5. Територія пріоритетного розвитку (тпр), як різновид спеціального режиму господарювання.

Розглядаючи законодавство, що регулює створення територій зі спеціальним режимом господарювання необхідно відзначити, що ст. 16 Закону України «Про зайнятість населення» передбачає створення територій пріоритетного розвитку, на яких процес створення робочих місць стимулюється державою. Стаття говорить, що це повинні бути трудонадлишкові території з високим рівнем безробіття. Такі території одержують статус територій пріоритетного розвитку на певний період. Підприємства, що ство­рюють на цих територіях свої виробництва й додаткові робочі місця, користуються пільгами, установленими державними й місцевими органами влади.

Ще в 1992 р. Кабінетом Міністрів України був розроблений проект Положення «Про статус територій пріоритетного розвит­ку», але даний проект Положення так і не був затверджений. У проекті багато погрішностей і недоробок, читаючи його, більше виникає питань, чим відповідей на поставлені питання.

Метою додання статусу території пріоритетного госпо­дарського режиму є створення умов для розвитку нових вироб­ництв і збільшення числа робочих місць.

Інакше кажучи, територія пріоритетного розвитку — це те­риторія, де потрібно негайне втручання держави для подолання несприятливих соціально-економічних наслідків, які сформува­лися на сьогоднішній день.

На територіях пріоритетного розвитку встановлюється спеціальний режим інвестиційної діяльності, що припускає вве­дення податкових, фінансових, митних й інших пільг для суб'єктів підприємництва, які мають певні ознаки, установленими законодавцем.

6. Нормативно-правове забезпечення процесу створення й функціонування сез і тпр в Україні

Одним з найбільш важливих питань утворення й функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку є правова база, оскільки це той фундамент, на якому будується весь механізм досягнення очікуваного еко­номічного ефекту.

В Україні на сьогоднішній день уже створена правова база, що надає можливість створювати СЕЗ і ТПР.

Важливим кроком у розвитку й консолідації законодавства про спеціальні режими господарської діяльності з'явилося видан­ня в 1992-2001 р. нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку.

Процес розвитку законодавства України, що регулює ство­рення й функціонування СЕЗ і ТПР можна поділити на три етапи:

1-й етап - з 1992 р. по 1998 р.

2-й етап - з 1998 р. по 2001 р.

3-й етап — з 2001 р. по теперішній час.

Перший етап. Початком першого етапу розвитку законо­давства в області створення й функціонування СЕЗ слугувало прийняття в жовтні 1992року Закону України «Про загальні принципи створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (хоча згадування про СЕЗ мало місце й у зако­нодавчих актах, прийнятих в 1991 році, але ці норми носили чис­то декларативний характер). У березні 1994 р. Кабінетом міністрів України була затверджена Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон, що визначила стратегію розвитку спеціальних економічних зон в Україні.

Відповідно до названих нормативно-правових актів метою створення спеціальних економічних зон є залучення іноземних інвестицій, активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності, для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісних продуктів і послуг, залучення й впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів.

Згідно ст. 5 Закону для створення спеціальної (вільної) еко­номічної зони Верховна Рада повинна прийняти Закон про ство­рення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. Закон «Про загальні принципи створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» не надає конкретних пільг, а тільки лише передбачає сприятливий режим оподатковування, спеціальні валютно-фінансові умови й т.п.

Складність механізму створення спеціальних економічних зон привів до того, що даний закон виявився неробочим протягом 5 років.

Подальшим розвитком першого етапу створення основ за­охочувального спеціального режиму господарювання можна вва­жати прийняття Верховною Радою України Закону «Про^ деякі питання валютного регулювання й оподатковування суб'єктів ек­спериментальної економічної зони «Сиваш» від 23.02.96 р. Закон передбачає, що для підприємств, що працюють у зоні податок на прибуток знижений на 50%; вони звільнені від ПДВ і мита на си­ровину, матеріали, устаткування, які ввозяться для власного ви­робництва; не підлягають квотуванню і ліцензуванню вивіз виго­товленої продукції за кордон.

