить на міжнародний фондовий ринок зі своїми акціями або поритими зобов'язаннями; коли працівник-іммігрант відправляє частку заробітку на батьківщину; коли турист за кордоном і здійснює платежі за допомогою своєї кредитної картки або знімає з неї готівкову валюту.

Розрізняють дві основні групи правовідносин:

1) коли фінансові ресурси/інструменти в певному розумінні перетинають кордон – від постачальника до отримувача; від однієї держави – до іншої; від юридичної особи – до іноземної юридичної особи тощо; в такому разі йдеться про трансграничний рух фінансових ресурсів;

2) коли кордони перетинають іноземні постачальники та отримувачі фінансових ресурсів: іноземна фізична особа опла­чує в країні отримувані послуги іноземною валютою; іноземна юридична особа отримує необхідні фінансові ресурси на фондовому ринку тощо; тоді мова йде про трансграничний рух осіб (фізичних, юридичних або приватних), які постачають чи отри­мують фінансові ресурси.

Держави як публічні особи також є постачальниками або отримувачами фінансових ресурсів (коли оплачують товари/послуги (при міждержавних поставках), коли надають чи отримують кредити). Зрозуміло, що як публічні особи держави не перетинають кордони.

Водночас державам далеко не байдуже, який правовий режим буде встановлено для приватних осіб, що перетинають кордони. Не байдуже, який національний правовий режим діятиме для іноземних фінансових ресурсів і, навпаки, під який правовий режим за кордоном підпаде національна валюта та інші фінансові інструменти. Не байдуже, який правовий режим іноземна держава запровадила для власної валюти та для своїх осіб. Усе це створює підстави для формування великої групи право­відносин у міжнародній фінансовій системі. Тому держави створюють міжнародно-правовий режим, у межах якого вирішують проблеми фінансового характеру.

Уся ця сфера трансграничного руху фінансових ресурсів, а також осіб – постачальників/отримувачів фінансових ресурсів у певних правових та міжнародно-правовому режимах утворюють Міжнародну фінансову систему – International Financial System (далі – МФС). Складовими її є міжнародні фінансові ринки, міжнародна банківська справа, фінанси міжнародних організацій, фірм, міжнародне інвестування, віртуальний фінансовий сектор, міждержавний фінансовий сектор, міжнародні фінансові організації.

Залежно від стійких груп споріднених правовідносин, що виникають у МФС, та їх предметного змісту розрізняють такі підсистеми:

- відносини, що стосуються платіжно-розрахункових операцій;

- складні за змістом міжбанківські відносини (у т. ч. із надання фінансових/банківських послуг);

- відносини учасників міжнародного валютного ринку; відносини на міжнародному ринку цінних паперів;

- кредитні відносини;

- відносини, що виникають у зв'язку з утворенням боргів; відносини, що виникають у зв'язку з фінансовою допомогою, тощо.

Важливу роль у МФС відіграють міжнародні розрахунки, що є регламентуванням платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які виникають у зв'язку із економічними, політичними, соціальними і культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови, порядок та форми здійснення платежів, відпрацьовані практикою і закріплені між­народними документами та звичаями, а з іншого – щоденну практичну діяльність банків із проведення платежів.

Найбільший обсяг розрахунків здійснюється у безготівковому вигляді шляхом записів на рахунках банків. Пояснюється це тим, що структура грошового обігу країн із розвиненою еко­номікою складається приблизно на 75% із безготівкових розра­хунків, на 20% – із вексельних та бартерних операцій, на 5% – із готівкового грошового обігу.

При цьому провідну роль у міжнародних розрахунках вічі грають великі банки, ступінь впливу яких залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, використання її національної валюти, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється національним законодавством, а також визначається практикою, що склалася у світі. Її узагальнено у вигляді встановлених правил та звичаїв .ню закріплено окремими документами.

Міжнародні розрахунки вже давно є об'єктом уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, глобалізацією банківських операцій. Так, на конференціях у Женеві V І!НО та 1931 pp. прийняли міжнародні Вексельну та Чекову конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових зако­нів іі усунення складнощів використання векселів і чеків у між­народних розрахунках. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства.

Міжнародна торгова палата, створена на початку XX ст. у Парижі, розробила у 1936 р. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів з інкасо, які пізніше неодноразово доопрацьовували. Також вона запровадила Правила з акредитивів, контрактних гарантій, гарантій на вимогу, резервних акре­дитивів (стенд-бай).

