34.А. Правове регулювання господарської діяльності в умовах надзвичайної ситуації.

Третя група режимів, що відносяться до обмежувального режиму господарювання – це тимчасово-надзвичайні режими, а саме режим надзвичайної ситуації і військового стану.

Одним з підвидів обмежувального спеціального режиму господарювання є режим надзвичайної ситуації. Згідно законодавству України обмежувальний спеціальний режим господарювання вводиться у разі встановлення надзвичайної ситуації. В умовах надзвичайної ситуації багато правових механізмів перестають працювати, тому загальне законодавство не може регулювати відносини, які складаються в таких умовах.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» надзвичайна ситуація – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні або в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче за загальнодержавний рівень, які привели або можуть привести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життя і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади, або зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування відповідно до закону повноважень, необхідних для усунення загрози і забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, захисти конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також має рацію і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.

Оголошення надзвичайної ситуації припускає встановлення особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, що виражається в обмеженнях здійснення конституційних прав і свобод, а також закріпленні додаткових зобов'язань. Особливості здійснення повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарської діяльності, а також інші особливості здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайної ситуації встановлюються відповідно до Конституції України (ст. 64, п. 31 ст. 85, п. 19 ст. 92, п. 21 ст. 106, п. 10 ст. 138), Господарського кодексу України (ст. 416), Закону України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» від 16.03. 2000 р. і інших нормативно-правових актів.

Існуючий Закон «Про правовий режим надзвичайної ситуації» – третій нормативно-правовий акт, регулюючий питання правового регулювання в умовах надзвичайної ситуації. Перший закон «Про надзвичайний стан» був прийнятий в 1990 році Верховною Радою СРСР для регулювання міжнаціональних конфліктів і інших небезпечних соціально-політичних явищ, аварій і катастроф. В 1992 році вже Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про надзвичайний стан», а 16  березня 2000  р. був прийнятий Закон України «Про правовий режим надзвичайної ситуації», який діє і в даний час.

Останніми роками надзвичайні ситуації, обумовлені стихійними явищами або техногенними аваріями, стали досить частими, а їх наслідки – вельми відчутними на самих різних рівнях господарської діяльності. Значне зростання і руйнівні наслідки великомасштабних стихійних лих і техногенних катастроф, різке погіршення екологічної ситуації в деякій мірі сприяли прискоренню процесу правового регулювання безпеки при надзвичайних ситуаціях. Спеціальний режим надзвичайної ситуації направлений на забезпечення конституційного ладу у випадках стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, масових порушень правопорядку, спроби захоплення державної влади або насильної зміни конституційного ладу України. Законодавство передбачає введення надзвичайної ситуації лише за наявності реальної загрози безпеки громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими способами є неможливим.

Надзвичайна ситуація може бути введена в наступних випадках:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (стихійних лих, катастроф, особливо великих пожеж, епідемій і тому подібне), що створюють загрозу життя і здоров'ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, які супроводжуються загибеллю людей або руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масового безладдя, яке супроводжується насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби скидання державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державної межі території сусідніх держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Законодавство України передбачає, що спеціальний режим господарської діяльності в умовах надзвичайних ситуацій вводиться Указом Президента України про введення надзвичайної ситуації, який встановлює обмеження в процесі здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 16 Закону України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» Указом Президента України про введення надзвичайної ситуації на користь національної безпеки і громадського порядку з метою запобігання безладдя або злочинів, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайної ситуації можуть вводитися такі обмежувальні заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайна ситуація;

2) обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку і об'єктів, які забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, окрім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків.

Закон України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» встановлює особливості дії нормативно-правових актів в умовах надзвичайних ситуацій. Так, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної республіки Крим, рішення Ради Міністрів Автономної республіки Крим, рішення місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, які торкаються прав і свобод людини і громадянина, які обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайної ситуації, тимчасово не застосовуються.