Для одержання податкових пільг у СЕЕЗ «Сиваш» не­обхідно розробити інвестиційний проект, що розглядається На­глядовою Радою з контролю за проведенням експерименту в Північно-Кримській експериментальній економічній зоні «Си­ваш», а потім затверджується Кабінетом Міністрів України. Сам факт довгої тяганини розгляду й затвердження інвестиційних проектів виявився несприятливим фактором і віджахнув багатьох потенційних інвесторів.

Але незважаючи на мінімальні пільги й складну процедуру затвердження інвестиційних проектів робота в СЕЕЗ «Сиваш» іде. На сьогоднішній день тут реалізується більше ЗО великих про­ектів. По даним Міністерства економіки України, у ці проекти вже вкладене близько 80 млн. доларів США. У майбутньому ця сума повинна скласти більше 100 млн. доларів і завдяки функціонуванню СЕЕЗ «Сиваш» було створено більше 400 нових робочих місць. Досвід «Сиваш» показує, що створення вільних економічних зон є сприятливим чинником для територій, де сформувалися складні умови, але разом із цим необхідно зміню­вати підходи держави щодо створення умов роботи в економічних зонах. Хоча діяльність у цій експериментальній економічній зоні була обмежена недосконалістю правової бази й складністю механізму узгодження інвестиційних проектів, це був перший ре­альний крок у використанні заохочувального спеціального режи­му господарської діяльності.

Другий етап. Протягом кількох років спеціальні економічні зони в Україні не створювалися, хоча було підготовлено кілька проектів, але жоден з них так і не був реалізований. І тільки влітку 1998 року у відповідності зі статтею 4 Перехідних положень Кон­ституції України Президент України по поданню Донецької обл­держадміністрації, підтриманому Кабінетом Міністрів України, видав Указ «Про спеціальні економічні зони й спеціальний ре­жим інвестиційної діяльності в Донецькій області», а вже в грудні цього ж року був прийнятий аналогічний закон. Створення СЕЗ і ТПР у Донецькій області послужило поштовхом для активізації даного процесу в Україні й за 1998-2001 р. були прийняті закони й Укази Президента України про створення СЕЗ і ТПР у різних регіонах України, серед них можна виділити наступні: «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській об­ласті» від 24.12.1998 р. № 357-Х1У, «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Житомирській області» від 03.12.1999 р. № 1276-Х1У, «Про спеціальну економічну зону «Яворів» від 15.01.1999 р. № 402-XIV, «Про спеціальну економічну зону «Славутич» від 03.06.1999 р. № 721-Х1У, «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ко­вель»» від 22.06.1999 р. № 702/99, «ПРО спеціальний режим інве­стиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Во­линській області» від 27.06.1999 р. № 730/99 й ін.

Поняття території пріоритетного розвитку, використане в Законі «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» у законодавстві з'явилося ще в 1991 р. — у Законі України «Про зайнятість насе­лення». У ст. 16 цього закону вказувалося на можливість створен­ня територій пріоритетного розвитку з метою сприяння забезпе­ченню зайнятості населення. Однак до 1998 р. це поняття не було наповнено реальним господарсько-правовим змістом і ТПР не створювалися.

Третій етап. Наступним витком розвитку правової бази в області створення й функціонування СЕЗ і ТПР є затвердження Кабінетом міністрів України Програми розвитку в Україні спеціальних економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року. У програмі зроб­лена спроба узагальнити досвід функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку, оцінити соціальні наслідки створення СЕЗ і ТПР, а сам головне, визначити на перспективу критерії відбору проектів створення СЕЗ і ТПР в Україні, тому що на сьогоднішній день багато тери­торій, яким був привласнений статус СЕЗ або ТПР виявилися не­привабливими для інвесторів і не виконують своїх функцій з ря­ду причин. Серед таких причин можна відзначити відсутність ме­режі комунікацій, слабкий розвиток соціальної й виробничої інфраструктур, незручне географічне розташування, необхідність більших капіталовкладень для здійснення підприємницької діяльності в умовах даного спеціального режиму.

