§ 2. Предмет фінансового права

Характеризуючи фінансове право як галузь права, переду­сім слід розкрити його предмет. Предмет правового регулюван­ня – це якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Цим відносинам притаманні такі риси: 1) вони є життєво важливими для людей та їх об'єднань; 2) є вольовими, цілеспрямованими (розумними); 3) є стійкими, такими, що повторюються, й типовими; 4) це від­носини поведінки, за якими можливий зовнішній контроль (на­приклад, із боку юрисдикційних органів).

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публіч­ної фінансової діяльності. Саме нормами фінансового права конституюється фінансова система держави в її публічно-правовому аспекті, який становить головну мету та інтерес держави, що здійснює фінансову діяльність.

Ще у 1890 р. академік І.І. Янжул у своїх «Основних началах фінансової науки» запропонував критерії відмежування державного та приватного господарства, що дало підстави для виокремлення предмета фінансового права. Серед відмінностей бу­ло названо: 1) примусовий характер державного господарства: оскільки приватні відносини базуються на взаємному обміні послугами, державне господарство ґрунтується головною своєю підставою на податках, які є не що інше, як примусові збори з громадян; 2) державне господарство перебуває поза межами вільної конкуренції, яка майже цілком панує у сфері приватної економічної діяльності; 3) принцип рентабельності, дохідності, вирішальний у приватному господарстві, не є керівним у держав­ному Державна діяльність має на меті не лише матеріальні цілі фіску,а й постійний розвиток народного добробуту, а тому має поступатися своїми матеріальними вигодами, коли вони перебувають у колізії з вищими інтересами, що становлять головну мету буття держави; 4) якщо у приватному господарстві прагнення довільні й безмежні, в державному вони окреслені межами, що випливають з ідеї держави, з кінцевості тих функцій, що підлягають википанню нею наразі; 5) у приватному господарстві вирішальним моментом є розмір доходів, у державному цю роль відіграє обсяг необхідних видатків. Незалежно від розміру наявних матеріальних ресурсів держава не може відмовитися від виконання необхідних функцій, бо інакше розхитується весь державний організм і буде завдано суттєвого збитку народному добробуту.

У ХХ ст. уже згадуваний учений - фінансист П. М. Годме зазначав, що фінансове право – це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.

У відносинах, пов’язаних із формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно організаторська роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно – майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права , хоча такі відносини й мають грошовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають уже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів.

Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має лише грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосува­ти фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечен­ня її фінансової діяльності.

Корпоративні фінанси, що будуються за класичними принципами, також позбавлені ряду ознак, притаманних публічним фінансам. Для їх обігу використовуються принципи диспозитивності, вільного волевиявлення сторін, варіативності пове­дінки.

У якісному аспекті алгоритм поведінки носія фінансової правосуб'єктності у сфері публічних фінансів і у сфері приватних та корпоративних фінансів збігається: в обох випадках ідеться про право розпоряджатися відповідними грошовими фондами. Різняться лише юридичні факти, що спричиняють виникнення тих чи тих фінансових правовідносин. В одних випадках це юри­дичний імператив, джерелом якого є держава, і який породжує податкові, бюджетні, деякі страхові правовідносини, в інших – договір, угода, внутрішньогосподарський або корпоративний акт чи план, що стимулює корпоративні фінансові відносини.

Водночас предметом регулювання фінансового права є саме публічні фінанси – ті, в яких втручання держави та наділення одного із суб'єктів фінансових правовідносин правом владних приписів спричинене суттю існування та діяльності держави.

У публічних фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями - Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть бути як державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умо­вою для приналежності таких відносин саме до фінансових є ді­яльність із мобілізації, розподілу або використання публічних фондів коштів.

Так, фінансові відносини виникають при становленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави; складанні розгляді та затвердженні актів про бюджет; розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконанні державного та місцевих бюджетів; збиранні податків, зборів інших обов'язкових платежів; фінансуванні та кредитування; обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні; у сфері державного кредиту й регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо.

Водночас фінансове право у своїй субстанціональній сутності є юридичною формою соціальної данності. Воно однаковою мірою підлягає історичним, моральним и національним, тобто мінливим у часі, і універсальним, незалежним від часу основам.