I 'I.Hi.I 1. Фінанси та фінансова система

181

Загальна частина

Модуль І ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

Глава 1 фінанси та фінансова система

Хто вважає фінанси тільки грошима, той бачить лише підсумок і не помічає їх основного змісту.

Ш. Паселье

§ 1. Фінанси як економічна і юридична категорія

У XXI ст. гроші є головною причиною сучасної глобалізації, яка кардинально і невпинно змінює архітектоніку буття світу. Вони формують основні стратегії розвитку сучасного суспільства в його економічному, політичному, соціальному та культур­ному вимірах. Як базова складова фінансів гроші є тим ідеальним поняттям, що стало формою активної діяльності людини. Така їх здатність викарбувалася, викристалізувалася у процесі історичного розвитку людства та соціуму.

Сьогодні застосування терміна «фінанси» (finance) в еконо­міці та праві має широкий смисловий діапазон. Часто його ви­користовують як синонім до слів «гроші», «грошові кошти», «грошові ресурси» тощо, хоча за свою суттю він є значно змістовнішим. Причина — складність і неоднозначність базової тер­мінології, що лежить в основі фінансово-економічних та фінан­сово-правових дисциплін, у тому числі — міжнародних (зокрема, міжнародного фінансового права).

Фактично і в науці фінансів, і в науці фінансового права від­сутні загальноприйняті визначення понять «гроші», «фінанси», що породжує різноманітні теоретичні підходи до розуміння змі­сту фінансових відносин.

За своєю економічною суттю гроші є особливим, універсаль­ним товаром, що виконує функції міри вартості (одиниці вимі­рювання), засобу платежу (обігу, обміну), засобу інвестування (накопичення, запасу цінностей). Як засіб міри гроші дозволя­ють зіставити й розміряти товари, послуги, роботи, визначити еквівалент їх вартості. Як засіб обігу гроші мають безпосередній стосунок до торгівлі, вони її фактично опосередковують, оскіль­ки беруть участь у схемі «товар — гроші — товар». Як засіб пла­тежу гроші використовують при купівлі-продажу товарів, коли виникає різниця у часі між оплатою товару та його отриманням (при авансових платежах, продажу в кредит). У таких відноси­нах гроші пов'язані з проблемами як розрахункових, так і кре­дитних відносин. Водночас сучасний розвиток фінансових від­носин, так само як і запроваджені останніми десятиріччями інноваційні технічні можливості роботи платіжних систем, че­рез які проводяться електронні розрахунки, дозволяють говори­ти про поступове фактичне злиття функцій грошей як засобу платежу та засобу обігу.

Як засіб інвестування гроші функціонують при інвестуванні в інструменти фінансових ринків — банківські вклади, цінні па­пери, і сприймаються, переважно, у значенні «валюта». При ви­конанні зазначеної функції гроші є запасом, резервом, активом, джерелом інвестування. Відзначають, що загалом для культури XXI ст. стає очевидним знаковий характер грошей; їх розгляда­ють в утилітарних і символічних функціях, визначають їх семан­тичний статус поряд з іншими світоглядно смисловими величи­нами, значущими для розуміння, опису й усвідомлення світу¹.

Гроші існують у готівковій та безготівковій формах. У готів­ковій — як монети, банкноти, казначейські білети. У безготівковому обігу беруть участь чеки, кредитні/дебетові картки, векселі (у країнах, де національним законодавством їх допущено до без­готівкового обігу) тощо. У світі наявна тенденція до поступової заміни готівкових грошей безготівковими. Чимало для цього робиться і в Україні. Останніми десятиріччями відбувається ста­новлення нових грошей — електронних, рух яких регулюється завдяки комп'ютерним програмам та командам¹.

Широкого вжитку набув і термін «світові», або «міжнарод­ні», гроші — тобто гроші, що використовуються загалом у світі або великими групами держав для операцій із купівлі-продажу товарів та послуг. Вони є загальним міжнародним платіжним засобом і виконують усі функції, притаманні грошам. Найпо­ширеніші світові гроші — долари, євро, ієни. Більшість держав намагаються тримати частку своїх резервів у тих іноземних ва­лютах, що належать до світових грошей.

Кредитні, або банківські, гроші — це гроші, що зберігаються на рахунках у банках та використовуються останніми в обігу до по­вернення вкладникам (фізичним та юридичним особам). Вклади (строкові, ощадні), а також деякі цінні папери (зокрема, державні та муніципальні облігації) є потенційними платіжними засобами.