Крім внутрішнього законодавства України є також ряд угод між Україною і зарубіжними країнами про співпрацю у сфері попередження надзвичайних ситуацій і взаємної допомоги при ліквідації їх наслідків. Наприклад, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Білорусь про співпрацю в області попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків від 7.07. 2000 р. (ратифіковано Верховною Радою України 28.11. 2002 р.), Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Польща про співпрацю і взаємну допомогу в області попередження катастроф, стихійних лих, інших надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків від 19.07.2002 р. (ратифіковано Верховною Радою України від 16.01. 2003 р.). Ці документи визначають основні принципи добровільного надання допомоги під час катастроф, стихійних лих і інших надзвичайних ситуацій, які загрожують життю і здоров'ю людей, майну або навколишньому середовищу і які не мУ зв'язку з нестабільною обстановкою в Україні в екологічному плані законодавство України передбачає можливість встановлення режиму надзвичайної ситуації у разі виникнення екологічно несприятливих умов. Згідно законодавству України окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Правове регулювання відносин у разі оголошення надзвичайної екологічної ситуації здійснюється на основі Конституції України (п.  31 ст. 85, п. 19 ст. 92, п. 10 ст. 138, п. 21 ст. 106), Господарського кодексу України (ст. 416), Законів України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 р. [334], «Про правовий режим надзвичайної ситуації», «Про охорону природного середовища», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», «Про аварійно-рятівну службу», а також відповідних підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» надзвичайна екологічна ситуація – це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості відбулися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що вабить необхідність вживання надзвичайних заходів з боку держави. Під негативними змінами в навколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження або знищення окремих природних комплексів і ресурсів унаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи і інших чинників, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини і проведення господарської діяльності в даних умовах. Зони надзвичайної екологічної ситуації підрозділяються на наступні категорії: зони екологічної катастрофи, зони підвищеної екологічної небезпеки, зони екологічного лиха.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де унаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні зміни в навколишньому природному середовищі, які привели до неможливості мешкання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де унаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи навколишнього природного середовища на тривалий час виникли негативні зміни, які ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Зонами екологічного лиха оголошуються території, де в результаті господарської або іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, які загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фундацій рослинного і тваринного миру.

На думку ряду авторів, зони екологічного лиха і зони надзвичайних екологічних ситуацій – явища одного порядку. І ті і інші входять в категорію екологічних катастроф [9], які є стрибкоподібними змінами, що відбуваються як відповідь системи на вільні (плавні) зміни зовнішніх умов [65, з.  74]. Проте існує думка, що, з правової точки зору, виділення зон надзвичайних ситуацій, крім зон екологічного лиха, є неправомірним [189]. На нашу думку, найправильнішим розглядатиме зону екологічного лиха як різновид зон надзвичайної екологічної ситуації.

Відповідно до законодавства України окрема місцевість України може оголошуватися зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за уявленням Кабінету Міністрів України.

В ст. 5 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» передбачені наступні підстави для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації:

значне перевищення граничне допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

виникнення реальної загрози життя і здоров'ю великої кількості людей або спричинення значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам або навколишньому природному середовищу, руйнівного впливу стихійних сил природи або інших чинників;

негативні зміни, що відбулися в навколишньому природному середовищі на значній території, які неможливо усунути без вживання надзвичайних заходів з боку держави;

негативні зміни, які відбулися в навколишньому природному середовищі, істотно обмежуючі або виключають можливість мешкання населення і проведення господарської діяльності на відповідній території;

значне збільшення рівня захворюваності населення унаслідок негативних змін в навколишньому природному середовищі.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня обігу Президента України.

В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації винні бути відображені такі моменти, як:

обставини, які стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

обгрунтовування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;

заходи щодо організаційного, фінансового і матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

основні заходи, які вводяться для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;

обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

дата, з якою окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і термін, на який дана територія, оголошується такою зоною.

Про Указ Президента України, в якому окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, негайно ставиться в популярність населення України через засоби масової інформації і систему сповіщення цивільної оборони.

У межах зони надзвичайної екологічної ситуації встановлюється особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і який направлений на попередження людських і матеріальних втрат, запобігання загрози життя і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Введення відповідного спеціального режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою і органами місцевого самоврядування додаткових фінансових і інших матеріальних ресурсів, необхідних для нормалізації екологічного стану і відшкодування заподіяних збитків, введення спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних і цільових програм суспільних робіт.

Згідно статті 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» за наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введений правовий режим надзвичайної ситуації в порядку, встановленому Законом України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» від 16.03.2000 р. В зв'язку з цим необхідно звернути увагу на той факт, що Закони «Про правовий режим надзвичайної ситуації» і «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» містять норми права, що дублюють один одного (наприклад, ч. 5 ст. 10 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» і пп. 1-4 ст. 16 Закону «Про правовий режим надзвичайної ситуації»). На наш погляд, необхідно виключити із закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» норми права, які вже відображені в Законі «Про правовий режим надзвичайної ситуації», але при цьому зробити необхідні норми відсилань на Закон «Про правовий режим надзвичайної ситуації», що дасть можливість комплексно регулювати проблеми, що виникають в умовах надзвичайної ситуації.

