147. Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.

Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, нау­ки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

148. Свобода совісті й толерантність

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що свобода совісті — це можливість людини діяти згідно зі своїми переконаннями, уяв­леннями про добро й зло, моральне й аморальне, якщо вони не су­перечать загальнолюдським моральним засадам, що панують у тому чи тому суспільстві. Свобода совісті не звільняє особу від відповідальності за недодержання моральних норм суспільства, порушення норм демократичного співжиття. Дотримання прин­ципу свободи совісті означає визначення необхідності встанов­лення в міжособистісних стосунках і відносинах із владою прин­ципу толерантності.

Проблема толерантності тісно пов'язана зі свободою совісті. Вона є фундаментальною умовою утвердження ненасильства в справі релігійної віри. Захист власного вибору, самовизначення суверенітету в релігійній сфері вимагає від особи поваги до ви­бору релігійних цінностей іншими людьми. Толерантність сприяє свободі вияву вільної совісті індивіда, вона є не тільки умовою проголошення права на свободу релігійного самовизнач бору певних світоглядних орієнтацій, а й своєрідним механізмом його реалізації на практиці. Оскільки толерантність є морально-етичним принципом поведінки й відносин різних соціальних елементів — церков, конфесій, віруючих, то це передбачає їх вза­ємоповагу, свідому відмову від насильства та агресії, принижен­ня гідності.

Толерантність має кілька визначальних принципів, які затвер­джені міжнародним співтовариством, зокрема ЮНЕСКО. Назве­мо їх.

• Визнання рівності, суверенності, свободи релігії та переко­нань суб'єктів комунікації. Інтерес однієї віруючої людини за­кінчується там, де розпочинається інтерес іншої віруючої люди­ни. Важливим є міжнародне визнаний принцип «усі різні — усі рівні».

• Визнання права суб'єктів комунікації на власне розуміння істини, власну позицію в житті, світоглядні та моральні орієнти­ри та цінності. При цьому їх культурна, моральна, естетична, ре­лігійна своєрідність розглядається як гідність особи. Водночас визнається гідність у поєднанні з плюралізмом¹, а плюралізм -як цінність.

• Безумовна відмова від монополії на істину, відкритість і по­вага до протилежної позиції, погляду, істини, іншої системи знань. Річ у тім, що претензія на виключність володіння істиною в релігійному контексті веде до релігійної нетерпимості² на рівні особи й до етноконфесійних конфліктів на рівні суспільних від­носин.

Проблема толерантності у сфері міжконфесійних відносин на­була сьогодні особливої гостроти з погляду її прикладного харак­теру. Толерантність постає як головний принцип, умова, чинник подолання міжконфесійних конфліктів, що є в Україні. Водночас толерантність є орієнтиром оцінки культури міжконфесійних відносин. Певна річ, толерантність не вирішує всіх етноконфе-сійних проблем, але вона стає одним з гарантів непоширення не­терпимості й насильства, агресії між представниками різних релі­гійних конфесій³.

149. Новітні релігійні течії

Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.

Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.

1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об'єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.

2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.

3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.

4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об'єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.

5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.

6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.

7) Езотеричні об'єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об'єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.