§ 3. Методи фінансово-правового регулювання

Разом із предметом метод (від грец. methodos – спосіб пізнання, дослідження природи та суспільного життя) правового регулювання є однією з ключових категорій, що слугують підставою для виокремлення галузей права.

Метод фінансового права - це спосіб юридичного пізнання,відтворення та організації юридичного знання щодо сфери публічної фінансової діяльності.

Державна воля при виборі методу правового регулювання обумовлена змістом відносин, на регулювання яких спрямований вплив правових приписів. Попри обумовленість методу правового регулювання предметом, вони утворюють внутрішню єдність та існують у такому нерозривному зв’язку нерозривному зв'язку як вихідна єдність та існують у такому нерозривному зв’язку як вихідна підстава для поділу права на галузі, а останні – на інститути. Причому такі ознаки мають характеризувати відповідні сукупності правових норм ( інститути, підгалузі, галузі) одночасно. Метод фінансово – правового регулювання – це сукупність засобів впливу держави на учасників фінансово-правових відносин. Якщо предмет правого регулювання демонструє які відносини регулюються правом то метод підкреслює, як відбувається таке регулювання, яким чином у якому співвідношенні застосовуються способи правового впливу на поведінку учасників відносин і як у наслідок цього вона змінюється. Метод правового регулювання визначає особливості поєднання правових норм. Відповідно до нього закріплюються особливості правового статусу суб’єктів правовідносин характеризуються підстави виникнення, змісту їх прав та обов’язків, характер і підстави застосування заходів державного примусу.

Метод фінансового права завжди спрямований на підтримання стабільних відносин у сфері збирання, розподілу та використання публічних фондів коштів. Можна цілком підтримати твердження, що метод фінансового права - це розмаїтий за набором способів правового регулювання механізм, за яким виникають і рухаються фінансові правовідносини визначаються особливості правового положення і способів захисту прав та інтересів їх учасників.

Основним методом фінансово права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово – правових відносин із метою реалізації ними своїх функцій

Метод владних приписів властивий публічним галузям права – конституційному, адміністративному, кримінальному. Однак у кожній він застосовується залежно від предмета правового регулювання.

Оскільки фінансове право пов'язане з публічною фінансовою діяльністю, метод владних приписів становить ор­ганічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, із якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

З огляду на специфічний зміст публічної фінансової діяльності метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. При цьому Під владними приписами розуміють особливу форму організа­ційної діяльності; забезпечену законом вимогу уповноважених суб’єктів законодавчої або виконавчої влади до поведінки та дій у галузі фінансів, звернену до юридичних чи фізичних осіб – суб’єктів фінансових правовідносин. Водночас не всі суб'єктну у фінансових правовідносинах мають владні повноваження.

Владні приписи стосуються забезпечення публічної фінансової діяльності: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обовязкових платежів до бюджетів різних рівнів;визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; установлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення міжбюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсі в, у тому числі шляхом програмно-цільового або кошторисно-бюджетного фінансуван­ня; правового забезпечення державного боргу; грошово-кредитної діяльності тощо.

Державно-владним приписам у сфері публічної фінансової діяльності властиві такі риси, як категоричність та відсут­ність оперативної самостійності. Пояснюється це насам­перед значенням, якого держава надає фінансам для свого стабі­льного функціонування й забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері публічних фінансів мають переважно катего­ричний характер. Особливо це виявляється на стадії мобілізації фінансових ресурсів. Наприклад, несплата своєчасно податку спричинює у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій із боку держави через уповноважений орган – державну податко­ву службу. Вчинення правопорушення автоматично призводить до застосування належних санкцій.

Відсутність оперативної самостійності також є визначаль­ною рисою саме фінансового права. Податківець не має права обрати той чи той вид санкції за вчинене правопорушення у сфе­рі податкових відносин – за кожне з них передбачається конкрет­на санкція, розмір якої або черговість застосування не можна змінювати.

Окрім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне зако­нодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що загалом для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із ЗУ «Про порядок погашення зобов'я­зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня нараховується на суму основного бор­гового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінансових відносин тим більше позбавлений права оперативної самостійності й зобов'язаний чітко дотримуватися приписів, установлених фінансово-правовими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здій­снювати свої повноваження лише в межах виділених бюджет­них ресурсів у терміни та на цілі, встановлені затвердженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними довідка­ми, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо).

До другорядних методів фінансово-правового регулюван­ня належать субординація, рекомендації, узгодження тощо. Наприклад, чинне законодавство про місцеві податки і збори містить перелік необов'язкових зборів, які органи місцевого самоврядування можуть запроваджувати на своїй території за влас­ним бажанням. Зазначені методи притаманні, зокрема, банків­ським відносинам, сфері муніципальних фінансів – тобто тим відносинам, у яких суб'єкти дістали більшу самостійність (вра­ховуючи, наприклад, поєднання та перетинання публічних та приватних фінансів) при реалізації власних повноважень. Водно­час зазначені методи використовуються разом із основним ме­тодом владних приписів.

Отже, фінансове право – це публічна галузь права, котра містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу, перерозподілу й використання публічних фондів коштів (фінансових ресурсів) держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій із метою задо­волення публічних інтересів.