Випуск (емісія) у готівковий обіг грошових знаків у вигляді паперових банкнот, монет, казначейських білетів, деномінація грошових знаків, проведення грошових реформ, провадження грошово-кредитної політики є функцією держави (що реалізу­ється переважно центральними банками) і становить невід'ємну складову національного суверенітету будь-якої країни. В Украї­ні, зокрема, цю функцію відповідно до статей 99 та 100 Консти­туції закріплено за Національним банком України.

У свою чергу, фінанси, як і гроші, є історичною категорією. Вони виникли ще за часів рабовласницького суспільства в умо­вах товарно-грошових відносин під впливом зміни функцій та потреб держави. Так, у V—IV ст. до н. е. у зв'язку з бурхливим розвитком грецької, а пізніше, у II ст. до н. е. — римської торгівлі, фінансово-грошові системи цих країн сповна виконували свої функції у зовнішньоекономічному обміні. Зокрема, римська тор­гівля опосередковувалася власними грішми (аси, динарії, сестер­ції) та монетами інших держав, що зумовило появу професійних міняйл. То були групи фінансистів, які здійснювали грошові операції — позики під проценти, перерахування грошових сум в інші міста і країни, страхування кораблів тощо. Прикладом реа­лізації фінансового механізму став Пальмірський митний тариф від 137 р. н. е., що його запровадила Візантія у торгівлі зі східни­ми країнами, насамперед із Персією. Товарно-грошові й фінан­сові відносини розвивалися у Сунській імперії (Китай), де в різ­ні історичні періоди випускалися срібні, мідні, залізні монети, а у X ст. було налагоджено виробництво перших паперових гро­шей бяньнянь («зручних грошей»).

На території сучасної України міжнародні фінансові операції у початкових, нерозвинених формах зародилися у грецьких чорноморських полісах та у скіфських степових поселеннях при­близно у VII ст. до н. е. Перші срібні монети з'явилися в Боспорі, Ольвії та Херсонесі. Гроші власної чеканки цих міст мали обмежений, локальний обіг. У свою чергу, на основі монет грець­ких полісів та афінських грошей розвивалася греко-скіфська тор­гівля у V-IV ст. до н. е. Протягом III-VI ст. на території Украї­ни грошовий обіг здійснювався з допомогою римських динаріїв. Власні монети київські князі почали карбувати лише наприкін­ці І тисячоліття н. е. Це була срібна гривня, яка становила основу київської грошової системи. Її вартість коливалася залежно від системи зовнішньої торгівлі. Наприклад, при переорієнтації торговельних потоків зі Сходу на Захід Європи враховували особливості германської монетарної й фінансової системи, що вимагало збільшення кількості срібла у гривневому еквіваленті.

Загалом термін «фінанси» (нім. Finanz, фр. Finances, від fi­ner - оплачувати) походить від середньовічного лат. finantia, finatio - грошовий платіж, грошова сума, готівка, дохід (від давньолат. Finis – термін платежу). Його почали активно використовувати у XIII-XV ст. в Італії, де такі міста, як Флоренція, Венеція, Генуя були провідними європейськими центрами торгівлі та банківської справи². Надалі термін поширився по всьому світі – як поняття, пов'язане з системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що їх держава мобілізує для виконання своїх політичних та економічних функцій.

Із виділенням державної скарбниці та відокремленням її від власності монарха (цей процес, зокрема, чітко простежується в Історії Великої Британії) пов'язують виникнення таких понять, як «державні фінанси», «державний бюджет», «державний кредит».

Існування фінансів нерозривно пов'язане з товарно-грошовими відносинами, розвиток яких обумовлений суспільним розподілом праці, наявністю різних форм власності та базованих на них організаційно-правових форм господарської, в тому числі підприємницької, діяльності, зовнішньоекономічними зв'язками ніщо. Саме фінанси пов'язані з розподілом та перерозподілом внутрішнього валового продукту (далі – ВВП) та національного доходу, виражених у грошовій формі.

Фінанси є багатостороннім і складним явищем, що характері иується різними істотними ознаками, має певні риси й форми прояву. Фінанси – це особлива сфера економічних відносин. їх .зміст, характер використання, закономірності розвитку визначаються соціально-економічними відносинами, що превалюють у державі, природою та функціями останньої. Тому можна цілком погодитися з висновком, що фінанси, як і фінансова система зага­лом, мають визначальне значення для розвитку суспільства; вони є економічною основною (базисом) власне існування держави

Фінанси – це вартісна категорія, органічно пов'язана з ру­хом вартості в її грошовій формі, з утворенням та використанням різних грошових фондів (державного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних, у тому числі соціальних, фондів), із грошовими відносинами, що існують між державою та приватним господарством. Свого часу відомий дореволюційний учений фінансист I. X. Озеров як предмет дослідження фінансової науки визначав фінансове господарство, тобто сукупність відносин, що виникають унаслідок публічного характеру отримання спілками матеріальних коштів; способи, в які такі спілки отримують для себе необхідні кошти і як останні відбиваються на Інших сторонах життя.

