33. Особливості здійснення господарської діяльності у Збройних сила України.

Відповідно до законодавства України Збройні сили України не є суб'єктом господарювання. Разом з цим законодавець передбачив можливість здійснення господарської діяльності Збройними силами України, тому необхідно визначити правову основу господарювання в Збройних силах України. Згідно п. 3 ст. 3 Господарського кодексу України діяльність негосподарюючих суб'єктів, направлена на створення і підтримку необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, яка здійснюється при участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарським забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Таким чином, Збройні сили України на основі п. 3 ст. 3 Господарського кодексу України мають право на господарське забезпечення своєї діяльності за допомогою створення і підтримки необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування.

Щоб розкрити специфіку господарського забезпечення Збройних сил України, необхідно більш детально зупинитися на деяких моментах.

Так, здійснення Збройними силами України господарської діяльності має виключно дозволенний характер. Виходячи з теоретичних позицій, маємо взаємостосунки «по вертикалі і горизонталі, тобто регулювання відносин органами господарського управління і господарюючими суб'єктами».

Господарська діяльність військових частин відповідно Концепції економічної і господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах, схваленої Президентом України, має на меті отримання додаткових джерел фінансування Державної програми будівництва і розвитку Збройних сил, інших оборонних витрат, у тому числі рішення проблем соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей [194, з. 37].

Вже в 1997г. Збройні сили України почали заробляти гроші для своїх потреб, керуючись Указом Президента України. Проте тільки Указу було недостатньо, щоб діяти в чітких рамках законодавства. Тому створене при військовому відомстві Головне управління економіки в стислі терміни розробило 42 законодавчі акти, узгодження яких, правда, із самого початку почало гальмуватися деякими відомствами, що вважають, що Міноборони не має права займатися чим-небудь, крім вдосконалення бойової готовності військ. Та все ж військовим нічого не залишалося, як в умовах економічного обвалу самим подумати про свій же порятунок: вже в 1998 р. loseвійськове відомство України одержало від реалізації військового майна, військової техніки і Збройнь, здачі в оренду основних фундацій Збройних сил України, виконання робіт і надання послуг близько 257 млн. грн., що більш, ніж в 2 рази більше, ніж в 1997, а попередній план, таким чином, був виконаний на 106%.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних силах України» засобу, які поступають від здійснення військовими частинами господарської діяльності, перераховуються до Державного бюджету і використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони. Питома вага цих засобів в бюджеті Збройних сил останніми роками була вельми значна.

Господарська діяльність в Збройних силах України може здійснюватися не всіма військовими частинами, а тільки тими, які пройшли процедуру реєстрації як суб'єкти господарської діяльності в Збройних силах України. Реєстрація військової частини як суб'єкта господарської діяльності в Збройних силах здійснюється відповідно до Ухвали Кабінету Міністрів України від 03.05.  2000  р. № 749 «Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності в Збройних силах України».

Реєстрація військових частин як суб'єктів господарської діяльності проводиться Міністерством оборони України. З цією метою військова частина подає в Міністерство оборони України уявлення про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності в Збройних силах України, до якого додаються наступні документи:

реєстраційна картка військової частини як суб'єкта господарської діяльності в Збройних силах України;

довідка про включення військової частини в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (для отримання даної довідки необхідно здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р.).

Міністерство оборони в десятиденний термін з моменту отримання вказаних документів реєструє або відмовляє в реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності в Збройних силах.

В тому випадку, якщо Міністерство оборони ухвалює рішення про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності, то такій військовій частині видається свідоцтво про реєстрацію.

Військова частина в десятиденний термін з моменту отримання свідоцтва інформує про свою реєстрацію податковий орган і орган Державного казначейства по своєму місцезнаходженню.

Необхідно звернути увагу на наступний момент: з одного боку, Збройні сили є негосподарюючим суб'єктом, а з другого боку, законодавством передбачена можливість реєстрації військової частини як суб'єкта господарювання. Для усунення цієї теоретичної проблеми, що має велике практичне значення, є значення в законодавстві передбачити реєстрацію військової частини як негосподарюючого суб'єкта, який має право здійснювати господарське забезпечення своєї діяльності.

Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності передбачає підстави, по яких Міністерство оборони України має право відмовити військовій частині в реєстрації, до таких підстав відносяться:

планований вид господарської діяльності не вказаний в переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам;

здійснення господарської діяльності знижуватиме рівень бойової і мобілізаційної готовності військової частини;

у військовій частині відсутня відповідна матеріально-технічна база і умови для здійснення господарської діяльності.

Хотілося б відзначити, що викликає сумнів така підстава відмови, як «зниження рівня бойової і мобілізаційної готовності військової частини», оскільки незрозуміло, яким чином Міністерство оборони зможе визначити на стадії реєстрації, чи така діяльність знижуватиме рівень бойової і мобілізаційної готовності даної військової частини. Адже це можна буде визначити тільки в процесі здійснення господарської діяльності.

Спірним залишається питання, хто безпосередньо має право здійснювати господарську діяльність в Збройних силах: військовослужбовці або цивільні особи. Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних силах України» не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконанню робіт, наданню послуг, не передбачених даним законом. На думку П. Кондік, це означає, що згідно із законом допускається можливість залучення військовослужбовців до господарської діяльності, що є проблемним з погляду суті і змісту військової служби, для виконання відповідних робіт (надання послуг) у військових частинах повинні притягуватися тільки цивільні особи.

Необхідно звернути увагу, що Закон України «Про господарську діяльність в Збройних силах України» не встановлює перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть притягуватися військовослужбовці. Ст. 3 Закону встановлює, що перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. 25.07.2000  р. Кабінет Міністрів України прийняв Ухвалу № 1171 «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних сил». Проте, на наш погляд, це не одне і те ж.

На думку автора, військовослужбовці можуть притягуватися до здійснення господарської діяльності, але при цьому законодавчо необхідно обкреслити круг цієї діяльності. Тільки в цьому випадку можна буде контролювати виконання норми закону, оскільки розпливчатість формулювань в законі надає можливість для їх безкарного порушення. Тому необхідне абз. 2 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних силах України» висловити в наступній редакції: «кабінет Міністрів встановлює перелік видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам, і перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть притягуватися військовослужбовці».

Також залишилося за межами законодавчого регулювання питання про взаємовідношення військової частини і осіб, які здійснюватимуть господарську діяльність. Це складне і специфічне питання, оскільки господарська діяльність в Збройних силах є неприбутковою, тому необхідно так побудувати відносини з суб'єктами, які притягуються для здійснення господарської діяльності у військових частинах, щоб це було взаємовигідно і для військової частини, і для такого суб'єкта.

Наступним моментом, який необхідно проаналізувати, є законодавчо встановлена можливість передачі закріпленого за військовими частинами рухомого і нерухомого майна в оренду.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна Збройних сил України» військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, установами, установами і організаціями Збройних сил України (далі військові частини). До військового майна відносяться удома, споруди, що передають пристрої, всі види Збройння, бойова і інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку і т.п..

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна Збройним силам України і закріплення його за військовою частиною Збройних сил України воно одержує статус військового майна. Військові частини мають право використовувати закріплене за ними військове майно тільки по його цільовому і функціональному призначенню.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами, ухвалює рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України.

Після розпаду СРСР Україна одержала в спадок велику кількість Збройння, техніки, баз, складів і арсеналів від Збройних сил колишнього СРСР. В 1991 році, на початку становлення України як незалежної і самостійної держави, був зафіксований масовий вивіз матеріальних засобів і техніки за її межі, а також вилучення, передача в оренду і продаж нерухомого майна колишнього Міністерства оборони СРСР.

З метою недопущення вивозу з території України військово-технічного майна, Збройння, техніки і уникнення випадків вилучення, передачі рухомого і нерухомого майна і інших незаконних угод між представниками військових частин і громадянами, організаціями, 31 грудня 1991 року Президент України видав Указ № 28 «Про порядок реалізації військами Збройних сил на території України матеріальних засобів, техніки, Збройння і нерухомості». Цим Указом при Міністерстві оборони України був створений Комерційний центр для проведення комерційних операцій з рухомим і нерухомим майном і засобами, одержаними від реалізації техніки і майна, що звільняється в результаті скорочення військ і Збройння. Указ зобов'язав військових проводити передачу в оренду і реалізацію рухомого і нерухомого майна Збройних сил на території України лише через Комерційний центр при Міністерстві оборони України.