Також необхідно звернути увагу, що Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» передбачені заходи, направлені на екологічне оздоровлення в зоні надзвичайної екологічної ситуації. Для цього рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, з метою здійснення заходів по нормалізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на здійснення певних видів діяльності за допомогою встановлення тимчасової заборони на:

будівництво і функціонування об'єктів, які представляють підвищену екологічну небезпеку;

вживання в господарській і іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, біологічних агентів і т.п.), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких і\або особливості їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні;

функціонування санаторно-курортних установ;

здійснення будь-якої іншої діяльності, яка представляє підвищену екологічну небезпеку для людей, рослинного, тваринного миру і інших природних об'єктів.

Введення позначених обмежень є необхідною умовою для нормалізації обстановки в зоні надзвичайної екологічної ситуації і обумовлює необхідність віднесення зони надзвичайної екологічної ситуації до різновидів обмежувального спеціального режиму господарювання.

Важливість правового регулювання в умовах надзвичайних ситуацій обумовлена частим виникненням таких ситуацій на практиці. Приведемо декілька прикладів.

У зв'язку з катастрофічними масштабами руйнування і пошкодження систем электро- і теплозабезпечення, транспортних мереж, систем зв'язку, що привело до істотного погіршення умов життєдіяльності населення, ускладненню господарської діяльності, знищенню частини лісових і інших природних комплексів, сільськогосподарських угідь і насаджень, заподіяло іншу шкоду в окремих районах і містах вінницької, кіровоградської, миколаївської, одеської, Хмельницької і черкаської областей в результаті руйнівного впливу стихійних сил природи в кінці листопаду – на початку грудня 2000 р., з метою якнайшвидшого подолання негативних наслідків стихійного лиха і відповідно до пункту 21 статті 106 Конституції України Верховною Радою України 14.12.2000 р. був затверджений Указ Президента про оголошення окремих районів і міст вінницької, кіровоградської, миколаївської, одеської, Хмельницької і черкаської областей зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Пізніше, в 2001 р., у зв'язку з катастрофічним паводком 4–5 березня 2001  р. в окремих районах закарпатської області, який спричинив великомасштабні руйнування і пошкодження значної кількості будівель, об'єктів комунального і водного господарства, транспортних мереж, систем енергозабезпечення і зв'язку, істотне погіршення умов життєдіяльності населення, ускладнення господарської діяльності, спричинення іншої шкоди, з метою захисту життя і здоров'я людей і надання ним ефективної допомоги, а також для якнайшвидшої нормалізації екологічної обстановки Верховна Рада України 15 березня 2001 р. затвердила Указ Президента України про оголошення зоною надзвичайної екологічної ситуації на період до 1 жовтня 2001 р. окремі райони закарпатської області.

Приведені Укази Президента України містять низку заходів, направлених на оздоровлення обстановки в районах стихійних лих з метою найшвидшої нормалізації ситуації, що склалася.

Аналіз порядку затвердження Указів Президента з вищезгаданих питань дозволяє виявити спірні моменти. Так, викликає сумнів необхідність затвердження Верховною Радою України даних Указів Президента, оскільки надзвичайні ситуації вимагають ухвалення оперативних рішень для якнайшвидшої ліквідації негативних наслідків надзвичайної ситуації, тому затягування процедури ухвалення рішення ускладнює ситуацію і дестабілізував обстановку. В даній ситуації потрібне швидке і адекватне реагування державних органів управління (Президента, Кабінету Міністрів). Процес затвердження Указу Президента може затягнутися на невизначений час, що відсуне термін виконання надзвичайних заходів.

Таким чином, в тих випадках, коли необхідне оперативне ухвалення рішень для стабілізації обстановки в країні, Президент України повинен бути наділює правом приймати відповідні нормативно-правові акти негайно, без затвердження їх Верховною Радою України, що не виключає необхідність контролю за законністю нормативно-правових актів, що приймаються Президентом України.

