§ 2. Фінансові правовідносини: зміст і особливості

Дослідження фінансових правовідносин можливо лише на базі теорії держави і права, частиною якої є вчення про правовідносини. Так, автор однієї з базових теоретичних праць із дослідження природи правових відносин Р. О. Халфіна визначає правовідносини як суспільні відносини, врегульовані нормою права. Правовідносини завжди становлять єдність форми і зміс­ту. У процесі правового регулювання норма права може надати наявним суспільним відносинам, які раніше не потребували правового оформлення, правової форми. Норма може встановити обо­в'язковість визначених дій, необхідних у даному виді діяльності. Вона надає форми правовідносин суспільним відносинам. У зв'яз­ку з розширенням сфери правового регулювання у сучасному суспільстві багато суспільних відносин включають до кола тих, які можуть існувати лише у вигляді правовідносин. Отже, правовід­носини – необхідна форма широкого кола суспільних відносин.

У фінансових правовідносинах, як і в будь-яких інших, спостерігається єдність фактичного (матеріального) змісту і юри­дичної форми. Оскільки правовідносини є формою суспільних відносин, урегульованих юридичними нормами, останні можуть через правовідносини впливати на поведінку людей. Теорія пра­ва констатує нерозривний зв'язок, невіддільність правових і фак­тичних відносин.

Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки їх змістом, а й волею держави, що встановлює для конкретного виду відносин ту чи ту форму. Відповідно, воля дер­жави визначається матеріальними умовами життя суспільства, оскільки держава, обираючи форму для даного виду відносин, виходить також із їх змісту, використовуючи знання законів їх розвитку для досягнення поставлених цілей.

Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансо­вих відносин, які регулюються нормами фінансового права й становлять предмет цієї галузі. Відомо, що фінанси як економіч­на категорія, що виражає певну сферу економічних відносин, з'являються на певній стадії історичного розвитку суспільства при виникненні держави та розвинутих товарно-грошових від­носин. Унаслідок цих історичних та економічних передумов фі­нанси формуються в розвинуту систему грошових відносин, що мають свої особливості, які вирізняють їх з-поміж інших груп суспільних відносин.

Фінансовим відносинам притаманний ряд особливостей. Однією з основних є те, що ці відносини завжди є грошовими відносинами. Виокремлення такої риси фінансових відносин пов'язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Друга особливість пов'язана з досить специфічною стадією суспільного відтворення – з відносинами розподілу. Розподільчий характер фінансових відносин закладено у самих функціях фінансів, перш за все у функції створення грошових фондів – централізованого, що зосередився у державному бюджеті, і де­централізованих, до яких належать грошові кошти підприємств, організацій і галузей народного господарства. Розподільчий характер фінансових відносин проявляється і в іншій функції фінансів – спрямуванні коштів цих фондів на задоволення потреб і суспільства.

Фінансовим відносинам властива також планомірність, нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини – організаційні. Організація фінансових відносин її,і нежить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно - правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства загалом.

Однією з особливостей фінансових відносин є їх суб'єктив­ні пі склад, обумовлений генезисом фінансів. У фінансових відносинах одним із суб'єктів завжди є держава або уповноважений нею орган державної влади. Наявність такого суб'єкта визначає державно-владний характер цих відносин, установлений діяльністю держави, яка концентрує фінансові ресурси, необхідні для п функцій. Можна сказати, що фінансові правовідносини, які об’єктивними економічними відносинами, мають імперативний, державно-владний характер перш за все тому, що вони безпосередньо стосуються найголовнішої сфери виробничих відносин - відносин власності.

Отже, сукупність зазначених особливостей фінансових відносини істотно відрізняє їх від решти суспільних відносин та дає імі и v визначити предмет регулювання фінансового права як систему специфічних грошових відносин, безпосередньо пов'яза­них із утворенням, розподілом і витрачанням державних фондів коштів. Фінансове право регулює тільки організаційно-майнові відносини, які виникають із владної діяльності держави в особі повноважних органів стосовно утворення і використання нею публічних фондів коштів.

Слід визнати: якщо виникнення фінансових відносин зав­жди пов'язано з нормативними актами, що їх видає держава, то вони, на відміну від інших економічних відносин, практично зав­жди мають правовий характер, тобто початково є правовими відносинами. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть порушенням фінансового законодавства.

Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та формальну визначеність, пов'язану з тим, що вони регулюють чітко визначені зв'язки, які складаються між суб'єктами. Фінансово-правові відносини створюють складну специфічну систе­му правових утворень, які становлять структуру фінансового права. Загальні принципи побудови системи фінансового права, форми й методи публічної фінансової діяльності, наявність спе­цифічних груп норм усередині цієї системи дають підстави роз­глядати фінансове право не лише як самостійну галузь права, а і як підсистему права.