В 1997 році Президент видав Указ «Про затвердження положень про Міністерство оборони України і Генеральний штаб Збройних Сил України» № 0888/97 (від 21 серпня 1997 року), в якому на Міноборони України було покладено здійснення функцій по передачі військової техніки і військового майна в оренду.

Згідно Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України» від 21.09.1999 р. до військового майна відносяться закріплені за військовими частинами будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види Збройння, бойова і інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку і тому подібне.

21 вересня 1999 року був виданий Закон України «Про господарську діяльність в Збройних силах України», що дозволив військовим частинам самостійно передавати закріплене за ними рухоме і нерухоме військове майно, окрім Збройння, боєприпасів, бойової і спеціальної техніки, в оренду юридичним і фізичним особам, з деякими особливостями. Так, в 7 статті Закону «Про господарську діяльність в Збройних силах України» передбачено, що порядок надання дозволу військовим частинам по передачі закріпленого за ними рухомого і нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України, а сама передача військового майна в оренду здійснюється виключно на основі конкурсу, умови і порядок проведення якого визначаються Фундацією державного майна за узгодженням з Міністерством оборони України.

На сьогоднішній день передача військового майна в оренду здійснюється на основі Ухвали Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволу військовим частинам Збройних сил на передачу закріпленого за ними рухомого і нерухомого майна в оренду» № 778 від 11.05.2000  р.

Дозвіл на передачу юридичним і фізичним особам закріпленого за військовими частинами рухомого і нерухомого військового майна в оренду видається військовим частинам, зареєстрованим як суб'єкти господарської діяльності в Збройних силах, за умови, що передача майна в оренду не заподіюватиме шкоди бойової і мобілізаційної готовності військової частини, тобто не впливатиме на повноту, своєчасність і якість виконання поставлених перед військовими частинами завдань в мирний і військовий час. Необхідно відзначити, що згідно ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних силах України» в оренду не може передаватися Збройння, боєприпаси, бойова і спеціальна техніка

Законодавець передбачив, що передача військового майна в оренду здійснюється виключно за наслідками конкурсу, який проводить Міноборони, або уповноважений їм орган військового управління, або безпосередньо військова частина. Умови і порядок проведення конкурсів визначаються Фундацією державного майна за узгодженням з Міноборони на основі Наказу «Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсів на право висновку договорів оренди військового майна».

Конкурс на право укладення договору оренди проводиться серед фізичних або юридичних осіб.

Конкурс складається з одного етапу, на якому визначається переможець. Переможцем признається той суб'єкт, який запропонував якнайкращі умови подальшої експлуатації об'єкту і найбільшу орендну платню.

Конкурс проводиться в тому випадку, якщо є заяву про оренду від двох або більше учасників конкурсу, які поступили протягом місяця після публікації повідомлення про об'єкти (об'єкті), які пропонуються для передачі в оренду, в газеті «Відомості приватизації».

Конкурсна комісія у складі 5 – 7 чоловік створюються наказом Державного секретаря Міністерства оборони України, або керівника уповноваженого органу військового управління, або командира військової частини, за якою закріплено військове майно, яке передається в оренду. Засідання комісії є правомочним за умови участі в ньому не менше 2/3 всіх членів комісії.

Засідання комісії є відкритим. У разі потреби отримання додаткової інформації щодо учасника конкурсу, його зобов'язань щодо експлуатації об'єкту комісія має право заслуховувати на своїх засіданнях учасників конкурсу.

Рішення про визначення переможця ухвалюється у разі згоди більшості з числа присутніх членів комісії на засіданні. Голова комісії має вирішальний голос, якщо під час ухвалення рішення про визначення переможця конкурсу голосу членів комісії розділилися пополам.

В компетенцію комісії входить:

встановлення умов і терміну проведення конкурсу;

розгляд пропозицій учасників конкурсу;

визначення переможця конкурсу;

складання протоколів і їх твердження в Міністерстві оборони України або у командира військової частини. 

