§ 2. Фінансове правопорушення: поняття, склад, види

Слід згадати, що регулюванню фінансово-правових відносин не притаманна правова форма у вигляді єдиного кодифікованого акта, який охоплював би все розмаїття суспільних відносин, що виникають у зв'язку з фінансовою діяльністю. Не видається доцільним і прийняття фінансового кодексу на кшталт цивіль­ного, кримінального, господарського, земельного, кодексу про адміністративні правопорушення тощо. Єдиний наразі кодифікований акт у сфері фінансів – Бюджетний кодекс України – має на меті регулювання лише бюджетних відносин. У сфері податкових відносин розроблено не один проект Податкового кодексу, що його періодично вносять на обговорення парламен­ту. Розробка банківського кодексу лише заявлена як ідея серед науковців. Інші сторони фінансової діяльності – а це й відносини у сфері державного кредиту та державного боргу, обов'язко­вого соціального страхування, формування дохідної бази бюджетів поза межами податків, діяльність фінансових небанківських посередників тощо – взагалі ніколи не розглядали як предмет кодифікації. Відтак у фінансовому праві відсутнє і нормативне, легальне визначення таких понять, як «фінансова відповідальність», «фінансове правопорушення».

Разом із тим саме фінансове правопорушення є єдиною підставою для вжиття заходів фінансово-правової відповідальності. Специфіка полягає в тому, що фінансове правопорушен­ня може утворювати склад як безпосередньо фінансового, так і адміністративного, дисциплінарного правопорушення або кри­мінального злочину. А це, в свою чергу, створює можливості для реалізації санкцій не лише фінансового, а й дисциплінарного, адміністративного чи кримінального характеру.

Відповідальність у фінансовому праві може бути окремим комплексним правовим інститутом, що має особливий предмет регулювання, а саме – правопорушення у сфері фінансової діяльності (фінансові правопорушення).

На думку А. Й. Іванського, фінансове правопорушення – це протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяль­ність суб'єкта фінансових правовідносин, яка порушує приписи фінансово-правових норм та завдає шкоди суспільним інтере­сам, на задоволення яких спрямована публічна фінансова діяль­ність.

У юридичній літературі фінансове правопорушення розглядають також як суспільно шкідливе (небезпечне), протиправне (таке, що порушує норми фінансового законодавства), винне ді­яння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке зазіхає на інтереси держави й суспільства загалом, що охороняються законом, і за яке встановлено фінансово-правову відповідальність.

Порушенню фінансового законодавства притаманні: антисоціальний характер, що виявляється у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином, передбаченим Криміналь­ним кодексом) або суспільній шкідливості; протиправність; вин­ність; караність.

Антисоціальний характер є матеріальною та необхідною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що суперечать нормам фінансового права, перешкоджають нормальній публічній фінансовій діяльності і шкодять економічній системі держави. Протиправність свідчить про передбачуваність конкрет­ного діяння в актах фінансового законодавства. Її розглядають як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодавця, закріплену в нормах фінансового права. У науці фінансового права висловлено позицію, що положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно закона­ми засад окремих видів юридичної відповідальності необхідно поширити також і на засади відповідальності за порушення фі­нансового законодавства.

Винність означає ставлення особи, що скоїла правопорушення, до нього. Винна особа діє з умислу або необережності, усві­домлює суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) та їх можливі наслідки. Вона може бажати або передбачати можли­вість їх настання. Караність є ознакою, логічно зумовленою анти­соціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства, вона безпосередньо випливає з його протиправності.

Аналіз теоретичних поглядів на поняття та зміст правопорушень дає змогу визначити фінансове правопорушення як су­спільно шкідливе, винне, протиправне діяння (дію чи бездіяль­ність) деліктоздатного суб'єкта, що порушує врегульований правовими нормами порядок формування, розподілу та вико­ристання публічних фондів коштів, за яке законодавство вста­новило юридичну відповідальність.

Залежно від виду юридичної відповідальності фінансові правопорушення пропонують розглядати у вузькому розумінні (тоді мова йде про фінансово-правову відповідальність) та в широко­му (коли застосовують адміністративну, кримінальну, цивільну, дисциплінарну та фінансово-правову відповідальність).