Е. Нікбахт і А. Гроппеллі визначали фінанси як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкла­деного в справу»

Сучасна фінансова наука також не дає однозначного визначення суті фінансів. Тим більше, що багатогранність цього по­няття дає можливість вивчати його з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо. Так, у гносеології під фінансами розуміють науку, що досліджує питання здатності людей керувати витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду.

Кардинальні зміни у розуміння фінансів вносять і сучасні процеси глобалізації, впливу яких зазнають національні системи господарювання та сучасна світова економіка. Експерти Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ) визначають її як зростаючу економічну взаємозалежність країн усього світу внаслідок зростання обсягу та різноманіття трансграничних транс­акцій товарів, послуг і міжнародних потоків капіталу, а також завдяки дедалі швидшій дифузії технологій.

Якщо у XX ст. системотвірну роль у світі відігравали кілька економічно та технічно передових держав, то відтепер на неї претендує не лише ширше коло держав, а й глобалізований капітал (транснаціональний), міжнародні фінансові центри та організації. Це дозволяє робити висновок, що відбувається уніфікація економічних, фінансових, культурних та образотворчих правил, формування світової інформаційної мережі та становлення си­стеми глобального управління ресурсами планети.

Сьогодні вже можна визначити основні напрями, якими здійснюється рух грошових потоків у світовому господарстві. Зокрема, це взаємовідносини між суб'єктами господарювання усередині як однієї країни, так і різних країн; взаємовідносини між урядами різних держав та міжнародними (в т. ч. фінансови­ми) організаціями; взаємовідносини держав і суб'єктів світогос - подарських зв'язків із міжнародними фінансовими інституція­ми. Отже, світові фінансові потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами, забезпечують перерозподіл капі­талів та робочої сили між країнами.

У свою чергу, головними каналами руху фінансових потоків є валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг; іноземні інвестиції в основний і оборотний капітали; операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами; валютні операції; міжнародне сприяння іншим країнам та державні внески в міжнародні організації. Тому цілком можна погодитися: до головних функцій, що їх виконують фінансові потоки, забезпечуючи міждержавний перероз­поділ грошових коштів, належать сприяння іноземному інвестуванню, активізація операцій із цінними паперами та іншими інструментами, розширення діапазону валютних операцій

Характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових елементів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси й матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу, фінансова діяльність втілюється у фор­муванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.

Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані та взаємозалежні, але не тотожні. Фактично гроші є інструментом фінансових відносин.

Окрім грошей такими фінансовими інструментами (financial instruments) є цінні папери (облігації, ощадні сертифікати, чеки та ін., так звані цінні папери першого порядку), що як об'єкт фінансової діяльності повинні мати грошове вираження й певний мінімальний обіг, бути ощадними або розрахунковими, а не товарними. До об'єктів фінансової діяльності належать і валютні цінності. Останні мають відповідати вимогам валютного законодавства (валюта є законним засобом платежу на території держави, її не можна вилучати з обігу, дорогоцінні метали й каміння мають відповідати технічному вміщенню й бути допущеними до господарського обігу тощо).

Зазначені три об'єкти фінансових відносин відображають три основні сегменти фінансового ринку, на яких працюють фінансові посередники, – ринок капіталів, ринок цінних паперів (вторинний) та валютний ринок. Водночас зрозуміло, що зазначені три групи фінансових інструментів є лише узагальненням усього їх розмаїття. Так, на міжнародних та національних фінансових ринках уже давно використовують такі ключові фінансові інструменти (що сполучають у собі інноваційні фінансові тех­нології), як ф'ючерси, форварди, опціони, свопи, варанти тощо, що належать до деривативів, або цінних паперів другого порядку.

Зазначені фінансові інструменти є об'єктом не лише фінансових відносин, а й фінансових операцій. Фінансові операції – це дії, спрямовані на організацію та управління грошовими та грошово-кредитними відносинами, що виникають при форму­ванні й використанні фінансових інструментів. Застосування терміна «фінансові інструменти», а не «гроші», має об'єктивні причини: фінансові операції (трансакції) можуть зумовлювати­ся як грошовими платежами чи переказами (розрахунки, транс­фери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, кредит, франчайзинг і т. ін.).