Із позицій загальної теорії права підгалузі фінансового пра­ва становлять вужчу групу норм, ніж галузь, адже вони є лише частиною тієї сфери відносин, що їх регулюють норми всієї галу­зі права. Виокремлення підгалузей та правових інститутів у фінансовому праві зумовлено соціально-економічною специфікою кожної ланки системи фінансів. Відповідно, можна назвати бю­джетні, податкові, кредитні, розрахункові й інші відносини.

У юридичній літературі вважають, що за своїм змістом фінансові правовідносини поділяються на такі види: 1) бюджет­ні; 2) податкові; 3) у галузі страхування; 4) у галузі видатків; 5) кредиту (державного і банківського); 6) розрахунків, що регулюються фінансовим правом; 7) фінансові правовідносини з приводу регулювання грошового обігу і валютного законодавства.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють правила поведінки юридич­них осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, яких вони мають дотримуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників фінансових відносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є пове­дінка суб'єктів, а юридичним – суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки учасників, встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб'єктивні права – це міра дозволеної (можливої) фінансовому або фінансово-кредитному органу поведінки для задоволення інтересів держави або територіальної громади у галузі публічної фінансової діяльності, забезпечена юридичними обо­в'язками другого учасника правовідносини.

За іншим учасником закріплено юридичний обов'язок, тобто міра належної поведінки, забезпечена можливістю державного примусу.

Наприклад, у бюджетних відносинах бюджетна організація (розпорядник бюджетних коштів) матиме юридичний обов'язок щодо здійснення будь-яких платежів через уповноважені орга­ни Державного казначейства України, яким у такому разі нале­жать суб'єктивні права.

Платник податків при розрахунку суми податку, перерахуванні його до бюджету, поданні податкової звітності є носієм юридичних обов'язків, натомість податковий орган має суб'єк­тивні права. Податковий орган як носій суб'єктивних прав наділено мірою дозволеної (можливої) поведінки – здійснення кон­тролю за справлянням податків. Платника податків як носія юридичного обов'язку наділено мірою належної поведінки – у не встановлених законом випадках самостійно обчислити суму попику, своєчасно сплатити його до бюджету відповідного рівня II подати податкову звітність.

У процесі регулювання суспільних відносин можуть склас­тися два основних типи зв'язку між суб'єктивними юридични­ми правами й обов'язками. Зокрема, коли правове регулювання і примішане на те, щоб закріпити й упорядкувати дані суспільні відносини, виникають правовідносини пасивного типу. Певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на решту поклада­ються пасивні обов'язки – утримуватися від певних дій. Так, до правовідносин пасивного типу належать фінансові відносини, що закріплюють компетенцію державних органів та органів міс­цевого самоврядування у сфері фінансової діяльності держави.

З іншого боку, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити з правового боку розвиток, динаміку су­спільних відносин, виникають правовідносини активного типу. У цьому разі на певних учасників покладаються активні юриди­чні обов'язки – вчинення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає у можливості вимагати такої поведінки від зобов'язаної особи. Отже, у змісті правовідносин активного типу го­ловними є юридичні обов'язки. Суб'єктивне право іншого учас­ника полягає у можливості вимагати від зобов'язаної особи виконання обов'язків. Зокрема, правовідносинами активного типу є податкові відносини.

Об'єктом фінансових правовідносин є публічні фонди кош­тів, що їх формують, розподіляють і використовують внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасники фінансових відносин. Ураховуючи значення публічної фінансо­вої діяльності для функціонування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди буде пов'язаний з інтересом держави.

Суб'єктами фінансових правовідносин є держава, територіальні громади в особі уповноважених органів, юридичні та фі­зичні особи, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. З одного боку, учасником фінансових відно­син є суб'єкти, що представляють інтереси держави у сфері пуб­лічних фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державне каз­начейство, Національний банк тощо, з іншого – суб'єктами є юридичні й фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юри­дичні обов'язки, сприяють мобілізації або використанню фінан­сових ресурсів. Так, суб'єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків – підприємства, організації, громадя­ни (в тому числі резиденти й нерезиденти, податкові агенти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктивно­го складу. Наприклад, учасниками бюджетних відносин можуть бути лише юридичні особи, громадяни в них участі не беруть.

Для існування фінансових правовідносин необхідні також юридичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти – це життєві обставини, що приводять у дію норми права, що призводить до певних наслідків — виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Дії у фінансових відносинах можуть бути правомірні й не­правомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

• юридичні акти – правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними. Наприклад, та­ким є кошторис бюджетної установи, податкова декларація плат­ника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо;

• юридичні вчинки – правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов'язкових платежів.

Неправомірні дії – це поведінка, яка не відповідає припи­сам фінансово-правових норм. Такою є, зокрема, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів, порушення терміну повернення банківського кредиту.

Юридичні факти у вигляді юридичних подій – це обставини. що не залежать від волі їх учасників, але спричинюють виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин.

За наслідками юридичні факти поділяють на правотвірні, правозмінювані та правоприпинювані.

Фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово - правовими нормами суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання публічних фондів коштів.