У юридичній літературі наголошують, що склад фінансового правопорушення становить нормативно побудовану юри­дичну модель типових ознак винного протиправного діяння, яке порушує фінансові норми і за яке фінансове законодавство передбачає фінансово-правову відповідальність. Склад фінансового правопорушення є критерієм достовірної кваліфікації вчиненого діяння і, відповідно, обґрунтуванням застосування фінансово-правових санкцій. Наявність у протиправному діянні сукупності суб'єктивних та об'єктивних ознак є основною юри­дичною підставою для притягнення суб'єкта фінансових правовідносин до фінансово-правової відповідальності. Ознаки скла­ду фінансового правопорушення має бути передбачено законом, а кваліфікація неправомірного діяння, тобто аналіз і зіставлен­им неправомірної поведінки з вимогами правових норм дасть вимогу зробити висновок, чи містять діяння суб'єкта ознаки скла­ду конкретного правопорушення. Фактична підстава повинна міститися в діянні суб'єкта, а юридична – у вимогах закону і від­повідному процесуальному оформленні факту скоєння фінансо­вого правопорушення.

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності ( склад фінансового правопорушення, якому властиві суспільна шкідливість (небезпечність), протиправність, винність. До складу фінансового правопорушення включають суб'єкт, суб'єктив­ну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону.

Зокрема, суб'єктом фінансового правопорушення може бути фізична або юридична особа – учасниця фінансових правовідносин, як резидент, так і нерезидент. Байдуже, в якій організа­цій но-правовій формі утворена юридична особа, на якій формі и масності вона заснована, – широке коло суб'єктів фінансово - правової відповідальності свідчить про багатоаспектність і різноплановість відносин, що захищаються в системі фінансового права. На відміну від адміністративного правопорушення або кримінального злочину, суб'єктами фінансового можуть бути (і найчастіше є) юридичні особи. Вони повинні лише бути фінансово право суб'єктними, тобто володіти гарантованою держа­вою властивістю мати та набувати нових прав та обов'язків у сфері фінансових правовідносин, а також відповідати за непра­вомірну реалізацію своїх прав або невиконання обов'язків, що зумовлено специфікою публічної фінансової діяльності.

Суб'єктивний бік фінансового правопорушення базується на вині. Особу мають визнати винною, щоб притягнути її до фінансової відповідальності й застосувати санкції, передбачені фі­нансовими нормами, а саме штраф, пеню, припинення бюджет­ного фінансування.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення (як зовнішнє втілення в об'єктивній реальності караної протиправної поведінки в сфері публічної фінансової діяльності) виражена в протиправному діянні, яке заподіює шкоди публічним інтере­сам суспільства, держави, територіальної громади і призводить до причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням і його шкідливими наслідками. Ознакою об'єктивної сторони є не лише діяння (дія або бездіяльність суб'єкта фінансових відно­син), а й суспільна шкода (матеріального чи нематеріального характеру, але така, що може завдати матеріального збитку) і причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Дією слід називати активну поведінку суб'єкта, якій притаманний ряд ознак, зокрема вольовий і усвідомлений характер, суспільна шкідливість та допущення порушення вимог фінансо­вого законодавства. Бездіяльність виявляється у невиконанні або неналежному виконанні законних обов'язків суб'єктом фі­нансової правовідносини.

Проте не завжди до фінансової відповідальності притягують за безпосереднє завдання майнової шкоди інтересам держави, публічним інтересам. Платник податку може, скажімо, внести суму податку до бюджету в повному розмірі, але не подати своєчасно декларації. У такому разі його податкове зобов'язання вважається виконаним не повністю (якщо подавати декларацію обов'язково). І стосовно платника податку буде вжито заходів фінансово-правової відповідальності.

Об'єктом фінансового правопорушення є порушені права чи інтереси у сфері фінансових ресурсів, що мобілізуються, розподіляються чи використовуються з відповідних фондів коштів, утворених для задоволення публічних інтересів.

