8. Особливості створення сез іТпр у Донецькій області.

У ході ліквідації підприємств вугільної промисловості в містах Донецької області виникла маса проблем, які місцеві орга­ни самоврядування самостійно вирішити не в змозі з ряду при­чин. Такими причинами є:

— по-перше, недостача коштів місцевих бюджетів для забез­печення соціальної захищеності населення міст;

— по-друге, неможливість прийняти в комунальну власність відомчі соціальні об'єкти;

— по-третє, місцеві органи самоврядування не в змозі забез­печити працівників, що вивільняються, робочими місця­ми, тому що немає коштів і можливостей для будівництва нових робочих місць.

Для вирішення проблем міст Донецької області місцеві ор­гани самоврядування й Донецька обласна державна адміністрація виступили із пропозицією створити спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку в містах Донецької області.

Розглянувши Концепцію Донецької обласної державної адміністрації й місцевих органів самоврядування, Президент Ук­раїни видав Указ «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 18 лип­ня 1998 р. Пізніше Верховна Рада розглянула проект Закону й 24 грудня 1998 року був прийнятий аналогічний закон.

Відповідно до Закону України «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24.12.98 р. створюються дві спеціальні економічні зо­ни «Донецьк» й «Азов» на 60 років.

Спеціальна економічна зона «Донецьк» — це зона, де вста­новлюється пільгові митні, податкові, валютний режими для розміщення підприємств, що використають нові технології з ме­тою виробництва товарів для експорту й поставок на внутрішній ринок.

Спеціальна економічна зона «Азов» — це зона, де встанов­люються пільгові, митні, податкові, валютний режими для розміщення підприємств, що здійснюють операції з обслуговуванням транзитних вантажів, їхнім заощадженням, що пропону­ють транспортно-агентські й експедиторські, торговельні послу­ги, а також підприємства, які застосовують нові технології для ви­робництва товарів.

Відповідно до Закону «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» до територій пріоритетного розвитку належать у своїх адміністра­тивно-територіальних кордонах міста Артемівськ, Вугледар, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Добропол'є, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Ждановка, Зугрес, Іловайськ, Кировське, Червоноармійск, Константинівка, Червоний Лиман, Крама­торськ, Макіївка, Маріуполь, Новогродовка, Селидово, Сніжне, Слов'янськ, Торез, Шахтерск, Харцизьк, а також Амвросієвский, Волновахський, Константинівський, Марьїнский, Слов'янський, Старобешевський і Шахтарський райони. Усього 26 міста й 7 сільськогосподарських районів.

9. Нормативне забезпечення процесу створення й функціонування сез у закордонних країнах.

Становить інтерес законодавча база здійснення господарсь­кої діяльності в СЕЗ у колишніх соціалістичних країнах, а також у країнах СНД, тому що в цих країнах склалася аналогічна соціально-економічна ситуація з Україною.

У квітні 1986 року був прийнятий закон, що дозволяє польським підприємствам створювати спільні суспільства за уча­стю іноземних інвесторів. Прийняті в 1988 році закони про госпо­дарську діяльність і про господарську діяльність іноземних суб'єктів розширив економічну свободу поводження іноземних і національних підприємців. Все це сприяло розвитку ініціативи й підготовки проектів створення спеціального економічного режи­му в країні.

У травні 1989 року був висунуто ряд проектів створення СЕЗ у Польщі. Економічний Комітет Ради міністрів Польщі схва­лив концепцію створення безмитних зон у ряді міст і пунктів, які є морськими або залізничними переходами, і підтвердив доцільність створення спеціальних економічних зон у ряді міст.

До середини 1989 року в Польщі склалася парадоксальна ситу­ація, зони, які були створені з ініціативи територій, формально існували, але не функціонували. Уряд, з одного боку, підтримував ідею утворення зон, але разом із цим не ухвалював рішення щодо надання пільг і державних гарантій у зонах. І тільки наприкінці грудня 1989 року був затверджений оновлений закон про валют­не регулювання й нове митне законодавство, що дало можливість активізувати роботу в СЕЗ.

Разом із цим необхідно відзначити, що правове регулюван­ня зовнішньоекономічної діяльності в ряді спеціальних зон Польщі мало чим відрізняється від загального господарського за­конодавства, що негативно позначається в ході залучення інвес­тицій. Тому досвід Польщі не можна вважати позитивним, але вивчення його буде сприяти недопущенню тих негативних мо­ментів, які стали перешкодою для нормального функціонування СЕЗ у Польщі.

