1. Передумови виникнення

міжнародних відносин. Перші форми та прояви. Дипломатія як діяльність у налагоджуванні міжнародних контактів та веденні переговорів зародилася ще в доісторичні часи. Задовго до виникнення держави прадавні племена переговори про визначення меж для полювання, про припинення війни, про проведення спільних обрядових дійств. З виникненням держами міжнародні відносини набувають нових форм та удосконалюються. Офіційні відносини й переговори між державвами здійснюються в ході міжособистісних контактів дипломатів. Ці контакти мають перевірену усталену форму, яка лише удосконалюється та залежить від умінь та знань, таланту представників держав. Дипломатія в давнину та середньовіччя не мала усталених організаційних форм. Посольства відряджалися епізодично, для залагодження певних проблем міжнародних відносин. Проте вже в давнину в Стародавній Індії, Китаї, в країнах Передньої Азії, укладалися спеціальні договори, трактати в яких узагальнювався досвід міжнародних відносин, визначалися вимоги до особи посла та основні правила зовнішньої політики. Вже тоді формуюютья певні традиції в організації посольств, у ставленні до послів, у визначенні їхніх функцій та поведінки при дворі чужеземного двора. Основним принципом формування дипломатії на раннііх етапах було прислів’я ,,хочеш миру- готуйся до війни,,, оскільки наперед завжди виходили власні національні інтереси, приорітитним є їх захист т відстоювання. Важливим елементом стає дипломатія не лише мирного часу. Дипломатія,яка намагається діяти і позбавлена армії приречена на невдачу. Отже арон визначає дипломатію як діяльність, завдяки якій держава заводить друзів та роззброює ворогів і завдяку якій, переговори, що відбуваються віч на віч призводять до бажаних результатів. Сучасні засади дипломатичної служби формуються в Європі на початку Нового часу( 15-17 ст.)

У хронологічному плані можна виділити ряд етапів в розвитку МО в епоху Стародавнього світу.

На першому етапі, що охоплює період з рубежу IV - III тис. до н.е. аж до середини II тисячоліття до н.е., можна вести мову лише про зачатки міждержавних відносин на локальному і регіональному рівні, перших державних утворень, що формувалися услід за виникненням. Власне кажучи, еру міжнародних відносин відкриває виникнення державних утворень(міст-держав, т.з. номовых політичних структур) в долинах великих річок(Нілу, Двуречья, Інду, Каруна і Керхе, дещо пізніше - Хуанхе).

На другому етапі розвитку МО - з середини II тисячоліття до н.е. і аж до V - IV вв. до н.е. - має місце формування ряду регіональних субсистем МО як результат інтенсифікації взаємодій раніше відносно замкнутих, локальних річкових субсистем(на Близькому Сході, в Індії, в Китаї), а також виникнення нових регіональних субсистем в тих районах ойкумени, які раніше не торкнулися процесами государствообразования, - в Греції, потім в Італії і деяких інших. При цьому кожна з регіональних і локальних субсистем (за деяким винятком Сходу, раніше усього Китаю) вже не є повністю ізольованою.

У рамках регіональних субсистем, як правило, мало місце переважання олигополистической структури міжнародних відносин, тобто у рамках кожної з систем домінували і визначали основні правила міжнародного спілкування небагато провідних гравців. На близькому Сході - це Єгипет, Ассірія, Митанни, Хеттське царство, Вавилония. На Балканах і в Італії - найбільш могутні у військово-політичному відношенні поліси і союзи міст-держав під їх гегемонією(грецькі симмахии - Делосская, Пелопоннесская, т.з. Римсько-італійський союз та ін.).

Третій етап(V - IV вв. до н.е. - до середини V в н.е.) можна назвати епохою гігантів. Це період домінування в міжнародних відносинах великих державних утворень імперського типу. Імперії, або т.з. світові держави, принципово відрізнялися від великих державних утворень старовина, розміри якої визначалися лише розмірами цього етнокультурного і географічного регіону(Єгипет, Месопотамія і так далі). Імперії об'єднували великі і дуже неоднорідні за природно-географічними умовами, рівнем і характером економічного розвитку, етнічному складу населення і культурним традиціям території. Першими світовими імперіями в історії людства вважаються Новоассирийская і Нововавилонская держави. Пік їх могутності доводиться на період VIII - VII вв. до н.е.

З цієї миті можна говорити про поступову кристалізацію принаймні 4 макрорегіональних субсистем МО - Середземноморську, Середнього Сходу і Центральної Азии, Південної Азии, Східної Азии. Причому перші три виявлялися проникними один для одного не лише в сенсі культурних і торгових обмінів, але і у військово-політичному плані(правда, в основному, в одному напрямі - із заходу на схід).

Таким чином, у рамках міжнародних відносин старовини, очевидно, відбувалося поступове накопичення складності і збільшення масштабу явищ, що відбуваються, і процесів. Від локальних систем на зорі політичної історії людства через масштабніші і складніші по складу регіональні системи - до великих макрорегіональних систем МО, то що поглинається "світовою імперією", то олигополистичным на руїнах що пройшла черговий імперський цикл або зруйнованої "світової держави".