4. Поняття й види спеціальних (вільних) економічних зон.

У світовій практиці існують різні підходи до визначення спеціальних (вільних) економічних зон й їхньої класифікації.

Так, на думку ряду авторів, вільні економічні зони являють собою в загальному плані особливі, що володіють повною госпо­дарською самостійністю території, у межах яких діють свої митні й податкові закони, що стимулюють господарську ініціативу, що забезпечують виробничий і торговельний динамізм діяльності за­вдяки використанню в тому числі виробничого й торговельного досвіду закордонних країн.

На думку В.П.Кузьменко й Л.І.Кузнєцова найпоши­ренішим у науковій літературі є визначення СЕЗ як частини національної території, економічний потенціал якої орієнтова­ний на вирішення специфічного завдання (або комплексу за­вдань).

Під особливою економічною зоною розуміється певна ділянка економічного простору, у якому встановлюється префе­ренційний режим. Він формується за допомогою ряду еко­номічних пільг, деякою мірою сприятливі активізації виробничої, торговельної й наукової діяльності в зоні. У результаті істотно знижується опір економічного середовища, що й знаходить висвітлення в терміну «вільна зона».

СЕЗ, на думку Т.Єршової, можуть бути визначені як по­значені державою райони або території, де завдяки пільговому податковому, митному й законодавчому режимі для інвесторів створюється особливо сприятлива економічна обстановка. З погляду Л.Васильєва, СЕЗ — це досить діючий і перспективний напрямок розвитку економіки окремих територій і регіонів, го­ловним чином орієнтований на формування виробничого по­тенціалу й сфери послуг, здатних ефективно експортувати свою продукцію.

Можна приводити й інші визначення, що зустрічаються в науковій літературі, але їхній аналіз дозволяє зробити висно­вок, що спеціальна (вільна) економічна зона — це територія держави, на якій встановлюються податкові, митні, фінансові пільги, а також пільги адміністративного характеру з метою залучення додаткових інвестиційних коштів для створення нових робочих місць або реструктуризації діючих підприємств. Вільні економічні зони діють по «шлюзовому» ти­пу, що сприяє, з одного боку, надходженню національних то­варів і послуг на світовий ринок, а з іншого боку, іноземні капітали вливаються в національну економіку. В остаточному підсумку — це позитивно впливає як на економіку приймаючої країни, так і на світову економіку в цілому.

Аналіз видів вільних економічних зон показує, що у світі існує велика їхня розмаїтість. Ряд авторів пропонує класифікува­ти економічні зони за різними критеріями.

Узагальнюючи різні класифікації спеціальних (вільних) економічних зон, можна виділити чотири, найпоширеніших у світовій практиці, види спеціальних (вільних) економічних зон.

По-перше, зовнішньоторговельні зони. Це зони, у яких ос­новний акцент робиться на митні пільги й переваги, а також розвиток зовнішньоекономічної діяльності, у таких зонах, напри­клад, товари іноземного походження можуть зберігатися, купува­тися, продаватися без сплати мита і зборів або з їхньою відстроч­кою. Перевага цього типу зон полягає в тому, що вони вимагають незначних капіталовкладень і характеризуються швидкою окупністю. Велике поширення такі зони одержали в Сполучених Штатах Америки.

По-друге, це науково-технічні зони (технополіси й тех-нопарки), тобто це зони, де спостерігається ефективна інтег­рація науки й виробництва в районі розробки нових техно­логій. Науково-технічні зони створюються для розвитку на­укового й виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання наукових досліджень для подальшого впровадження цих розробок у виробництво. У тех-нополісах і технопарках найбільше поширення одержали по­даткові й фінансові пільги. Такі зони створюються, як правило, в економічно розвинених країнах, таких як: Японія, США, Південна Корея, Іспанія, Італія, Франція, Швейцарія й т.п. Найбільш відомі технопарки «Силіконова долина» (Каліфорнія), технопарк на острові Кьюшу, Швденнокорейсь-кий технопарк «Даедук» й інші.

По-третє, це офшорні зони. Такі зони створюються для зміцнення економіки приймаючої країни, вони характерні для країн, що розвиваються, таких як Сінгапур, Тайвань, Кіпр, Гон­конг, Туреччина, Філіппіни, Мальдивські острови й т.п. В офшор-них зонах установлюються мінімальні податки або податки відсутні взагалі, практикується пільгове надання банківських по­слуг, поширені пільги не фінансового характеру.

По-четверте, підприємницькі зони. Підприємницькі зони створюються в депресивно відсталих районах держави для спри­яння їх найшвидшому економічному розвитку шляхом стимулю­вання підприємницької активності суб'єктів господарювання. У цих зонах переважають податкові пільги, а також пільги не фінан­сового характеру. Такі зони одержали поширення в Китаї, у Бра­зилії зона «Манаус», аналогічні функції виконують території пріоритетного розвитку в Донецькій, Луганській й іншіх областях України.