Міжнародні організації, у т. ч. Міжнародна торгова палата, СВІФТ, розробили концепцію електронної «безпаперової» торгівлі, яка включала поняття електронних контрактів, електронних фінансових інструментів та розрахунків, електронних транспортних документів. Наприклад, у 2002 р. набув чинності додаток до Уніфікованих правил із акредитивів стосовно елект­ронного надання документів із акредитивів. Міра втручання держави у міжнародні кредитні відносини різниться, але форми її в більшості країн однакові. Держава є активним учасником міжнародних кредитно-фінансових відносин, відіграючи роль кредитора, донора, гаранта, позичальника. При використанні частини національного доходу, акумульованого через державний бюджет, держава надає урядові змішані,кредити, субсидії, допомогу іншим країнам. На сучасному етапі державні кредити видають переважно по лінії допомоги країнам, що розвиваються, включаючи субсидії.

Міждержавне регулювання міжнародного кредиту здійснюють у різних формах, зокрема шляхом: координації умов експортних кредитів та гарантій; узгодження розміру допомоги країнам, що розвиваються; регламентації діяльності міжнародних і регіональних валютно-кредитних та фінансових організацій; міжнародних нарад на найвищому рівні тощо.

Із утворенням ЄС регулювання міжнародного кредиту піднялося на міждержавний, навіть певною мірою наднаціональний рівень та здійснюється через регіональні організації. Країни – члени ЄС уклали угоди щодо умов кредитування експорту, мінімальних процентних ставок, максимальних термінів кредитування.

На міжнародному фінансовому ринку здійснюються операції і цінними паперами, номінованими, зокрема, в євровалютах, переважно у доларах США, а також в євро та японських її них.

У сучасних умовах емітерами іноземних облігаційних позик є провідні країни. У кожній з них зберігається специфічна назва облігацій, що випускаються: у Швейцарії - Chocolate Bonds, Японії – Samouraі Bonds, США – Jankee Bonds, Великій Британії – Bulldoc.

Відбуваються зміни в інфраструктурі світових фондових ринків Відкриваються торговельні майданчики іноземних учасників торгів. Наприклад, на Лондонській фондовій біржі здійснюють торги сотні міжнародних інвестиційних інститутів, понад 500 іноземних банків, до лістингу акцій допущено міжнародні компанії більш як 60 країн. Зрівнюється обсяг операцій на біржовому та позабіржовому ринках.

У ЄС поступово сформувався єдиний європейський фондовий ринок, чому сприяли принципи: 1) уніфікація дозволу на банківську діяльність; 2) свобода підприємництва за умов інформованості; 3) контроль органів нагляду країни походження; 4) створення єдиної міжбіржової системи обміну інформацією.

На міжнародних нарадах відпрацьовують спільні заходи з вирішення проблем регулювання міжнародних фінансів, передачі технологій, здійснення розрахунків, торгівлі тощо. Зокрема, своєрідною формою співробітництва банків на багатосторонній основі стали міжнародні банківські клуби. Наприклад, Форекс клуб (Forex club) об'єднує 1600 банкірів, що представляють міжнародні фінансові центри, та щороку проводить наради з акту­альних проблем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Останніми роками Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків; наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової си­стеми. Враховуючи, що процес глобалізації дасть позитивні результати переважно за стабільної й сильної фінансової системи, Україна потребує вироблення політики, здатної протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним її на­слідкам та максималізувати вигоди від даного процесу. Для цього необхідна чітка система впливу держави на національних фінансових ринках, забезпечення прозорих фінансів, надходження інвестицій.

Не викликає сумнівів і той факт, що охорона інтересів самої держави та її захист у процесі глобалізації – це також фінансове право, оскільки в період миттєвої передачі інформації від державної публічної влади залежить не лише регулювання, а й кон­троль за грошовим обігом та валютною діяльністю на території держави.

Загалом слід виходити із того, що критерієм втягнення держави в глобалізацію є ступінь інтегрованості норм міжнародного права в національне. І саме тут роль фінансового права як права публічного є надзвичайно важливою, оскільки законода­вець за допомогою науковців має своєчасно реагувати на проце­си, що відбуваються, та приводити своє національне законодав­ство у відповідність із потребою участі у глобалізації.

Питання для самоконтролю

1. Що таке фінанси як економічна та юридична категорія?

2. Чим відрізняються поняття «гроші», «фінанси», «фінансові інструменти»?

3. Які операції можна зарахувати до фінансових?

4. Які функції виконують фінанси?

5. У чому полягає суть публічних фінансів?

6. Що таке фінансова система України?

7. Які теорії побудови фінансових систем, розроблені в науці фінансового права?

8. Дайте характеристику основним складовим фінансової си­стеми України.

9. Які складові міжнародної фінансової системи?

10. Наведіть приклади правовідносин, що виникають у міжнародній фінансовій системі.