Нормативна підстава фінансово-правової відповідальності передбачає наявність норми права, яка забороняє соціально шкідливу (небезпечну) поведінку в сфері публічної фінансової діяльності, тобто встановлює нормативні критерії для можливості застосувати фактичну підставу фінансово-правової відпо­відальності, а саме – для складу фінансового правопорушення.

Процесуальна підстава фінансово-правової відповідальнос­ті передбачає визначений законодавством та дотриманий уповноваженим у сфері фінансового контролю або нагляду процесуальний (процедурний) порядок факту фіксації фінансового правопорушення та притягнення винної у фінансовому право­порушенні особи до відповідальності. Зазначають, що важливою ознакою процесуальної підстави є обов'язкове прийняття юрисдикційного акта щодо застосування норм права в конкретному випадку. Такі правозастосовчі акти мають офіційний, державно-владний характер, сприяють зміцненню законності, захисту прав і свобод громадян – суб'єктів фінансових правовідносин¹. Серед документів слід виокремити такі, що можуть містити до­кази неправомірних діянь суб'єктів фінансових правовідносин: фінансово-планові акти; документи звітності про виконання дер­жавного бюджету та місцевих бюджетів; документи фінансової звітності бюджетних установ, суб'єктів господарювання, банків, піших фінансових установ; документи контрольних заходів (акти ревізії, перевірки, документи з інвентаризації, обстеження, ауди­торський висновок тощо).

Фінансові правопорушення можна диференціювати за ці­лим рядом ознак. Однак найсуттєвішими є ті, які розмежовують окремі підгалузі або інститути фінансового права. На останні нормативно-правовий вплив справляють положення спеціаль­ного законодавства – бюджетного, податкового, банківського, страхового, валютного тощо. Відповідно, і правопорушення у сфері фінансових відносин можна поділити на бюджетні, податкові, банківські, правопорушення у сфері готівкового грошового обігу, у сфері державних або муніципальних запозичень, у сфері здійснення фінансових операцій тощо. Оскільки в законодавстві здебільшого відсутні відповідні дефініції (хіба що Бюджетний кодекс України містить поняття бюджетного правопорушення), часто використовують такі терміни, як порушення податкового законодавства, банківського законодавства, валютного тощо.

Так, бюджетне правопорушення – це недотримання учасниками бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодек­сом України та іншими нормативно-правовими актами поряд­ку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Податкове правопорушення – протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта податкових відносин (платника податку, податкового агента, податкового органу, кредитної устано­ви, їх посадових осіб), котрий зазіхає на соціальні цінності у сфері оподаткування (систему та справляння податків, права і обов'язки платників податків або податкових органів, порядок ведення податкового обліку та звітності тощо), що призводить до ненадходження коштів від податків чи обов'язкових платежів до бюджетів або позабюджетних цільових фондів чи до несвоєчасного подання звітності. За це встановлено фінансово-правову відповідальність.

Правопорушення у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування – протиправне винне ді­яння суб'єкта таких суспільних відносин, який зазіхає на соціальні цінності у сфері державного пенсійного та соціального страхування, що призводить до ненадходження коштів до відповідного фонду або неподання (несвоєчасного подання) звітності й за що встановлено фінансово-правову відповідальність.

Особливості їх складу, заходи відповідальності та порядок їх застосування, органи, наділені відповідною компетенцією уживати таких заходів – ці та інші питання буде розглянуто в подальших главах підручника, присвячених конкретним видам фі­нансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах встановлюються заходи державного примусу, яких необхідно вжити до суб'єктів фінансо­вих відносин у разі вчинення фінансового правопорушення, а також порядок притягнення до фінансово-правової відповідаль­ності.

Примус у фінансовому праві визначають як закріплений нормами права владно-примусовий вплив держави в особі уповноважених нею органів на суб'єктів фінансових правовідносин у разі скоєння ними фінансових правопорушень. Цей вплив пе­редбачає настання для порушників негативних наслідків у ви­гляді обмежень особистого, організаційного або майнового ха­рактеру з метою охорони фінансових правовідносин, покарання правопорушників, запобігання правопорушенням та спонукан­ня суб'єктів фінансових правовідносин дотримуватися належ­ної поведінки у сфері фінансової діяльності.

