§ 3. Фінансова система України

Вивчення фінансової системи України в сучасних умовах її розвитку, виявлення взаємозалежності та взаємозв'язків між різними її ланками, передусім – бюджетною, є актуальним завданням, оскільки від оптимального та стабільного функціонування фінансової системи країни залежить забезпечення фінансовими ресурсами різних сфер суспільного життя, задоволення інтересів суспільства загалом. Доведено, що фінансова система, як і інші економічні категорії, об'єктивно необхідна, але стихійно не проявляється. їх вплив на розвиток суспільства можливий лише через правомірні дії людини, місцевої громади, всієї держави. Як економічні категорії фінанси й фінансова система проявля­ються та реалізуються у правовій формі, яка може або забезпе­чувати їм сприятливі умови для функціонування, або гальмува­ти їх.

Термін і поняття «фінансова система» (financial system) поширені в галузі наукових досліджень та застосовуються в юридичній, економічній та фінансовій літературі. Водночас, як і багато інших базових термінів, пов'язаних із фінансами (починаючи із власне терміна «фінанси»), «фінансова система» не ви­світлена в чинному законодавстві. В науці узагальнене розумін­ня її також відсутнє.

Так, економісти під фінансовою системою розуміють сукупність грошей, фінансових ринків (валютних, грошових, капіталь­них) та фінансових інститутів (приватних і публічних). Інший підхід включає до фінансової системи державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний крени, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок та ринок цінних паперів).

Деякі автори наголошують, що поняття «фінансова система» застосовується у двох значеннях: як сукупність установ, що займаються грошовими операціями, і як система фінансових відносин. При цьому поняття «система» передбачає наявність зв'язків. Відтак фінансова система – це сукупність різних сфер або ланок фінансових відносин, кожна з яких має особливості щодо формування та використання фондів грошових коштів, різну роль у суспільному відтворенні.

У фінансовій теорії фінансову систему розглядають як суки шість ринків та інших інститутів, що їх використовують для укладення фінансових угод, обміну активами і ризиками. Вона включає в себе ринки акцій, облігацій та інших фінансових ін­струментів, фінансових посередників (таких як банки, страхові компанії), фірми, що пропонують фінансові послуги (наприклад, фінансово-консультаційні компанії), та органи, які регулюють діяльність усіх цих установ. Розуміють під фінансовою системою і сукупність усіх механізмів, за допомогою яких здійснюється рух фінансових потоків.

Однак фінансова система є не тільки економічною, а й правовою категорією. Фінансове право саме й сприймає її як таку.

Якщо узагальнити позиції юристів-фінансистів щодо природи та змісту фінансової системи, то, спираючись на роботи Е. Д. Соколової (котра зіставила численні погляди на природу фінансової системи) і С. В. Запольського (який вкотре започаткував наукову дискусію щодо природи поняття «фінансова система»), можна визначити такі три основні позиції (концепції) в розумін­ні суті досліджуваного явища.

Фондова концепція наголошує, що класифікацію слід здійснювати, виходячи з особливостей фінансових фондів, властивих національній економіці. В цьому разі фінансову систему утворю­ють бюджет, позабюджетні фонди, кредитний фонд, страховий фонд, фінансові ресурси суб'єктів господарювання, з подаль­шою диференціацією типів та видів фінансових фондів. Водно­час вважають, що така позиція має як переваги, так і недоліки. Один із них полягає в тому, що за фондовою теорією фінансова система видається наслідком дії фінансового механізму, певним результатом, що оформлює та формалізує фінансові відносини.

Інституційна концепція виходить із функціональної своєрідності окремо існуючих фінансових інститутів, таких як державні доходи, державні видатки, страхування, державний і банківський кредити, грошовий обіг тощо. Водночас за такого підходу залишаються малозрозумілими систематизаційні ознаки, що по­яснюють єдність фінансових механізмів, які діють спільно лише у кінцевому випадку.

Посуб'єктна концепція базується на визначенні органу, що керує фондом чи інститутом або володіє речовим правом того чи того виду щодо мобілізованих фінансових ресурсів. Розрізняють бюджет, позабюджетні фонди, фінанси суб'єктів господарювання, страховий та кредитний фонди, муніципальні фінанси, інвестиційні фонди тощо. Подібний метод систематизації є також невдалим, оскільки побудований за ознаками, що мають службовий характер і не пов'язані з природою та суттю фінансів і фінансових відносин, оскільки покладення функції на певний державний орган і зняття такої функції, так само як і надання права ведення діяльності певного виду, не можна визнавати об'єктивним критерієм.

