§ 5. Діяльність міжнародних фінансових інституцій

На міжнародному рівні економічна, в тому числі фінансова, інтеграція, зумовлена дією такого визначального чинника, як глобалізація економічних відносин між країнами світу. Через те рівень міжнародної економічної інтеграції набуває суттєвих ознак економічного і політичного самовизначення держав або їх спільнот, включення економік окремих країн до світових економічних організацій. І саме ці процеси глобалізації ^є додатковим стимулом для формування ефективної системи конкурентоспро­можної економіки України.

Міжнародні організації, діяльність яких зосереджена у сфері валютно-кредитних та фінансових відносин, мають розгалуже­ну інституційну структуру. Одні з них, наділені значними повноваженнями та фінансовими ресурсами, здійснюють регулю­вання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Другі забезпечують збирання інформації, статистичний аналіз та випускають науково-дослідні видання з актуальних питань фінансової діяльності. Треті становлять форум для міждержав­ного обговорення, узгодження інтересів та відпрацювання реко­мендацій із проблем фінансового регулювання. Але у будь-якому разі ці організації об'єднує спільна мета – розвиток співробітниц­тва та забезпечення цілісності й глобалізації суперечливої світо­вої економіки.

І до міжнародних фінансових організацій, що мають глобальне значення, належать інституції ООН, які спеціалізують­ся на проблемах міжнародних фінансових і валютно-кредитних відносин. Зокрема, сюди можна зарахувати групу Всесвітнього банку (далі – ВБ), Світову організацію торгівлі, Міжнародний валютний фонд тощо. Окрім них, у складі Генеральної Асамблеї ООН функціонують ряд комітетів, діяльність яких безпосеред­ньо пов'язана з фінансовими питаннями, зокрема: Комітет із економічних і фінансових питань, Комісія ООН з права міжна­родної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Комісія з міжнародного права (далі – КМП), Комітет з інвестицій.

Всесвітній банк (ВБ) (The World bank) – багатобічна кре­дитна установа, розташована у Вашингтоні (СІЛА), заснова­на 1 липня 1994 р. на конференції у Бреттон-Вудс (штат Нью-Гемпшир) за участю представників урядів 44 держав. Членами ВБ є 184 країни світу, зокрема Україна, представництва відкри­то більш як у 100 країнах світу.

ВБ є одним із найбільших у світі джерел допомоги з метою розвитку. Його основна мета полягає в підтримці бідних груп населення і бідних країн. Втіленню цього сприяє структура ВБ, що складається із шести тісно пов'язаних між собою організа­цій, які входять до системи ООН. Разом вони покликані надава­ти фінансову допомогу країнам, що розвиваються, за рахунок розвинених країн.

Окрім власне ВБ, до його групи входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатобічне агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ). Об'єднавши під своєю егідою ці структури, ВБ перетворився на найбільший у світі інвестиційний інститут. На частку його групи припадає не менше половини загального річного обсягу коштів, що їх виділяють усі міждержавні організації країнам, які розви­ваються.

Наприклад, Міжнародний банк реконструкції та розвитку

(МБРР) (International Banc for Reconstruction and Development, IBDD), утворений у 1945 p., має на меті: сприяти реконструкції та розвитку країн-членів шляхом заохочення капіталовкладень для виробничих цілей; сприяти довгостроковому збалансовано­му зростанню міжнародної торгівлі; заохочувати приватні іно­земні капіталовкладення, надавати позики для виробництва. свою чергу, цілями Багатобічного агентства з інвестиційних гарантій (БАІГ) (Multilateral Investment Guarantee Agency, MIGA), створеного 1988 p. як філії Всесвітнього банку, є: надання технічної допомоги з метою стимулювання надходження іноземних інвестицій до країн, що розвиваються; надання гаран­тій на інвестиції; інформаційна діяльність; страхування і пере­страхування від некомерційних ризиків; сприяння розробці про­ектів і забезпечення їх відповідності до потреб конкретної країни.