Інтерес представляє наявний досвід зарубіжних країн при виникненні надзвичайної ситуації. Так, в РФ прийнятий Закон «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру» від 21.12.1994  р. № 68-ФЗ. Даний закон визначає загальні для Російської Федерації організаційно-правові норми в області захисту громадян Російської Федерації, іноземних громадян і осіб без громадянства, що знаходяться на території Російської Федерації, всього земельного, водного, повітряного простору в межах Російської Федерації або його частини, об'єктів виробничого і соціального призначення, а також навколишнього природного середовища від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. В 2001 році був прийнятий Федеральний Конституційний Закон «Про надзвичайний стан», який передбачає створення єдиної державної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій. Єдина державна система попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій об'єднує органи управління, сили і засобу федеральних органів виконавської влади, органів виконавської влади суб'єктів Російської Федерації, органів місцевого самоврядування, організацій, в повноваження яких входить рішення питань по захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Основними задачами єдиної державної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій є:

розробка і реалізація правових і економічних норм по забезпеченню захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

здійснення цільових і науково-технічних програм, направлених на попередження надзвичайних ситуацій і підвищення стійкості функціонування організацій, а також об'єктів соціального призначення в надзвичайних ситуаціях;

забезпечення готовності до дій органів управління, сил і засобів, призначених і виділялися для попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій;

збір, обробка, обмін і видача інформації в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

підготовка населення до дій в надзвичайних ситуаціях;

прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;

здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

ліквідація надзвичайних ситуацій;

здійснення заходів щодо соціального захисту населення, потерпілого від надзвичайних ситуацій, проведення гуманітарних акцій;

реалізація прав і обов'язків населення в області захисту від надзвичайних ситуацій, а також осіб, що безпосередньо беруть участь в їх ліквідації;

міжнародна співпраця в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Принципи побудови, склад сил і засобів, порядок виконання задач і взаємодії основних елементів, а також інші питання функціонування єдиної державної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій визначаються законодавством Російської Федерації, ухвалами і розпорядженнями Уряду Російської Федерації.

Крім загальних законодавчих актів, в багатьох суб'єктах Російської Федерації видані самостійні законодавчі акти з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Так, тульська обласна Дума 22 січня 1998 р. прийняла Закон «Про захист населення і територій тульської області від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру». Він визначає організаційно-правові норми захисту населення і всього земельного, водного і повітряного простору в межах регіону, об'єктів виробничого і соціального призначення, а також навколишнього середовища від надзвичайних ситуацій. Дія закону розповсюджується на відносини, що виникають в процесі діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від їх організаційно-правової форми і призначення.

Наприклад, закон волгоградської області «Про екологічну безпеку на території волгоградської області» (в ред. від 6 листопаду 1998  р.) регулює відносини у сфері взаємодії суспільства і природи з метою збереження природних багатств і природного середовища незаселеного людини. Він встановлює вимоги до екологічної безпеки, у тому числі пріоритети при її забезпеченні, при цьому підкреслюється, що не допускається господарська і інша діяльність, наслідки якої можуть створити екологічно небезпечну ситуацію в регіоні.

Залучення в господарську і іншу діяльність непорушених територій допускається за рішенням органів державної влади області тільки після позитивного висновку обов'язкової державної екологічної експертизи. Причому залучення можливе при затвердженні обов'язкових заходів щодо запобігання ускладнень екологічної обстановки у зв'язку з даною господарською діяльністю виходячи з федерального законодавства. Державна служба екологічної експертизи має право на тимчасову зупинку господарської діяльності підприємства, його окремих виробництв або технологічних ліній. Вона може звертатися до Уряду РФ або адміністрації області про виділення коштів з екологічних фундацій для виконання робіт по запобіганню збитку від екологічних аварій або його відшкодуванню.

Деякі правові норми, що мають місце в законодавстві РФ, має сенс перейняти українському законодавцю з метою удосконалення правового регулювання в даній сфері.

Наприклад, інтерес представляють норми права, регулюючі питання екологічного страхування. Так, при визначенні заходів по управлінню екологічною безпекою законодавством РФ передбачається екологічне страхування, тобто встановлення між організацією (страхувальником) страховки і юридичною або фізичною особою (страхувальником) правовідносин, що забезпечують в межах, зафіксованих законом і договором, захист майнових інтересів страхувальника при настанні випадку страховки, що має відношення до екологічної небезпеки.

Перелік юридичних осіб і видів діяльності, необхідність екологічного страхування яких витікає з інтересів економічної безпеки області, встановлює її адміністрація за уявленням Держкомітету по охороні навколишнього природного середовища волгоградської області. Порядок страхування відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, визначається федеральним законодавством РФ.

В українському законодавстві є норма, передбачаюча можливість добровільного і обов'язкового страхування, проте дієвий механізм такого страхування не встановлений.

Ще один важливий момент, на який є значення звернути увагу – це передбачена російським законодавством пропаганда знань в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Пропаганда знань в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій забезпечується органами управління, що входять в єдину державну систему попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, сумісно з суспільними об'єднаннями, що здійснюють свою діяльність в області захисту і порятунку людей, федеральними органами державної влади, органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, органами місцевого самоврядування, організаціями. Для пропаганди знань в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій можуть використовуватися засоби масової інформації.