Усе викладене свідчить про зазначену вище відсутність узагальнених підходів до розуміння природи, змісту та суті фінансової системи. Якщо ж говорити про фінансове право, то його норми, як уже зазначалося, регулюють далеко не весь спектр інституцій та операцій, що виконуються на фінансових ринках, а зосереджуються переважно на сфері публічних фінансів.

З точки зору фінансово-правового регулювання, фінансова система України – це, по-перше, сукупність фінансово-правових інститутів, кожен із яких сприяє утворенню публічних фондів коштів, перерозподілу та використанню їх ресурсів або безпосередньо виконанню функції фондів грошових коштів; по-друге, сукупність відносин, що супроводжують публічну фінансову діяльність.

Фінансова система складається із ланок, що характеризуються специфічними формами та методами формування, розподілу і використання грошових фондів, але загалом функціонують у взаємозв'язку і взаємодії.

Фінансову систему України утворюють такі ланки:

І. Публічні державні й муніципальні фінанси. Включають централізовані та децентралізовані фонди:

1.Публічні централізовані фонди – Державний бюджет України та місцеві бюджети.

2.Публічні позабюджетні централізовані фонди – фонди 11 и пального призначення (Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального захисту інвалідів), фонд національної системи страхування вкладів (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб).

3.Державний і муніципальний кредити.

4.Державне обов'язкове особисте і майнове страхування.

5.Фонди державних (муніципальних) фінансових установ, у тому числі банків.

6.Децентралізовані державні та муніципальні фонди (створюються державними та комунальними підприємствами, яким було передано державне й комунальне майно).

II. Фінанси суб'єктів господарювання:

1.Фонди підприємницьких товариств.

2.Фонди непідприємницьких товариств.

Якщо виходити з інституційної концепції побудови фінансової системи, слід зазначити таке. В науці фінансового права під елементом (частиною) фінансової системи розуміють фінансо­во-правовий інститут, що має матеріальний (предметний) зміст, взаємопов'язаний із внутрішньою та зовнішньою його формами. Як будь-який інститут права, фінансово-правовий інститут становить систему взаємопов'язаних норм, що регулю­ють відносно самостійну сукупність суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Кожен такий інститут характеризується правовими, економічними властивостями, а деякі з них (наприклад, бюджетна система) – і політичними якостями. Будь-який інсти­тут фінансової системи виконує певну функцію: або фонду гро­шових коштів (такими є бюджети всіх рівнів, фінанси підпри­ємств), або методу, що сприяє нормальній роботі фінансової системи держави (такою є грошова система), або мобілізації гро­шових коштів до відповідних фондів держави (такою є податко­ва система).

До предмета дослідження окремих фінансово-правових інститутів, відповідно, належать грошова, бюджетна, податкова системи, система державного та муніципального кредиту, майнового та особистого страхування, фінанси суб'єктів господарю­вання, фінанси населення, банківська система тощо. Коротко їх можна охарактеризувати так.

Грошова система (money system) – державно-правова форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні та є закріпленою на законодавчому рівні. Її зміст становить внутрішню організаційно-правову форму грошового обороту. Розрізняють такі основні елементи грошової системи: 1) функціональні грошова одиниця, масштаб цін, види державних грошових знаків, які мають статус єдиного законного засобу платежу на території держави; 2) організаційні – організація готівкового обігу, сукупність державних органів, що здійснюють управління і ротовим оборотом.

Грошова система України базується на ряді положень, закріплених Конституцією України та Законом України (далі – ЗУ) «Про Національний банк України», а саме: грошовою оди­ницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам; випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використан­ня грошових сурогатів як засобу платежу заборонені; офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється; виключне право введення в обіг (емісії) гривні та розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з нього належить Національному банку України (далі - НБУ); готівка перебуває в обігу у вигляді грошових зна­ків - банкнот (паперових) і монет (металевих); загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках НБУ як його пасив; банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами; гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Бюджетна система (budgetary system) – базована на врегульованих правовими нормами економічних відносинах сукупність видів бюджетів, які існують на території держави. Вона є центральним фінансово-правовим інститутом, центральною ланкою фінансової системи країни. Через бюджет як централізо­ваний фонд коштів здійснюється розподіл та перерозподіл валового національного продукту. Стаття 5 Бюджетного кодексу України визначила структуру бюджетної системи, що складається з державного та місцевих бюджетів. Місцевими визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До останніх належать бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Державний бюджет є найбільшим централізованим фондом коштів, що перебуває в розпорядженні уряду і забезпечує провадження державної політики. За його допомогою уряд концентрує в своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме в цій ланці фінансової системи зосереджуються найбільші доходи та найважливіші з політичної й економічної точки зору загальнодер­жавні видатки. В державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути – податки, позики й видатки.