Україна входить до складу більшості спеціалізованих уста­нов ВБ.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund, IMF), зі штаб-квартирою у Вашингтоні (США), заснований у 1944 р. на підставі угоди, прийнятої на міжнарод­ній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудс, є інституціональною основою міжнародної валютної системи. Він покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами-членами і надавати їм фінансову допомогу в разі виникнення валютних ускладнень шляхом короткострокових позик в іноземній валюті. До основних напрямів діяльності Фонду належать: забезпечення міжнародного співробітництва у валют­ній сфері шляхом підтримки загальної системи розрахунків і системи розрахунків зі спеціальних прав запозичення; надання консультаційної й технічної допомоги; надання фінансової допомоги країнам-членам.

Україна є членом МВФ.

Світова організація торгівлі (СОТ) почала діяти з 1 січня 1995 р. як організаційний механізм із забезпечення реалізації правових документів, прийнятих унаслідок переговорів, що проводилися в рамках ГАТТ (Генеральної угоди з тарифів і торгівлі) з 1986 по 1993 рр. (так званого «Уругвайського раунду»). Метою діяльності СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі й надання їй стійкої основи, що сприяє економічному зростанню, розвитку і підвищенню добробуту людей. До основних принципів, на яких будує діяльність СОТ у сфері міжнародної торгової політики, належать:

– принцип найбільшого сприяння або принцип недискримінації – будь-яка перевага, привілей, пільга або імунітет, на­дані будь-якою країною-учасницею будь-якому продуктові, що походить з іншої країни або призначеному для будь-якої іншої країни, поширюються негайно і безумовно на аналогічний продукт, що походить з країн-учасниць або призначений для решти країн - учасниць;

- принцип національного режиму – країни-учасниці пови­нні надавати товарам іноземного походження такий самий ре­жим, що й національним товарам у галузі внутрішніх податків і зборів а також відносно національних законів, розпоряджень і правил. що регулюють внутрішню торгівлю;

- припини захисту національної промисловості – жодна з країн – учасниць не має встановлювати на ввезення будь-якого

Товару з території іншої країни-учасниці жодних заборон або обмежень у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та інших заходів, окрім податків чи інших зборів;

- загальна заборона кількісних обмежень імпорту – за винятком випадків застосування кількісних обмежень із метою захисту платіжного балансу і запобігання витоку запасів іноземної валюти спричиненого попитом на імпортні товари у зв'язку з розвитком внутрішнього виробництва;

- принцип створення стійкої основи торгівлі – забезпечується обов’язковістю дотримання тарифних рівнів, погоджених договірними сторонами;

- принцип регіональних домовленостей – допускається як виняток із загального правила режиму найбільшого сприяння за умови дотримання визначених твердих критеріїв, коли група країн погоджується ліквідувати або знизити бар’єри стосовно одна до одної;

- принцип можливих дій за надзвичайних обставин – передбачає застосувань «вилучень» (можливість скасування конкретних зобов’язань у рамках СОТ, якщо це спричинено економічними обставинами) або «захисних застережень» (передбачає тимчасове скасування тарифних знижок щодо товарів які імпортуються в кількостях, що зростають, і заподіюють або можуть завдати серйозної шкоди національним виробникам - конкурентам).

Україна є членом СОТ із 16 травня 2008 р.

До організацій, діяльність яких на фінансових ринках має міжнародне значення, належить і Спеціальна фінансова комісія з проблем відмивання коштів (ФАТФ) (Financial Action Task Force on Money Laundering, FATF). Створена у Парижі у 1989 р. за рішенням країн Великої сімки, ФАТФ є міжурядовою організацією, що поставила за мету розробити спільну політику держав із боротьби з відмиванням коштів, фінансовими шахрайствами, а також сприяти таким діям.

