§ 4. Фінансове право в системі права України

Специфіку правового регулювання суспільних відносин обумовлює те, що більшість сфер людської діяльності зазвичай охоплює багато різновидів соціальних зв'язків. Тому майже неможливо знайти настільки ізольовану сферу суспільного життя, щоб у ній домінував лише один вид суспільних відносин, який був би предметом регулювання лише однієї галузі права. Сфе­ра суспільних відносин, яку організовує певна правова галузь, постійно відчуває на собі вплив інших самостійних соціальних утворень. У процесі функціонування вони взаємодіють і неминуче сприяють чи, навпаки, гальмують реалізацію галузевими нормами свого прямого соціального призначення.

Фінансове право – самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність обумовлена предметом правово­го регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотип­них фінансово-правових методів. З іншого боку, характеризую­чи окрему галузь права, слід брати до уваги зв'язок з іншими елементами системи права. Фінансове право як публічна галузь права тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом. Не менш важливим є його зв'язок із цивільним і госпо­дарським правом.

Конституційне право охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, адміністративне пра­во – суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням. Конституційне право є провідною галуззю національного права і складається з сукупності конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідно­синами особи з державою, реалізацією народного волевиявлен­ня, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також із визначенням територіальної організації держави. Конституція України є її Основним законом, єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини, в тому числі й у сфері фінансової діяльності. Норми фінансового права фактично конкретизують положення конституційних норм і забезпечують мобілізацію, розподіл і витрачання публічних фондів коштів.

При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід ураховувати їх певну однорідність (у регулюванні однакових відносин), але розуміти, що вони не тотожні. Норми Конституції України посідають найвищий щабель у ієрархії правових норм. На відміну від фінансово-правових, конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що дає підстави для багатьох юридичних інтерпретацій урахуванням змін життєвих обставин чи суб'єктивного право розуміння. Отже, галузеві фінансові норми базуються на правових механізмах закладених у конституційних нормах, що корегуються підчас застосування.

Адміністративне право регулює суспільні відносини, що формуються коли органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування реалізують і захищають права, свободи й законні інтереси юридичних і фізичних осіб, а також у процесі державного самоврядного управління у сферах соціально-економічного й адміністративно – політичного розвитку та охорони громадського порядку.

У свою чергу, діяльність із формування, розподілу й витрачання коштів за характером є управлінською. Тим більше, що витоки фінансового права містяться саме в адміністративному праві. Хоча вже наприкінці ХX ст. фінансове законодавство виділилося з адміністративного права в самостійну галузь права яка доповнювала інші галузі публічного права, зокрема конституційне, звідки вона вилучила частину (бюджетне право), й адміністративне, з яким також була тісно пов'язана (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами).

Спираючись на норми та принципи теорії управління, фінансове право регулює відносини, безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Здійснюючи регулювання у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фінансових ресур­сів, фінансове право закріплює на правовому рівні виконання державою її призначення. На прикладах фінансової політики держави спостерігається управлінська оцінка дії права в її загальнорегулятивному аспекті, де, як зазначав В. В. Цветков, «при­таманна праву соціально-організаційна спрямованість дозволяє говорити про принципову єдність цільового призначення управ­ління і права та на цій основі – про управлінський потенціал самого права»¹. У свою чергу, на думку В. Б. Авер'янова право доцільно розглядати як інструмент державно-управлінського впливу на суспільні відносини за умови, що зв'язок права й управління відбивається в регулятивних властивостях права як прояві його управлінської функції.

Не менш важливим є зв'язок фінансового права з цивільним і господарським. Норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини. Цивільне право визначають як сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності сторін майново-вартісні й особисті немайнові відноси­ни³. А майнові відносини можуть також виражатися у грошовій формі. Банки відкривають рахунки своїм клієнтам на засадах Цивільного кодексу України. Водночас порядок відкриття та ведення таких рахунків визначено нормами фінансового (банківського) права. Банки надають кредити клієнтам за кредит­ними угодами, що є предметом регулювання цивільного права, але при цьому підпадають під фінансово-правове регулювання, оскільки умови кредитування в деяких аспектах додатково об­межує НБУ (щодо визначення розміру застави, права надання кредитів без застави, їх граничної вартості тощо).

Господарське право як галузь права – це система норм, які регулюють господарські відносини, тобто такі, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами и пішими учасниками відносин у сфері господарювання. Тобто предмет господарського права становлять господарські відноси­ни v сфері економіки України. Так, НБУ як орган державного управління у сфері грошово-кредитної діяльності водночас і суб'єктом господарювання. З одного боку, він є органом спеціальної компетенції у сфері фінансового контролю, оскільки уповноважений забезпечувати нагляд за діяльністю банківських установ та виконувати своє основне завдання, визначене Конституцією України, – забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Разом із тим Центробанк має право укладати господарські договори з іншими суб'єктами господарювання для забезпечення власної поточної діяльності або вступати у цивільні правочини іншими учасниками банківської системи. При цьому НБУ є публічною юридичною особою.

Зрозуміло, що фінансове право тісно пов'язане з іншими галузями права: кримінальним (оскільки кримінальне законодавство встановлює відповідальність за правопорушення у сфері фінансових відносин, наприклад за порушення бюджетної дисципліни, несплату податків), трудовим (наприклад, нарахування податку і доходів фізичних осіб та обов'язкових платежів на фонд оплати праці пов'язане трудовими відносинами з підприємством), пенсійним, екологічним, земельним, природоохоронним тощо.

З іншого боку, існує тісний взаємозв'язок фінансового права з економікою та загальною теорією фінансів. Понятійно – категорійний апарат останньої є базою для створення понятійно – категорійного апарату фінансового права, про що уже йшлося. Об’єктом товарно-грошових відносин є і гроші, і товар водночас,а об'єктом фінансових – лише гроші; їх суб'єктом завжди є держава або територіальна громада в особі уповноважених органів, а суб'єктом товарно-грошових відносин – продавець і покупець. Тому товарно-грошові відносини виражають економічну рівність суб'єктів. Фінансово-економічні відноси – економічну нерівність сторін, фінансові правовідносини, які є її опосередкованим правовим виразом, – юридичну нерів­ність. Звідси випливає, що товарно-грошові відносини станов­лять предмет регулювання цивільного права, а фінансово-еко­номічні відносини – фінансового права.

Особлива значимість фінансового права у системі інших галузей права зумовлена тим, що під його правове регулювання підпадають важливі суспільні відносини. Адже фінансове право впорядковує майново-владні повноваження у сфері мобілізації, розподілу, перерозподілу та витрачання публічних фондів кош­тів. Реалізація державою і територіальними громадами своїх функцій через уповноважені органи, так само як вирішення со­ціальних, економічних та інших питань, що постали перед ними, потребує фінансування, планування й обліку грошових коштів, які перебувають у розпорядженні відповідних фондів. Від того, наскільки ефективно буде вжито згаданих вище заходів, зале­жить не лише якість вирішення проблем, а й, значною мірою, існування даного політичного інституту. Недарма чи не найбіль­ша кількість контрольних заходів та органів спостерігається са­ме у сфері фінансової діяльності.