Для визначення переможця конкурсу комісія оцінює наступні чинники:

стан фінансово-економічної можливості заявника і наявність пропозицій щодо забезпечення зобов'язань за договором;

умови відновлення (поліпшення) об'єкту і умови його повернення;

розмір орендної платні;

умови передачі об'єкту в оренду без зниження бойової і мобілізаційної готовності військової частини;

заходи, які плануються для захисту навколишнього середовища з метою дотримання екологічних норм експлуатації об'єкту;

умови створення безпечних і нешкідливих норм експлуатації об'єкту;

умови збереження або створення робочих місць;

дотримання вимог пропускного режиму військової частини.

Після проведення конкурсу військова частина в п'ятиденний термін з дати затвердження його результатів подає в Міноборони або до уповноваженого їм органу військового управління такі документи:

лист-клопотання про надання дозволу на передачу військового майна в оренду;

копію свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності в Збройних силах;

проект договору оренди військового майна;

акт оцінки вартості військового майна, яке передається в оренду;

розрахунок орендної платні за перший місяць оренди після укладення договору оренди, здійснений відповідно до вимог законодавства і підписаний командиром (начальником) і головним бухгалтером (начальником фінансової служби) військової частини;

копію свідоцтва про державну реєстрацію орендаря як суб'єкта підприємницької діяльності.

Подані матеріали щодо оренди рухомого військового майна розглядаються Міноборони або уповноваженими їм органами військового управління в пятнадцятиденний термін. За наслідками розгляду вказаних матеріалів Міноборони або уповноважені їм органи військового управління посилають військовим частинам письмові дозволи на передачу цього майна в оренду і висновки до договорів оренди, які є обов'язковими для обліку військовими частинами під час їх підписання.

У разі оренди нерухомого військового майна подані матеріали розглядаються Міноборони або уповноваженими їм органами військового управління в місячний термін. Під час розгляду відзначених матеріалів Міноборони або уповноважені їм органи військового управління погоджують питання об видачі дозволу на оренду майна і проект договору оренди з Фундацією державного майна або його регіональними відділеннями (представництвами) по місцезнаходженню цього майна.

Фундація державного майна або його регіональні відділення (представництва) розглядають матеріали і проекти договорів оренди нерухомого військового майна і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження посилають відповідно в Міноборони або уповноваженим їм органам військового управління свої висновки щодо надання дозволів на передачу військового майна в оренду і висновок договорів.

У випадку, якщо в ході укладення договору оренди виникли спірні питання, то законодавець передбачив можливість дозволу суперечок в судовому порядку.

Таким чином, господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою юридичної конструкції, що встановлює обмеження при організації і здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їх життєдіяльності, бойової і мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні і приватні інтереси. Дана юридична конструкція (мал. 2.2.) направлена на забезпечення системної взаємодії різних суб'єктів, що беруть участь в цьому процесі (військова частина, Міністерство оборони, цивільні особи, військовослужбовці, що привертаються до господарських операцій) шляхом визначення взаємних прав і обов'язків, а також взаємної відповідальності всіх суб'єктів цих складних відносин. Господарське забезпечення Збройних сил – це багатоланкова система, яка передбачає вертикальні (управлінські) і горизонтальні (договірні) зв'язки і забезпечує оптимальну кількість і якісне наповнення функціонуючих ланок, що дозволяє відобразити специфіку даної системи в цілому.

Виконаний аналіз законодавства України дозволяє зробити висновок, що специфіка господарської діяльності в Збройних силах України визначається наступними моментами:

по-перше, це неприбуткова діяльність;

по-друге, дана діяльність здійснюється з метою господарського забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин, установ і організацій, а також для підтримки на належному рівні їх бойової і мобілізаційної готовності;

по-третє, для здійснення Збройними силами господарської діяльності необхідна спеціальна реєстрація військової частини;

по-четверте, господарська діяльність в Збройних силах України здійснюється в наступних формах: організація і функціонування підсобних господарств, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;

по-п'яте, рухоме і нерухоме військове майно може передаватися в оренду юридичним і фізичним особам без шкоди для бойової і мобілізаційної готовності. Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсній основі, що є обов'язковою умовою при оренді військового майна. При цьому законодавство забороняє передавати в оренду Збройння, боєприпаси, бойову і спеціальну техніку.