У 1990 р. ФАТФ представила Спеціальну програму бороть­би з відмиванням коштів, що складається із 40 рекомендацій. Відтоді їх двічі переглядали (1996 та 2003 рр.), до них відпра­цьовують пояснення та додатки. Рекомендації включають чотири напрями питань: 1) установлення кримінальної відповідальності за відмивання коштів; 2) ужиття запобіжних та конфіскаційних заходів; 3) зміцнення фінансової системи; 4) міжнародне співробітництво.

Більшість рекомендацій ФАТФ було прийнято в Директиві Ради ЄС із запобігання використанню фінансової системи для відмивання коштів, прийнятій у червні 1991 p., а також у за­конах країн ЄС та країн - членів ФАТФ. Після терористичних актів 11 вересня 2001 р. ФАТФ бореться проти фінансування кримінальних структур і прийняла у зв'язку з цим дев'ять спеціальних рекомендацій.

Із лютого 2000 р. ФАТФ веде списки країн та територій, що недостатньо протидіють або ухиляються, на її погляд, від боротьби з відмиванням коштів. Включення до так званого «чорного списку» ФАТФ (NCCT list) відбивається на рейтингу країни та на ставленні міжнародної спільноти до її комерційних підпри­ємств, фінансових посередників тощо. ФАТФ може рекомен­дувати іншим державам не підтримувати ділових зв'язків і не провадити фінансових операцій з установами та фірмами країн, внесених до такого списку.

Україна перебувала у «чорному списку» у 2001–2003 pp., до прийняття відповідного національного законодавства з протидії відмиванню коштів (зокрема, ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», актів уряду і центрального банку) й ужиття ряду інших заходів, спрямованих на зменшення кількості правопорушень у фінансовій сфері. На сьогодні Україна активно співпрацює із ФАТФ стосовно запобігання та протидії легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

До міжнародних регіональних валютних та кредитно-фінансових організацій належать, зокрема, інституції ЄС, створені для стимулювання західноєвропейської інтеграції. Регіональні організації можуть бути покликані забезпечувати повну економічну інтеграцію, існування економічного союзу, економічного співробітництва. Зокрема, повна економічна інтеграція, здійснена в ЄС, уніфікувала кредитно-грошову й соціальну політику, стратегію економічного розвитку, оподаткування, атакож створила наднаціональні органи, рішення яких є обовязковими для всіх членів економічного союзу.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) (The European Bank for Reconstruction and Development, EBRD) – міжнародна фінансова установа, створена на підставі угоди від 29 травня 1990 р. для фінансової підтримки проектів сприяння переходу країн Центральної і Східної Європи до ринкової економіки.

Основні напрями діяльності ЄБРР: сприяння економічному розвитку і реконструкції держав Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою вірність демократичним принципам; надання допомоги країнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази в організації конкурентоспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор; стимулювання великих економічно обґрунтованих ; надання технічної допомоги в реалізації проектів; сприяння у формуванні ринку капіталів сприяння у вирішенні екологічних проблем.

У 1993 р. ЄБРР відкрив своє представництво в Україні у м. Києві. Стратегічними напрямами діяльності ЄБРР у нашій державі визнано: 1) сприяння розвитку приватного сектора в різних галузях економіки (хімічній, металургійній, машинобудів­ній, переробній, в енергетиці, у транспорті тощо) та банківсько­го сектора; 2) проекти в агропромисловому секторі; 3) сприяння уряду в приватизації інфраструктурної сфери; 4) фінансування проектів у державному секторі (хоча ЄБРР віддає перевагу спів­робітництву з приватним сектором). Щоб отримати фінансуван­ня від ЄБРР, потенційний український клієнт має довести свою надійність, тобто надати відповідну інформацію про свій фінан­совий і економічний стан, пройти всебічний міжнародний аудит, здійснити техніко-економічний аналіз своєї діяльності.

Сучасна політика України щодо інтеграції до ЄС сприяє стимулюванню розвитку торговельних відносин із країнами Євросоюзу і залученню інвестицій; використанню фінансової й тех­нічної допомоги країн - членів ЄС для проведення Україною ринкових реформ і створення соціально орієнтованого ринкового господарства; зміцненню економічної безпеки України.