§ 7. Міжнародні стандарти у сфері фінансової діяльності

Сфера фінансів та фінансової діяльності через специфіку правового регулювання та за складною природою, яка сполучає економічні, фінансові, правові елементи, є сферою, що перебу­ває на суміжжі процесів економічної глобалізації. Відтак фінан­сові відносини зазнають суттєвої уніфікації, гармонізації, стандартизації тощо. Так, фінансові ринки, вільний доступ до них, їх правове регулювання були тим «каменем спотикання», який Україні довелося усувати під час вирішення питання щодо всту­пу до СОТ, а також у своїх інтеграційних процесах. Водночас обмежувати гармонізаційні або уніфікаційні процеси виключно інтеграцією України до ЄС або СНД чи інших наднаціональних об'єднань недоцільно, оскільки в багатьох випадках мова йде про розробку та прийняття стандартів на світовому рівні (щонайменше стосовно тих країн, які шляхом застосування встановлених процедур ратифікують такі стандарти, приєднуються до них та/або роблять їх частиною національного законодавства).

Наприклад, у сфері фінансового контролю (зокрема, аудиторської діяльності) прийнято Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики (останнє видання 2006 p.), що встановлюють загальні правила організації та здійснення аудиту. ()скільки останнім займаються державні органи, їх структурні підрозділи й недержавні організації, зокрема аудиторські фірми чи окремі аудитори, розрізняють Стандарти для недержавного аудиту та Стандарти з аудиту державних фінансів. Ці докумен­ти встановлюють загальні правила аудиторської діяльності, методику і організацію її здійснення та є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами й суб'єктами господарювання. їх мета – допомогти аудиторам у виконанні їхніх обов'язків.

Аудиторська палата України за погодженням із Міжнарод­ною федерацією бухгалтерів переклала та видала державною мовою Стандарти аудиту й етики Міжнародної федерації бухгалтерів і своїм рішенням «Про порядок застосування в Україні стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів від 18.04.2003 р. № 122 прийняла зазначені документи як Національні стандарти аудиту. За рішенням Аудиторської на чати України від 30.11.2006 р. № 168/7 Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики видання 2006 р. є обов'яз­ковими для застосування суб'єктами аудиторської діяльності як Національні стандарти аудиту починаючи з 1 січня 2007 р.

При здійсненні державного аудиту провідну роль відіграють стандарти з аудиту державних фінансів – загальні засади щодо проведення аудиту державних фінансів. Поза тим також існують міжнародні й національні стандарти. Зокрема, Стандарти Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю ІМТОСАІ (INTOSAI) з аудиту розподіляються на чотири категорії: базові принципи; загальні стандарти; стандарти проведення аудиту; правила складання звітів. У них розкривається сутність базових принципів аудиту державних фінансів. Стан­дарти дають змогу визначити принципи та методи перевірки, зокрема перевірки систем, що застосовують автоматизовану об­робку даних. Мета цих документів – визначення критеріїв та загальної основи, які допомагають аудитору виконувати свою роботу точно, системно й уважно.

У свою чергу, Етичний кодекс ІНТОСАІ для аудиторів у державному секторі – документ, прийнятий Міжнародною ор­ганізацією вищих органів державного фінансового контролю, що містить розширений офіційний перелік цінностей і принци­пів, якими мають керуватись аудитори у роботі. В українському перекладі його називають Кодексом етики, або Міжнародним кодексом етики контролерів (аудиторів) державного сектора. Він складається з п'яти глав. Етичний кодекс призначений для всіх аудиторів Вищого контрольного органу, їхніх керівників, відпо­ідальних і решти осіб, пов'язаних із контрольною роботою й результатами перевірок.

На підставі зазначених документів в Україні було прийнято Стандарти державного фінансового контролю за викорис­танням бюджетних коштів, державного і комунального май­на – нормативний акт, що містить єдині правила та норми, які є загальними та поширюються на суб'єктів державного фінансово­го контролю при організації та здійсненні контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна. Стандарти 1 —8 затверджено наказом Головного контрольно-ре­візійного управління України від 08.08.2002 р. № 168. Метою їх прийняття є приведення контрольно-ревізійної роботи в міні­стерствах, інших центральних органах виконавчої влади до єди­них норм і правил для створення дієвого механізму протидії пра­вопорушенням і зловживанням у сфері використання бюджетних коштів, державного і комунального майна. Органам місцевого самоврядування рекомендовано запровадити Стандарти в конт­рольно-ревізійній роботі на комунальних підприємствах, в устано­вах та організаціях. Перелік Стандартів постійно доповнюється.