До системи заходів державного примусу належать:

1) державно-примусові заходи, що є реакцією держави на факт протиправної поведінки конкретного суб'єкта фінансового права. Вони поділяються на юридичні санкції та заходи, що їх застосовують із метою припинення протиправних дій суб'єктів фінансового права, – заходи припинення, наприклад вилучен­ня податковими органами документів, що свідчать про прихову­вання (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших обов'язкових платежів;

2) запобіжні (превентивні) заходи, які передують застосуван­ню юридичних санкцій і метою яких є запобігання вчиненню правопорушень у сфері фінансової діяльності, вчасне їх припи­нення та контроль за мобілізацією, розподілом і використанням фондів коштів. Прикладами превентивних заходів можуть бути обов'язкова реєстрація через органи Державного казначейства договорів, за якими платниками є розпорядники бюджетних кош­тів; одержання від установ банків відомостей про стан рахунків їх клієнтів тощо.

Найпоширенішим заходом державного примусу за вчинен­ня фінансових правопорушень є юридичні санкції, а саме – фінансово-правові. Порядок їх застосування визначено в багатьох актах фінансового законодавства, що регулюють окремі фінансово-правові інститути. Так, щодо бюджетного законодавства, фінансово-правові санкції встановлює Бюджетний кодекс Украї­ни. Одна з них – припинення бюджетного фінансування.

При порушенні приписів податкових законів санкції встановлює передусім ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. Тут мова йде насамперед про штра­фи й пені. За порушення валютного законодавства санкції встановлює Декрет Кабміну «Про систему валютного регулюван­ня та валютного контролю» від 19.02.1993 р. Тут переважають штрафи.

Санкції за порушення банківського законодавства закріпле­но в ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р., за порушення грошового обігу – в Указі Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обі­гу готівки» від 12.06.1995 р., за порушення випуску й обігу цін­них паперів – у ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та «Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні» від 30.10.1996 р.

Порядок застосування санкцій регламентують здебільшого підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, у сфері оподаткування це Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затверджена наказом Державної податкової адміністрації Украї­ни від 17.03.2003 р. (зі змінами).

Особливості фінансово-правових санкцій:

• поширюються на учасників фінансових правовідносин;

• безпосередньо пов'язані з фінансово-правовою відповідальністю;

• їх застосовують за фінансові правопорушення;

• вони передбачені фінансово-правовими нормами;

• їх застосовують спеціально уповноважені органи, вони ма­ють державно-примусовий (імперативний) характер;

• в окремих випадках вступають у дію за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин;

• мають зазвичай грошовий, правовідновлювальний (ком­пенсаційний) штрафний характер;

• відрізняються від кримінальних, адміністративних, цивіль­но-правових як за змістом, так і за функціями і процедурою за­стосування.

Метою застосування фінансово-правових санкцій є дотримання фінансової дисципліни всіма суб'єктами фінансових від­носин, нормальне функціонування фінансової системи держави. Крім того, шляхом фінансово-правових санкцій реалізуються й функції права: охоронна – створення умов для притягнення правопорушників до юридичної відповідальності, недопущення неправомірної поведінки учасників фінансових відносин, при­пинення їх протиправних дій; превентивна – запобігання право­порушенням у сфері фінансової діяльності; виховна – спонукан­ня суб'єктів фінансових правовідносин до належної поведінки у фінансовій діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Яка мета фінансово-правової відповідальності?

2. На яких принципах базується фінансово-правова відповідальність?

3. Які функції виконує фінансово-правова відповідальність?

4. У чому полягають особливості фінансово-правової відпові­дальності, що дають змогу виокремити її з-поміж інших ви­дів юридичної відповідальності?

5. У чому полягає взаємозв'язок фінансово-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності?

6. Що таке фінансове правопорушення?

7. Який склад фінансового правопорушення?

8. У чому полягає нормативна сторона фінансового правопо­рушення?

9. Чим характеризується процесуальна сторона фінансового правопорушення?

10. Які види фінансових правопорушень?