179. Спростування

Спростування – це руйнування доведення шляхом виявлення хибності тези, хибності обґрунтування (аргументів) і хибності самої логіки доведення. Воно може бути прямим чи побічним.

Пряме спростування показує абсурдність тези (зведення до абсурду).

Побічне спростування доводить істинність тези, що несумісна з висунутою тезою опонента. Опонент висунув тезу “А”, а ми доводимо несумісну (контрарно чи контрадокторно) з цією тезою свою тезу “не-А”.

Про доведеннях і спростування, особливо в усній формі, велике значення має ерудиція опонентів, послідовність розгортання думки, красномовство, а також вміння подіяти на почуття художнім словом, ораторськими здібностями тощо. Навмисне логічне заплутування думки одержало назву софізму (пустого мудрствування), яке хоча і може справити враження, але немає ніякої ні формально-логічного, ні змістовного значення.

180. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.

Пізнання дійсності завжди відбувається в процесі зіткнення застарілих, звичних, невірних знань зі знаннями істинними, вірними, новими. Зіткнення різних точок зору, суджень, боротьба думок – природний і необхідних супутник людської діяльності, що направлена на вияснення істини, протягом всієї історії цивілізації. Ці зіткнення інколи набувають форми спору публічного чи приватного.

Спор – це словесне обговорення (змагання) проблем істини відносно того чи іншого предмету чи явища. В публічному вигляді він набуває форм диспуту, дискусії чи полеміки.

Диспут – публічне обговорення соціально і науково важливої проблемі з залученням кваліфікованих спеціалістів з теми. Таким чином відбувається, наприклад, захист наукових дисертацій. Пошукач наукового ступеню пропонує на обговорення свою працю, опоненти висловлюють свої думки з приводу написаного, автор дає відповіді на закиди, захищає своє бачення і так далі.

Дискусія – публічне обговорення проблеми з висловленням протилежних думок, їх аргументація і спростування. Розгляд питань, проблеми чи тез з різних точок зору має на меті, в решті решт, знайдення загальноприйнятого висновку чи оцінки. До позитивного завершення дискусії може привести лише змістовне знання її учасниками теми обговорення і додержання всіх законів (тотожності, заперечення, виключення третього та достатньої підстави) та правил (про поняття – їх співвідношення та операції з ними -, про судження – їх види і склад –, умовиводи та їх модуси) логічного мислення. Без володіння логічним мисленням, як і без фундаментального знання змісту теми обговорення, дискусія перетворюється в сумбурні і пусті балачки.

Полеміка (від грецького слова – polemikos – войовничий) – це протиборство опозиційних одна до одної сторін з метою спростувати твердження, тези, ідеї супротивної сторони і довести правоту своєї, протилежної, думки. Полеміка заздалегідь ставить собі на меті не знайти спільну думку зі своїм опонентом, як то ми можемо бути в дискусії, а довести безпідставність суджень опонента. Тут окрім слідування логікою та оперування ґрунтовними знаннями використовуються і спроба дискредитувати опонента моральними судженнями, чи безпідставними звинуваченнями в його необізнаності, чи використати софістику (судження, які лише зовні нагадують логіку, а насправді не мають з нею нічого спільного). Перемога в полеміці може дати якийсь тимчасовий ефект, але його достовірність – минуща.

Оратори, логіки, юристи, полемісти в диспутах, дискусіях і полеміках використовують різні методи і в своїх порадах рекомендують різні правила ведення спору зі своїми опонентами. Їх рекомендації одностайно пропонують знати закони і правила логіки, вміло використовувати їх при обговорення зі своїми опонентами тих чи інших проблем, за тих чи інших умов. Про все це всебічно, цікаво і на прикладах розказується у підручниках по ораторському мистецтву, про виступи юристів в час захисту чи звинувачення своїх клієнтів.