У бюджетній сфері доцільно згадати Кодекс належної практики щодо забезпечення прозорості в бюджетно-податковій

сфері (Code of Good Practices on Fiscal Transparency) – стандарт, розроблений Міжнародним валютним фондом, рекомендований для використання національними урядами при запрова­дженні політики у сфері функціонування державних фінансів. Кодекс закріплює, що в основу функціонування має бути покла­дено чотири принципи: 1) чіткий і прозорий розподіл компетен­ції між державою і недержавним сектором економіки, різними ріннями та гілками державного управління (даний розподіл пе­редбачає чітку правову основу управління державними фінан­сами); 2) уряд має взяти на себе зобов'язання щодо оприлюд­нення повної та достовірної інформації стосовно державних фінансів; 3) відкритість підготовки й виконання бюджету, звіт­ності; 4) забезпечення можливостей громадського та незалеж­ного контролю за інформацією у сфері державних фінансів.

На фінансових ринках суттєву роль відіграють процеду­ри фінансового моніторингу. Спеціальна фінансова комісія з проблем відмивання коштів ФАТФ (FATF) розробляє заходи, і спрямовані на боротьбу з відмиванням коштів; розповсюджує рекомендації та надає технічну допомогу державам у розробці й експертизі відповідного законодавства; проводить інспекції у державах - членах ФАТФ з метою перевірки виконання її рекомендацій та стану справ у боротьбі з відмиванням коштів; проводить семінари й конференції.

У 1990 р. ФАТФ представила Спеціальну програму бороть­би і відмиванням коштів, що складається із 40 рекоменда­цій. Відтоді зазначені рекомендації двічі переглядали (1996 та 2003 pp.), до них відпрацьовують пояснення й додатки. Рекомендації включають чотири напрями питань: 1) установлення кримінальної відповідальності за відмивання коштів; 2) ужиття по­передніх та конфіскаційних заходів; 3) зміцнення фінансової системи; 4) міжнародне співробітництво.

Ці рекомендації стимулюють уніфікацію «відмивального» законодавства країн, що є членами міжнародних фінансових відносин, у тому числі ЄС. Зазначені вимоги ФАТФ, попри рекомендаційний характер, істотно впливають на заходи з внесення змін до національного законодавства з відмивання коштів як у країнах—членах ФАТФ, так і в інших державах. Зокрема, біль­шість рекомендацій ФАТФ увійшла до Директиви Ради ЄС із попередження використання фінансової системи для відмиван­ня коштів, прийнятої у червні 1991 p., а також до законів країн ЄС та країн-членів ФАТФ. В Україні з цією метою було прий­нято ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом», ряд актів уряду й центрального банку. Після терористичних актів 11 вересня 2002 р. ФАТФ почала боротьбу з метою попередження фінан­сування кримінальних структур та прийняла у зв'язку з цим дев'ять спеціальних рекомендацій.

У такій самій площині функціонує Глобальна програма ООН проти відмивання коштів (United Nations Global Program against Money Laundering, GPLM) – проект-програма із дослідження проблеми та надання допомоги у її вирішенні в міжнародному масштабі, розроблена за рішенням Генеральної асамблеї ООН. Програму підтримали у травні 1998 р. у Бірмінгемі (Велика Британія) на нараді міністрів фінансів країн Великої сімки.

У сфері фінансової звітності визначальне місце посідають Міжнародні стандарти фінансової звітності (далі – МСФЗ) (International Financial Reporting Standards) – загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку та звітності; набір документів (стандартів та інтерпретацій), що регламентують бухгалтерський облік; правила, що встановлюють вимоги до визнання, оцінки та розкриття фінансово-господарських операцій для скла­дання фінансових звітів компаній в усьому світі. У більшості країн Європи звітність відповідно до МСФЗ зобов'язані готувати компанії, чиї цінні папери обертаються на біржі. Міжнародні стандарти, що включають стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності, застосовуються у державах - членах ЄС відповідно до Регламенту Європейського парламенту і Ради ЄС від 19 липня 2002 р. № 1606/2002.

В Україні, з урахуванням зовнішньополітичного курсу країни на євроінтеграцію та вступ до COT, уряд почав із 2000 р. приймати відповідні постанови та рішення, спрямовані на впровадження МСФЗ. Зокрема, перехід на ці стандарти з 2003 р. передба­чався для емітентів, цінні папери яких допущені до торгівлі на організаційно оформлених ринках, професійних учасників фон­дового ринку, інститутів спільного інвестування та ін.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 р. № 911-р схвалено Стратегію застосування міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні.

У сфері банківської діяльності провідне місце належить рекомендаціям, розробленим Базельським комітетом з питань бан­ківського нагляду. Опубліковані у серпні 1987 р. Ключові прин­ципи ефективного банківського нагляду (Determining Principles of Effective Bank Supervision) призначено для розробки національних банківських законодавств країн у процесі формування національних банківських систем або їх реформування, виходя­чи зі світових стандартів організації банківської справи.

Ключові принципи включають 25 основних принципів, підпорядкованих вищезазначеним цілям, що стосуються: а) попередніх умов здійснення ефективного банківського нагляду; б) ліцензування та структури нагляду; в) пруденційних по­ложень і вимог; г) методів поточного банківського контролю; і) офіційних повноважень контролюючих органів; д) трансгра­ничних банківських операцій¹.