Підводячи підсумок, необхідно відзначити, що в умовах надзвичайної ситуації багато правових механізмів перестають працювати, тому загальне законодавство не дозволяє створити дієву правову систему зв'язків, здатну забезпечити поєднання інтересів суб'єктів, що здійснюють господарювання в умовах надзвичайної ситуації і держави в цілому. Законодавчо визначені основні ланки юридичної конструкції, що забезпечує господарювання в умовах надзвичайної ситуації, але пропуски в законодавстві, що мають місце, невиправдане дублювання норм права ускладнюють і без того складні багатоланкові господарсько-правові відносини і не дозволяють забезпечити ефективну взаємодію всіх ланок складної господарсько-правової системи.

б. Правове регулювання господарської діяльності в умовах військового стану.

Наступний вид обмежувального режиму господарювання – це режим військового стану. III гаагська конвенція про відкриття військових дій 1907 р. встановлює, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке може мати форму або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Ця норма продовжує діяти і в сучасних умовах. Разом з тим слід мати у вигляді, що відповідно до визначення агресії, прийнятого Генеральною Асамблей ООН в 1974 р., факт оголошення війни, яка не є актом самооборони згідно ст. 51 Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну, а є актом агресії. Сам факт оголошення війни стає міжнародним злочином. Проте дотримання норм права озброєних конфліктів обов'язкове, незалежно від того, оголошена війна чи ні. Оголошення війни (або стан війни) входить в компетенцію самих найвищих органів державної влади кожної країни. Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується бойовими діями, спричиняє за собою початок юридичного стану війни. Разом з тим фактичний почаПочаток війни означає кінець мирних відносин між воюючими державами, що спричиняє за собою розрив дипломатичних і, як правило, консульських відносин.

Забезпечення військово-економічної безпеки – важлива задача української держави. Основним критерієм військово-економічної безпеки є здатність країни зберігати і розвивати військово-економічні можливості для забезпечення її достатньої і оптимальної обороноздатності, виходячи з економічних і політичних цілей держави: в особливий період – швидко проводити економічну мобілізацію, повністю задовольняючи потреби в продукції як оборонного, так і цивільного призначення, а під час військових дій – відшкодовувати військово-економічні витрати.

Слід звернути увагу на такі три основні аспекти військово-економічної безпеки: захисний, наступальний, рівнозначний.

Захисний аспект передбачає заміщення імпорту вітчизняними аналогами, перш за все в оборонних областях народного господарства, і зменшення їх залежності від імпорту.

Наступальний аспект передбачає комплекс заходів, направлених на нарощування і якісне поліпшення експортного потенціалу країни і посилення при цьому залежності від неї інших країн.

Рівнозначний аспект передбачає встановлення однакової залежності між країнами, які буде стримуючим чинником в спробах економічно розвинених країн використовувати зовнішньоекономічні зв'язки як специфічний тиск на менш розвинені країни.

Жодному з цих аспектів військово-економічної безпеки в Україні поки що не уділяється належної уваги.

Все вищевикладене свідчить про те, що у разі оголошення війни необхідне спеціальне правове регулювання господарської діяльності, яке дасть можливість здійснювати господарську діяльність в складній військовій обстановці і вирішувати виникаючі специфічні проблеми. Протягом певного часу не існувало законодавчого акту, регулюючого порядок господарювання в умовах військового стану. Україна перша серед держав СНД прийняла закон, регулюючий відносини, що виникають в умовах військового стану. Згідно Закону України «Про правовий режим військового стану» від 06.04.2000 р. військовий стан – це особливий правовий режим, який вводиться в Україні або на окремих територіях у разі військової агресії або загрози нападу і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для віддзеркалення загрози і забезпечення національної безпеки, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб зі встановленням терміну дії обмежень.

Правовою основою введення військового стану є Конституція України (ст. 64, п. 31 ст. 85, п. 19 ст. 92, п. 20 ст. 106), Господарський кодекс України (ст. 417), Закон України «Про правовий режим військового стан» і Указ Президента «Про введення військового стану в Україні або на окремих територіях».

В Указі Президента України про введення військового стану відображаються наступні моменти:

1) обгрунтовування необхідності введення військового стану;

2) межі території, на якій вводиться військовий стан, час введення і термін, на який він вводиться;

3) завдання військового командування, органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо упровадження і здійснення заходів правового режиму військового стану;

4) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням військового стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень;

інші питання, які витікають із законодавства України.

