12. Дипломатія греко-перських війн.

Під час греко-перських воєн Еллада перебувала у страшній небезпеці. Поряд зі збройними силами перського царя діяла і перська дипломатія. Остання катував ¬ лася використовувати як протиріччя між окремими грецькими полісами, так і класову боротьбу всередині них. Перш ніж направити війська до Греції, перський цар Дарій від ¬ правил послів майже у всі грецькі міста з вимогою «землі і води», тобто визнання верховної влади Персії. Багато міст виконали вимогу царя, але в Афінах і в Спарті посольство закінчилося плачевно: в Афінах послів скинули зі скель в прірву, а в Спарті - до криниці, насмішкувато запропонував самим взяти воду і землю для царя.

Через кілька років Ксеркс знову відправив послів у Грецію, за допомогою яких йому вдалося залучити на свій бік Фессалійський міста і деякі держави Середньої Греції. Послідовними противниками Персії були Афіни і Спарта, але перські правителі намагалися використовувати як внутрішні суперечності в цих державах, так і їх Суперництво. Вони робили ставку на аристократичні елементи в Греції, на політичних вигнанців, і не без успіху. З ¬ Вестн, наприклад, що вигнаний з Афін тиран Гіппій перебував у перській таборі і розраховував з допомогою перського царя відновити свою владу. Перси помітили прагнення спартанців перекласти весь тягар ведення війни на своїх союзників, афінян та інших греків.

Персам відомі були протиріччя, які виникали між Спартою і іншими грецькими державами, і вони прагнули використовувати їх під час військових дій; прикладом тому може служити маневр, зроблений перською дипломатією після поразки перського флоту при Саламіні. Перського царя було важливо спробувати роз'єднати союзників, і вони, очистивши зайняті ними області Середньої Греції, запропонували афінянам укласти мир на пільгових умо ¬ вах. Але афінські керівники розгадали маневр ворога. АФІ ¬ няні відмовилися від переговорів з персами і запевнили Спартан ¬ ців в союзницької вірності, заявляючи про свій намір веста боротьбу до повного вигнання ворога з території Греції.

Але навряд минула небезпека іноземної навали, як між Афінами і Спартою розгорнулася боротьба за преобла ¬ дає вплив в еллінському світі, за гегемонію.

13. Причини Пелопоннеської війни. «Історія» Фукідіда

(в зошиті) Усиление Афин, нарушавшее систему политического дуализма в пользу Афин,  послужило  причиной  Пелопоннеcской войны (481—404 гг. войны (401— 404 гг. до нашей эры), Пелопоннесская  война обострила все внутрен­ние и внешние противоречия эллинского мира. Для всевозможных дипломатических комбинаций от­крывалось самое широкое поле.

Военным действиям предшествовала ожесточенная дипло­матическая борьба, продолжавшаяся целых пять лет (436— 431 гг. до нашей эры). В ней приняли участие все греческие государства, которые входили в Лакедемонокую и Афинскую симмахии.

Ближайшим поводом к войне послужил эпидамнский инцидент.  То было столкновение чисто местного значения, возникшее на почве обострения социальной борьбы в одном из незначительных пунктов на окраине эллинского мира. Вскоре, однако, местный спор перерос в конфликт общегреческого зна­чения. Канва событий такова.

В городе Эпидамне, который представлял собой колонию, основанную выходцами с острова Керкиры, в 436 г. до нашей эры произошло столкновение демократов с олигархами. Последние призвали себе на помощь соседей-варваров. Теснимые про­тивниками, эпидамнскне демократы, не получая помощи от Керкиры, своей метрополия, отправили посольство в Дельфы за советом, не передать ли им свой город Коринфу, оспаривав­шему у Керкиры права на Эпидамн. Дельфийское жречество высказалось в пользу такого решения.

Тогда керкиряне направили посольство в Коринф с требо­ванием передать вопрос об Эпидамне на решение третейского суда. Не получив определенного ответа от Коринфа, поглощен­ного подготовкой к войне, керкиряпе отправили посольство в Афины, прося принять их в Афинскую симмахию и признать их право на Эпидамн. Керкирские послы доказывали афиня­нам, что, если Керкире не будет оказана помощь, керкиряне вынуждены будут подчиниться коринфянам. Тогда Афинам придется иметь дело с двумя сильными морскими державами Греции — Коринфом и Керкирой.

Вслед за посольством Керкиры в Афины прибыло и ко­ринфское посольство. Оно обвиняло керкирян в наглости и ко­рыстолюбии и протестовало против принятия их в Афинскую симмахию. Так как согласно условиям мирного договора между Афинами и Спартой обе стороны обязались не расши­рять своих союзов, то афиняне решили не принимать керкирян в свою симмахию, а заключить с ними лишь оборонительный союз. Формально они не нарушали условий Тридцатилетнего мира. Вступая с керкирянами в дружественный союз, Афины рассчитывали достигнуть сразу двух целей: 1) посеять вражду между двумя сильнейшими после Афин в то время морскими державами Греции — Керкирой и Коринфом и тем самым осла­бить этих главных своих противников и 2) закрепиться в важ­нейших гаванях па западном торговом пути в Италию и Си­цилию.

Расчеты Афин на поединок Керкиры и Коринфа оправда­лись. В разразившейся войне между Кернирой и Коринфом обе воюющие стороны были обессилены. Афиняне послали десять кораблей, наказав стратегам, чтобы они наблюдали за тем, что происходит у Керкиры, и препятствовали коринфянам высаживаться в местности, принадлежащей Керкире. Но в морской битве, происшедшей у Сиботских островов, афинские корабли приняли участие в бою на стороне керкирян, и это вызвало протест Пелопоннесского союза по поводу нарушения Афинами договора 445 г.

Положение обострилось в результате второго конфликта между пелопоннесцами и афинянами, возникшего из-за коло­нии Потидеи на Халкидском полуострове. На Потидею имели виды и Афины и Коринф. На сторону последних стал маке­донский царь Пердикка. Он был обижен на афинян за их союз с его братом и врагом Филиппом и поднял против них погра­ничные племена. Воспользовавшись этим, большая часть горо­дов Халкидского полуострова восстала против Афин. Прибыв­шим в Халкиду на 30 кораблях афинским войскам удалось одержать победу, но взять Потидею они не смогли и обло­жили ее со всех сторон.