Другою за значимістю складовою бюджетної системи є місцеві (муніципальні) фінанси, які поступово розвиваються. В Україні відбуваються поступове збільшення масштабів місцевого господарства, розширення та ускладнення функцій місцевої влади, компетенцію якої визначає чинне законодавство України, зокрема Конституція України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» тощо.

Податкова система (tax system) – сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що стягуються із платни­ків (фізичних та юридичних осіб) на території держави, а також сукупність форм та методів їх справляння. Систему податків, зборів та обов'язкових платежів разом із основними повноваженнями учасників податкових правовідносин закріплено в ЗУ «Про систему оподаткування». Порядок справляння окремих податків регулюється спеціальними податковими законами.

Податкова система нерозривно пов'язана із бюджетною, оскільки саме через неї мобілізуються основні надходження до бюджетів усіх рівнів.

Система державного та муніципального кредиту – сукупність кредитних відносин, у яких позичальником є держава або орган місцевого самоврядування, а кредиторами – юридичні чи фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також регулю­вання економіки. Державний кредит існує у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, що їх знаряддям є боргові цінні папери (облігації, казначейські зобов'язання тощо). Випускаючи облігації державної внутрішньої позики (далі – ОДВП), держава визначає умови їх випуску та розміщення, термін повернення та розмір відплатності (тобто відсотків, що будуть нараховані за розміщення таких ОДВП). Забезпеченням є все майно держави. Боргові папери можуть випускати у встановлених законодавством випадках і органи місцевої влади.

Система майнового та особистого страхування – сукупність грошових фондів коштів, що створюються для забезпечення публічного інтересу, а саме гарантування інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, та формуються за рахунок внесків таких осіб. Система включає, зокрема, соціальні державні фонди коштів, якими опікуються уповноважені органи (Пенсійний фонд), національну систему гарантуван­ня вкладів фізичних осіб, якою опікується Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, тощо.

Фінанси суб'єктів господарювання – фінансово-правовий інститут, до складу якого входять фонди коштів юридичних (у т. ч. підприємницьких та непідприємницьких товариств) і фізичних осіб - суб'єктів господарювання, що виникають у зв'язку з господарською (підприємницькою) діяльністю. Ці фінанси розглядають як основне джерело доходів публічних державних та муніципальних фондів коштів. Зокрема, за рахунок податків та зборів, що їх сплачують суб'єкти господарювання, формується дохідна частина бюджетної системи та, значною мірою, цільові позабюджетні фонди. Крім того, дивіденди, нараховані на частку майна, яка належить державі або місцевій громаді в майні суб'єктів господарювання (державних або комунальних), включають до складу доходів відповідних бюджетів.

Фінанси населення – фінансові ресурси, у першу чергу грошові кошти, що перебувають у кредитних установах (у т. ч. банках, кредитних спілках, інвестиційних фондах, недержавних пенсійних фондах тощо), а також в особистому розпорядженні громадян. Мають суттєве значення для формування національного валового продукту, а відповідно – й у фінансовій системі країни. Зокрема, виняткової ролі в системі грошового обігу на­бувають нині саме заощадження населення.

Банківська система (banking system) – внутрішньо організована, взаємопов'язана, об'єднана загальною метою сукупність банківських установ, що утворені й діють на основі чинного законодавства. Це чітко структурована сукупність фінансових посередників на ринку позичкових капіталів, що відповідно до наданих ліцензій провадять банківську діяльність. Банківська система є складовою фінансової системи країни і підпадає під загальну дію економічних законів, чинних у громадянському суспільстві. За своєю природою вона органічно пов'язана з бю­джетною, податковою системами, системою ціноутворення; разом вони впливають на визначення політики цін у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а з моменту вступу України до Світової організації торгівлі (далі – COT) – також із філій іноземних банків, що створені й діють на території України відповідно до положень чинного законодавства, насамперед ЗУ «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк V країни».