Загалом фінансові операції поділяють на такі види: 1) операції з переказу грошей (трансфер, акредитив, інкасо, банківський переказ); 2) інвестиційні операції (оренда, лізинг, траст, кредит, франчайзинг); 3) спекулятивні операції (свопінг, ва­лютний арбітраж, процентний арбітраж, валютна спекуляція); 4) операції з капіталом (страхування, кредитування, застава, валютна іпотека). Слід зауважити, що далеко не всі з перелічених фінансових операцій є предметом регулювання саме фінансово­го права, однак усі вони мають кілька спільних рис, серед яких визначальною є спільний об'єкт – фінансові інструменти.

Безсумнівно, будь-яка держава має власні фінанси (фінансові ресурси), що беруть участь в обігу в готівковій і безготівковій формах Такі фінанси поділяються на публічні (державні) та приватні (недержавні). Грошовими коштами, які належать до публічних фінансів, розпоряджаються органи державної влади, органи місцевої влади та місцевого самоврядування через відповідні фонди. До публічних фінансів можна віднести і ті фонди, що їх створюють для задоволення інтересів певних груп населення ( Саме ці фінанси є предметом вивчення фінансового права.

До складу приватних (недержавних) фінансів входять грошові кошти, що належать приватним особам та домогосподарствам, юридичним особам – підприємцям та не підприємцям тощо. Ці грошові кошти є предметом регулювання норм цивільного права. Водночас приватні фінанси у певних випадках підпадають. під дію фінансово-правових норм (наприклад, при стягненні податків, зборів, інших обов'язкових платежів) і беруть участь у перетворенні з приватних на публічні.

Фінанси мають ряд функцій, через які розкриваються їх найважливіші ознаки, риси, властивості. Основними функціями публічних фінансів є розподільна, перерозподільна та контролююча. Розрізняють також стимулюючу, дестимулюючу, накопичувальну, установчу, організаційну функції. Значення їх для фінансового права полягає в тому, що вони становлять його матеріальний зміст.

Розподільна функція фінансів втілюється в тому, що держава забезпечення відповідних суб'єктів необхідними фінансовими ресурсами, підтримує суспільні пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, сприяє розширеному відтворенню. Ця функція реалізується на стадії формування первинних фондів базового рівня (доходів домогосподарств, прибутків підприємств тощо), тобто тих, сукупність. яких формує національний дохід держави.

Розміри зазначених фондів можна визначити лише після надходження запланованих доходів – як податкових, так і неподаткових. Зазначені процеси становлять зміст перерозподільної функції фінансів: відбувається формування так званих вторинних доходів держави та їх перерозподіл між первинним і наступними власниками. Наприклад, при сплаті податків й інших обо­в'язкових платежів суми переходять від платника у власність держави (або місцевої влади). В свою чергу, із державного фонду коштів (державного бюджету) фінансові ресурси можуть бути передані у власність місцевій громаді як міжбюджетний трансфер – дотації вирівнювання, або субвенції.

Що стосується контролюючої функції фінансів, то вона органічно пов'язана з двома попередніми і випливає із природи фі­нансів. Розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів об'єктивно потребує постійного контролю – на всіх стадіях фінансової діяльності, всіх суб'єктів, на внутрішньому і зовнішньому рівнях, у правових формах, визначених чинним законодавством.

Отже, фінанси – це відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і накопичень у громадян, суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та держа­ви і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Водночас фінанси – не просто гроші, доходи або видатки. Це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи й видатки фізичних осіб, юридич­них осіб–суб'єктів господарської діяльності, фінансових посередників, органів місцевого самоврядування, держави, міжнародних фінансових інституцій тощо.

Фінанси є відносинами з формування, розподілу та використання грошових фондів. Вони пов'язані з грошовими коштами, Але їх не можна ототожнювати з ними. Економісти говорять, що обіг фінансів пов'язаний із перерозподілом через фонд накопичення (який поділяється на розширене відтворення та утворення резервних фондів) та фонд споживання (який поділяється на фонд суспільного та фонд особистого споживання).

Набуваючи нормативно-правового закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають об'єктом дослідження юриспруденції, в тому числі – фінансового права. Зазначають, що правова категорія фінансів проявляється в тих формах, які прийняті та використовуються сьогодні законодавством. Тому необхідно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух грошових коштів, і як систему понять, категорій, закріплених та використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). Саме фінанси як система правовідносин визначають зміст явища. Законодавче ж їх закріплення лише свідчить, наскільки наразі ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, в якій формі їх закріпив законодавець. Тому визначального значення набуває необхідність постійно поєднувати зусилля фінансового права та фінансового законодавства, які загалом повинні спиратися на науку фінансового права.