До 1991 р. загальні умови діяльності вільних безмитних зон (ВБЗ) у Болгарії регулювалися Указом Держради від 1987 р., По­ложенням про його дію й Указ № 56 про господарську діяльність у Болгарії. Цими документами визначалися правила й види гос­подарської діяльності в економічних зонах, система оподаткову­вання, контроль і механізм розміщення зон на території країни. Законодавчо були закріплені наступні положення:

— ВБЗ створюються для організації виробництва товарів, надання послуг, торговельних й інших видів діяльності, необхідних для розширення експорту. Ці види діяльності здійснюються іноземними або змішаними фірмами;

— здійснювана в зоні господарська діяльність іноземних фірм і змішаних товариств звільняється від стягнення мита. У перші п'ять років їхній прибуток не обкладається податком, надалі підлягає сплаті щорічний податок у розмірі 20%;

— ВБЗ створюються спеціально організованими для цих цілей господарськими організаціями або фірмами. У Рес­публіці Болгарії можливе створення ВБЗ на більших те­риторіях, де передбачене функціонування безлічі фірм. При цьому одна зона може складатися з декількох частин, підлеглих єдиному керівництву — всі види розрахунків, пов'язані з діяльністю в ВБЗ, здійснюються у вільно конвертованій валюті. Імпорт то­варів і послуг із зони в країну здійснюється на договірній (контрактній) основі з розрахунками у ВКВ і підлеглий митному законодавству.

На початок 1991 року обсяги притягнутих іноземних інвес­тицій склали не більше 5 млн. доларів США, причому основна їхня частина була спрямована в сферу торгівлі й послуг. Це відно­ситься й до придунайських вільних безмитних зон у містах Види-не й Русе, до Бургасу, Пловдиву й Свиленграду.

У середині 1991 року Великими Народними Зборами Бол­гарії був прийнятий Закон «Про захист іноземних інвестицій» і доповнення в Торговельний закон. Ці нормативні акти внесли істотні корективи в законодавство, що регулює діяльність у вільних безмитних зонах (ВБЗ). Була спрощена система відносин іноземних інвесторів і державних органів у ВБЗ, а також скасо­вані обмеження на певні види діяльності.

Відпала необхідність одержувати спеціальний дозвіл на господарську діяльність, за винятком тих її видів, які передба­чені в Законі, а до законно здійснених інвестиційних вкладень не можуть бути застосовані обмежувальні або заборонні нор­мативно-правові акти, які були прийняті пізніше. Не лімітується максимальна частка іноземного учасника в знову створених або вже існуючих спільних підприємствах. Надано право іноземним інвесторам здійснювати господарську діяльність у всіх юридичних формах, передбачених законодав­ством Болгарії для резидентів. Із цього моменту інвестиції іно­земних осіб не підлягають вилученню на користь держави в адміністративному порядку, однак це питання може бути пред­метом судового розгляду.

Донедавна західний підприємницький капітал не випробо­вував довіри до болгарських зон у зв'язку з відсутністю гнучкості, повільними адміністративно-бюрократичними процедурами, непідготовленістю кадрів. Існуюча нормативна база не давала діючих гарантій для залучення іноземного капіталу. Часті зміни законодавства породжували почуття непевності й недовіри в потенційних інвесторів.

Відповідно до Закону «Про зони вільного підприємництва Молдови» від 25.06.93 р. у республіці можуть створюватися на­ступні типи вільних зон: виробничі (експортно-орієнтовані й що імпортно-замінні); технологічні (технологічні парки й техно-поліси); транзитні, торговельні, складські; страхові й банківські; туристичні й інші. Цікавою особливістю законодавства Молдови є те, що вільні зони можуть бути у вигляді окремих підприємств, організацій, установ.

Вільні зони на території Молдови й суміжних держав ство­рюються й функціонують на основі міждержавних або міжурядо­вих угод.

У квітні 1994 року була прийнята Постанова Уряду Рес­публіки Молдова «Про затвердження Типового положення про створення й функціонування зон вільного підприємництва в Рес­публіці Молдова», що визначає порядок створення й функціону­вання зон вільного підприємництва (ЗВП).

Закон про ЗВП 1993 р. і Типове Положення встановлюють пільгові режими здійснення господарської діяльності на території зон, дуже докладно регулюють трудові відносини, тому що в зонах вільного підприємництва положення Кодексу про працю діють із особливостями, установленими законодавством про зони.

Процес створення ЗВП у Молдові не стоїть на місці. Так, у листопаді 1995 року був прийнятий Закон «Про зону вільного підприємництва «Зкспо-бізнес-Кишинєу» — це зона комплексно­го характеру, що створюється на ЗО років. У лютому 1998 року бу­ли прийняті Закони республіки Молдови: «Про зону вільного підприємництва «Валканеш», «Про зону вільного підприємництва «Виробничий парк «Тараклия» й інших. Варто підкреслити, що всі зони, що діють на території Молдови не відрізняються в плані правового регулювання господарювання, а діють за єдиною схемою з невеликими малозначними відміннос­тями. Багато правових норм законодавства Молдови, у даній об­ласті, мало чим відрізняються від аналогічних норм українського законодавства. Наприклад, Закон Республіки Молдови «Про зону вільного підприємництва «Зкспо-бізнес-Кишинєу» від 3.11.95 р. встановлює мінімальний розмір інвестиційних вкладень (250 тис. дол. США), що дає можливість користуватися пільгою по податку на прибуток. Аналогічні норми присутні й у законодавстві України про СЕЗ, які далі в цій роботі будуть досліджені більш ретельніше.

Можна виділити дві хвилі в створенні й розвитку російських СЕЗ.