Програма складається із двох підпрограм. Перша підпрогра­ма регулює розвиток в Україні спеціальних (вільних) еко­номічних зон. Підпрограма спрямована на створення умов для економічного росту, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, залучення інвестицій (у тому числі — іноземних), відновлення інноваційних процесів, розвиток національного виробництва й експортного потенціалу, забезпечення зайнятості населення, поліпшення соціально-економічної ситуації в регіонах.

Підпрограма встановлює вимоги й критерії, пропоновані до проектів по створенню СЕЗ. Якимись є: сприятливі економіко-гео-графічні умови; близькість до більших транспортних вузлів і мережі комунікацій; достатній ресурсний потенціал; забезпеченість об'єкта­ми виробничої й соціальної інфраструктури; сприятлива екологічна ситуація або відсутність обмежень екологічного характеру.

У такий спосіб установлюються нормативні основи для відбору проектів по створенню СЕЗ, тобто державні органи виз­нали, що даний процес повинен бути строго регламентований й урегульований і що всі проекти повинні бути в рівних умовах.

Разом із цим хотілося б відзначити, що підпрограма перед­бачає можливість при створенні конкретного типу зон брати до уваги умови, які обумовлені характером, функціональною спря­мованістю, ступенем інтегрованості в національну й світову економіку даної зони. З одного боку, всі проекти мають рівні умови для їхнього розгляду, але, з іншого боку, необхідно враховувати специфічні особливості різних видів зон і застосовувати до них відповідні їхньому профілю критерії.

Результатом реалізації заходів, передбачених підпрогра­мою, повинен бути прямий ефект, у вигляді залучення додатко­вих іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, збереження й модернізація діючих, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості населення і його доходів, а також не­прямий ефект у вигляді активізації підприємницької активності, підвищення ефективності господарювання.

Друга підпрограма регулює порядок розвитку в Україні те­риторій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Основ­ним завданням підпрограми є поліпшення економічної діяльності в регіонах і відпрацьовування механізму додання додаткових функцій керування місцевим органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування. Реалізація цих завдань дасть мож­ливість стимулювати соціально-економічний розвиток території, що дозволить:

1) скоротити безробіття;

2) розвивати малий і середній бізнес;

3) проводити ефективну реструктуризацію виробництва;

4) зберегти й частково обновити науково-технічний по­тенціал;

5) стимулювати розвиток виробничої й невиробничої сфери;

6) залучити інвестиційні вкладення;

7) підвищити ефективність господарювання.

Підбиваючи підсумок аналізу Програми можна зробити

висновок, що обидві підпрограми спрямовані на досягнення тих самих цілей і не показують у чому принципова відмінність між СЕЗ і ТПР, але ж саме це питання дотепер залишається за межа­ми законодавчого регулювання.

З 2001 р. активізувався процес розгляду Верховною Радою України проектів Законів, що передбачають скасування різних пільг у СЕЗ і ТПР. Так, Верховною Радою України був розгляну­тий проект Закону України, що передбачає скасування пільги по миту при ввозі сировини через митний кордон України, необхідного для реалізації інвестиційних проектів на ТПР й у СЕЗ. Даний законопроект не набрав необхідної кількості голосів і не був прийнятий, але при цьому підірвав довіру суб'єктів підприємництва до стабільності інвестиційної політики ук­раїнської держави.

24.12.2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон Ук­раїни "Про внесення змін у Закон України "Про податок на до­дану вартість" № 346- IV і Закон України «Про внесення змін у деякі Закони України з питань оподатковування підакцизних і деяких інших товарів» № 347. Дані законодавчі акти скасовують податкові й митні пільги для підприємств, що перебувають у СЕЗ і здійснюють операції з товарами, що належать до 1-24 гру­пи Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. У результаті виникла парадоксальна ситуація, коли однією рукою держава надає пільговий режим і залучає цим інвесторів, а іншою рукою ці пільги поетапно скасовуються, про­вокуючи зменшення потоку інвестиційних коштів в економіку регіонів України.