В умовах військового стану Президент України, Верховна Рада України, органи державної влади, військове командування і його представники, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України і законами України, і забезпечують виконання заходів, передбачених Законом України «Про правовий режим військового стану».

Законодавство встановлює, що в період військового стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання і слідства.

В Україні або в окремих її місцевостях, де введено військовий стан, військовому командуванню надається право разом з органами виконавської влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо – самостійно, упроваджувати і здійснювати наступні заходи правового режиму військового стану:

1) упроваджувати трудову повинність для працездатного населення, не залученого в роботу в оборонній сфері і сфері його життєзабезпечення і не заброньованого за підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації і військового часу з метою залучення до виконання робіт, які мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії військового стану;

2) використовувати потужності і трудові ресурси підприємств, установ і організацій всіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їх роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;

3) вилучати для тимчасового використовування необхідне для потреб оборони майно міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавської влади, територіальних суспільств, підприємств, установ і організацій всіх форм власності і громадян, у тому числі, згідно Положенню про військово-транспортний обов'язок – транспортні засоби, споруди, машини, механізми, устаткування і інші об'єкти, пов'язані з обслуговуванням транспорту, і видавати про це відповідні документи встановленого зразка;

4) встановлювати охорону важливих об'єктів національної економіки України, які забезпечують життєдіяльність населення;

5) упроваджувати комендантську годину (заборона перебування в певний період доби на вулицях і в інших суспільних місцях без спеціально виданих пропусків і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;

6) встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців і осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;

7) перевіряти документи у громадян, а у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України;

8) в порядку, визначеному Конституцією і законами України, розглядати питання про заборону діяльності політичних партій, суспільних організацій, якщо вона загрожує суверенітету, національної безпеки України, її державної незалежності і територіальної цілісності, життя громадян;

9) здійснювати контроль за роботою підприємств зв'язку, поліграфічних підприємств, видавництва, телерадіоорганізацій, театральних, концертно-видовищних і інших підприємств, установ і організацій культури, використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри і друкарні для військових потреб і проведення роз'яснювальної роботи серед військ і населення; регулювати роботу цивільних телерадиоцентрів, забороняти роботу любительських приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування і передачу інформації через комп'ютерні мережі;

10) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму військового стану вилучати у підприємств, установ і організацій всіх форм власності, окремих громадян радіопередаюче устаткування, телевізійну, видео- і аудіоапаратуру, комп'ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв'язку;

11) забороняти торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями і речовинами, проведеними на спиртній основі;

12) вилучати у громадян вогнепальну зброю і боєприпаси, холодна зброя, а у підприємств, установ і організацій також учбову і бойову техніку, вибухові, радіоактивні речовини і матеріали, сильнодіючі хімічні і отруйні речовини;

13) забороняти призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце мешкання без відома військового командування;

14) встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність по розквартировуванню військовослужбовців і розміщенню військових частин, підрозділів і установ;

15) встановлювати порядок використовування сховищ, споруд і інших об'єктів для захисту населення, а також для задоволення потреб оборони;

16) проводити евакуацію населення з місць і районів, небезпечних для мешкання, а також підприємств, установ, організацій і матеріальних цінностей, які мають важливе державне, господарське і культурне значення;

17) упроваджувати у разі потреби нормоване забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, ліками;

18) усувати з посад керівників державних підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними своїх обов'язків, призначати виконуючих обов'язки керівників відзначених підприємств, установ і організацій.

Порядок встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина і прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах військового стану визначається законами України.

З метою гарантії законності в умовах військового стану законодавством України забороняється:

зміна Конституції України;

зміна Конституції Автономної Республіки Крим;

проведення виборів Президента України, а також виборів у Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;

проведення всеукраїнських і місцевих референдумів;

проведення страйків.

Згідно Закону України «Про правовий режим військового стану» в умовах військового стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, які перераховані частиною другою статті 64 Конституції України.

Все вищевикладене свідчить, що на сьогоднішній день прийняті основоположні нормативно-правові акти, регулюючі спеціальний господарський режим військового стану, проте необхідно відзначити, що особливості здійснення господарської діяльності в умовах військового стану не повною мірою розроблені чинним законодавством України і вимагають істотної доробки з метою встановлення специфіки ведення саме господарської діяльності у разі введення військового стану, оскільки більш чітке регулювання здійснення процесу господарської діяльності сприятиме рішенню проблем, що виникають при веденні військових операцій.