Перша — це 1990 р., коли була видана постанова компетент­них органів РФ «Про створення зон вільного підприємництва», а також постанова «ПРО СЕЗ «Сахалін».

Друга хвиля розвитку СЕЗ пов'язана із внесенням у Держ-думу в 1994-1995 р. трьох альтернативних варіантів проекту Зако­ну «Про вільні економічні зони». І, незважаючи на те, що жоден із проектів не був прийнятий, ці документи послужили поштовхом у практиці створення вільних економічних зон.

На сьогоднішній день у Державну Думу Російської Феде­рації представлений черговий проект Закону «Про вільні еко­номічні зони». Відповідно до даного проекту створення зон у кож­ному конкретному випадку здійснюється на підставі дозволу уря­ду на основі Федеральної програми по СЕЗ, що перебуває в стадії підготовки.

Аналіз розвитку СЕЗ у Росії показує, що в даний момент тільки дві економічні зони Росії можна назвати що відбулися, а саме СЕЗ «Знахідка» й СЕЗ «Янтар».

СЕЗ «Знахідка» була створена в 1990 р. з ініціативи дирек­торів великих підприємств м. Знахідки. Питання регулювання діяльності й контролю в СЕЗ визначає Адміністративний комітет, що утворений на підставі Положення «Про вільну економічну зо­ну в районі м. Знахідки Приморського краю», затвердженого По­становою Ради Міністрів РСФСР від 23 листопада 1990 р. № 540.

З лютого 1994 р. Адміністративний Комітет почав впровад­ження нових підходів розвитку територій, ґрунтуючись на таких нормативно-правових актах, як: Постанова Уряду Росії від 8.09.94 р. № 1033, спільна постанова глав адміністрацій м. Знахідки й Партизанського району «Про затвердження Положення про Адміністративний Комітет вільної економічної зони «Знахідка» від 15.11.94 р.

Розвиток СЕЗ «Знахідка» показує, що при сприятливому ході справ, що залежить не тільки від самої СЕЗ, вона здатна дати

потужний імпульс розвитку міжнародних економічних зв'язків Далекого Сходу й Сибіру.

Державною Думою Російської Федерації був прийнятий За­кон «Про особливу економічну зону в Калінінградській області» від 22.01.96р., що визначає правові й економічні основи створення й функціонування економічної зони Калінінградської області, ус­тановлює сприятливі умови соціально-економічного розвитку об­ласті. Закон регулює особливий пільговий режим інвестицій і підприємницької діяльності, пільгові митні, валютні, банківський режими. Необхідно відзначити, що податкові пільги Законом не передбачені. Так, ст. 10 Закону говорить, що російським й інозем­ним інвесторам і підприємцям надаються податкові пільги відповідно до податкового законодавства Російської Федерації й законодавством Калінінградської області, тобто закон не передба­чає пільг, відмінних від загального законодавства Російської Фе­дерації.

У цьому зв'язку необхідно акцентувати увагу на тому факті, що в 1993 році в спільному листі Державної податкової служби й Міністерства фінансів Російської Федерації було дано роз'яснен­ня щодо можливості надання додаткових податкових пільг іно­земним інвесторам і підприємствам з іноземними інвестиціями, що здійснюють господарську діяльність у вільних економічних зонах. У листі вказується, що згідно ст. 23 Закону РСФСР «Про основи бюджетного устрою й бюджетного процесу в РСФСР» від 10.10.91 р. забороняється надання податкових пільг, не передбаче­них податковим законодавством. Закон РФ «Про основи подат­кової системи в Російській Федерації від 27.12.91 р. говорить, що «право встановлювати пільги платникам податків надано винят­ково Верховній Раді РФ й іншим органам державної влади. На підставі вищевикладеного Державна податкова служба й Міністерство фінансів РФ роз'ясняють, що застосування подат­кових пільг, не передбачених діючим податковим законодавством, для підприємств-резидентів СЕЗ є неправомірним.

Аналогічна ситуація склалася й у законодавстві України. Так, ст. 1 Закону України «Про систему оподатковування» перед­бачають, що податкові пільги можуть установлюватися тільки по­датковим законодавством України, всі інші документи, що встановлюють пільги в області оподатковування, є неправомірними. Для того, щоб вирішити проблему надання пільг у СЕЗ в області оподатковування, українське законодавство пішло по наступному шляху: спочатку приймається Закон про конкретний СЕЗ, а потім вносяться зміни й доповнення в податкові законодавчі акти про надання пільг у певній СЕЗ.

Незважаючи на те, що в особливій економічній зоні в Калінінградській області представлений невеликий спектр пільг, дана зона «тримається на плаву» і розвивається в основному за­вдяки вигідному географічному положенню й кредитній підтримці держави.

Розвиток СЕЗ у Російській Федерації зштовхнувся з безліччю проблем, серед яких можна назвати відсутність єдиного законодавчого акту про СЕЗ, а також «скнарість» держави в на­данні пільгових режимів для суб'єктів підприємництва. Однак правова робота в цій області просувається, хоч і невеликими «кроками».