Із грудня 2006 р. набув чинності «Базель-ІІ» (розроблений 2004 р.) – система нових регуляторних вимог Базельського комітету із банківського нагляду, які стосуються достатності капіталу банків, вибору стратегії та управління ризиками, зокрема спрощеного стандартизованого підходу до оцінки ризиків у рамках першого Компонента стандарту. Впровадження другого і третього Компонентів, пов'язаних із наглядом за достатністю капіталу з боку органів банківського нагляду, вимогами до розкриття банками інформації щодо капіталу та ризиків із метою посилення ринкової дисципліни і т. д., передбачає істотне допов­нення до чинного банківського законодавства. Стандартний підхід застосовується у країнах Західної Європи з початку 2007 р. Натомість другий і третій Компоненти лише запроваджували, коли почалася світова фінансова криза.

Ключові принципи для системно значущих платіжних сис­тем – міжнародні стандарти, запроваджені з метою уніфікації правил, що діють стосовно системно значущих платіжних систем, та вдосконалення міжбанківських розрахунків. Розробле­ні під егідою Комітету з платіжних та розрахункових систем не п тральних банків країн «Групи десяти». Ключові принципи Ілюструють такі позиції: (1) система повинна мати добре відпрацьовану правову базу в усіх відповідних юрисдикціях; (2) правила процедури системи мають давати учасникам чітке уявлення про вплив системи на кожен із фінансових ризиків, пов'язаних і участю в системі; (3) система повинна мати чітко визначені процедури управління кредитними та ліквідними ризиками, які встановлюють відповідальність оператора системи й учасників і містять відповідні стимули для управління такими ризиками та їх стримування; (4) система має забезпечувати швидкий оста­точний розрахунок у день валютування, найкраще протягом дня або принаймні наприкінці дня, тощо.

Європейські стандарти достатності капіталу – економічні нормативи, закріплені в європейському банківському праві, що стосуються достатності капіталу, платоспроможності та ліквідності кредитних організацій. Термін «достатність капіталу» від­биває загальну оцінку надійності банку, ступінь його схильності ризику та виражається у процентному співвідношенні капіталу (власних коштів) банку та суми його активів, зважених за сту­пенем ризику. Первинно норматив достатності капіталу було розроблено в трьох директивах ЄС: від 17.04.1989 р. «Про влас­ні кошти кредитних організацій»; від 18.12.1989 р. «Про індекс платоспроможності кредитних організацій»; від 15.03.1993 р. «Про достатність капіталу інвестиційних інститутів та кредит­них організацій». Нині перші дві втратили чинність, їх заміне­но положеннями розділів 1 і 2 ч. 5 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС 2000/12/ЄС від 20.03.2000 р. щодо започаткування і ведення діяльності кредитних установ (Банків­ського кодексу). Остання зазнала значних змін, внесених шля­хом прийняття Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС 2006/48/ЄС від 14.06.2006 р. щодо започаткування та здійснення діяльності кредитних установ.

Головне призначення зазначених документів полягає у стабілізації міжнародної фінансової системи, створенні гарантій достатнього для покриття ринкових ризиків капіталу кредит­них організацій та інвестиційних інституцій. Також документи встановлюють правила й обмеження для кредитних організацій, залучених до інвестиційної діяльності, шляхом усунення дисбалансів, спричинених різницею в регулюванні банківського й ін­вестиційного бізнесу на внутрішньодержавному рівні.

У сфері пенсійного забезпечення можна виділити Основні принципи регулювання приватних трудових пенсійних схем, розроблені й затверджені у 2001 р. Міжнародною мережею органів із регулювання та нагляду у сфері пенсійного забезпечен­ня (INPRS). Ця міжнародна організація розробляє рекоменда­ції у галузі накопичувального пенсійного забезпечення, формує структури державних органів регулювання та нагляду у цій сфері, застосовує методи й форми державного регулювання і нагляду.

Документ містить 15 принципів, що є рекомендаціями країнам - учасницям Міжнародної мережі. Вони взаємопов'язані, їх можна умовно поділити на п'ять груп: 1) принципи, що містять, вимоги до державного регулювання та саморегулювання системи накопичувального пенсійного забезпечення; 2) принципи, які містять вимоги до недержавних пенсійних фондів як юридичних осіб; 3) принципи, що містять вимоги до пенсійних схем, інвестування пенсійних активів та актуальних розрахунків; і) принципи, які регулюють діяльність накопичувальних пенсійних фондів на фінансовому ринку; 5) принципи, що регулюють права учасників і вкладників накопичувальних пенсійних фон­дів, Україна є учасницею Мережі з 2003 р.

Зрозуміло, що запропонований перелік стандартів не є ви­черпним. Останні розробляють у багатьох сферах як публічної фінансової діяльності, так і на фінансових ринках, де переважає обіг приватних фінансів.