Необхідно відзначити, що хаотичність у питанні внесення на розгляд у Верховну Раду України різного роду проектів іде в розріз із нормами Закону України «Про основи державної регу­ляторної політики в сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. Так, у ст. 7 вищевказаного закону говориться, що регуляторні органи затверджують плани діяльності по підго­товці проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року. Незважаючи на дану правову норму в 2004 році у Верховну Раду були представлені не передбачені планом проекти Законів. Наприклад, проект За­кону «Про внесення змін у деякі Закони України про створен­ня й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і встановленні спеціальних режимів інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку». Даний проект не відповідає й іншим вимогам Закону «Про основи державної ре­гуляторної політики в сфері господарської діяльності», що пе­редбачає обов'язковість підготовки розроблювачем проекту За­кону, аналізу регуляторного впливу, де необхідно обґрунтувати економічну необхідність розробки проекту нормативно-право-вого акту, його значення для економіки й інші питання. Таких розрахунків регуляторного впливу розроблювачі названого проекту не представили. Крім цього вищезгаданий проект супе­речить Господарському Кодексу України, Законам України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р., «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24.12.98 р., Указу Президента України «Про додаткові заходи по збільшенню надходження інвестицій в економіку України» від 22.02.2001 р. № 108/2001 й іншим діючим нормативно-правовим актам. Проект Закону містить норми права, які погіршують умови здійснення господарської діяльності в СЕЗ і ТПР, передбачається скасування пільг, дер­жавних гарантій інвесторам, що суперечить перерахованим ви­ще нормативно-правовим актам і негативно позначиться на інвестиційному кліматі України у випадку схвалення законо­проекту Верховною Радою України.

Разом з негативними моментами не можна не відзначити позитивний фактор в області правового регулювання СЕЗ і ТПР. Так, 16.01.2003 р. був прийнятий Господарський кодекс України, розділ 8 якого присвячений спеціальним режимам господарювання, у тому числі СЕЗ і ТПР, що дає можливість визначити загальні напрямки в питаннях створення й функціонування СЕЗ і ТПР, а також розвивати законодавство України в цій сфері.

Незважаючи на проблеми, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності в СЕЗ і ТПР, необхідно відзначити, що робота в СЕЗ і ТПР триває, надходять інвес­тиції від українських і закордонних інвесторів, що наочно можна побачити за наступним даними Міністерства економіки України: на 1.07.2003 року органами управління спеціальними економічними зонами й територіями пріоритетного розвитку з початку їхнього функціонування затверджено 630 інвес­тиційних проектів. Вартість затверджених проектів становить близько 2,7 млрд. діл. США, притягнуто інвестицій на 1,1 млрд. дол. США. Дані проекти передбачають створення 73,7 тис. нових робочих місць і збереження близько 97,3 тис. робо­чих місць.

7. Порядок ліквідації спеціальних економічних зон.

Важливим є питання ліквідації СЕЗ. Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який вона була створена, якщо строк не буде продовже­ний Верховною Радою України.

Спеціальна (вільна) економічна зона може бути ліквідована Верховною Радою до закінчення строку її діяльності по поданням Президента або Кабінету Міністрів України.

Питання про доцільність продовження строку функціону­вання спеціальної (вільної) економічної зони або її дострокової ліквідації може бути переданий для вивчення комісії незалежних експертів, створеною Верховною Радою України.

Верховна Рада України розглядає подані документи й у тримісячний строк від дня подачі документів повинна винести відповідне рішення СЕЗ уважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію.

Для рішення майнових й інших питань, пов'язаних з ліквідацією СЕЗ, врегулювання фінансових відносин між органа­ми управління зоною й суб'єктами підприємництва Кабінетом Міністрів створюється ліквідаційна комісія, до якої переходять повноваження по управлінню СЕЗ до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією СЕЗ.

У випадку ліквідації СЕЗ держава, відповідно до законодав­ство України, гарантує збереження в повному обсязі всіх майно­вих і немайнових прав суб'єктів підприємницької діяльності.

Суперечки, які виникають у зв'язку з ліквідацією СЕЗ між органом управління СЕЗ, суб'єктами підприємницької діяльності й ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних органах України, а суперечки за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснює господарську діяльність у СЕЗ — у судових або арбітражних органах за домо­вленістю сторін.

Питання ліквідації СЕЗ регулюються Законом України «Про загальні основи створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законодавчими актами про конкретний СЕЗ.