26. Дипломатія Столітньої війни.

Суперництво між Англією і Францією на початок XIV ст. загострилося у зв’язку з династичною кризою у Франції, коли 1238 р. припинилася пряма лінія дому французьких Капетингів. Зібрання представників вищої знатті визнало найближчим наступником трону Філіппа Валуа, представника бічної гілки правлячого дому. Водночас англійський король Едуард ІІІ,онук Філіппа IV по материнській ліній, заявив і про свої претензії на французький престол. Проте французькі юристи заперечували його права на підставі відсутності у Франції традиції спадкування корони по жіночій лінії. Для юридичного обґрунтування було використано положення давньої «Салічної правди» про те, що жінка не може успадкувати землю.

Користуючись тим, що Едуард ІІІ зав’язнув у шотландській війні(Шотландія виграла, стала союзником Франції), фр.король Філіпп VІ(1328-1350) оголосив у травні 1337 конфіскацію англійських володінь у Гасконі. У Франції явно недооцінювали готовність Англії до значного конфлікту. Це дало підставу Едуарду ІІІ уміло подати Англію потерпілою стороною і жертвою , таким чином підготувавши громадську думку, Едуард ІІІ висунув претензії на французький престол й оголосив війну Франції.

Почався пошук союзників:

Франція: Шотландія, папство прибічник Франції, Графи Фландрські

Англія: області Нідерландів(Голландія, Зеландія), 1337 – союз з німецьким імператором Людовігом Баварським, підтримка городян Фландрії.

На першому етапі війни (1337-1360) французькі війська зазнавали безперервних порахок. Перші воєнні дії велися на пд.-заході Франції та у Фландрії. Авінйонський папа Бенедикт ХІІ, намагався допомогти позбавити Англію союзників: він наклав інтердикт на мешканців Фландрії, і вже до 1341 домігся успіху: Людовіг Баварський запропонував сприятливе для французів посередництво в укладенні англо-французького миру. Ненадійними виявилися і нідердландські союзники, тому Едуард ІІІ пішов на укладення перемиря, що тривало до 1345 року.

Війна почалася в 1337 р. успішними операціями англійців на півночі. Вони перемогли на морі в 1340 р. (битва під Слейсе біля берегів Фландрії). Поворотне значення для першого етапу війни мала перемога англійців на суші в 1346 р. у битві під Креси в Пікардії, одному з найбільш знаменитих боїв середньовіччя. Це дозволило їм взяти в 1347 р. Кале – важливий стратегічний порт, куди експортувалася вовна з Англії. Він був узятий після 12 місяців мужньої оборони жителів і подвигу 6 його громадян, що зважилися прийняти смерть заради порятунку міста від знищення. На південному заході англійці захопили з моря Гієнь і Гасконь, де намісником короля Едуарда III став його син Едуард, прозваний за кольором лат Чорним принцом і який здобув собі славу військовими подвигами. Базуючись в Бордо, він разом зі своїми рицарями робив жорстокі грабіжницькі набіги на центральні області Франції. Повертаючись з чергового набігу в 1356 р. його війська наздогнала біля Пуатьє французька армія. Французи, що чисельно перевершували англійців, здавалося, могли розраховувати на перемогу. Однак і в цій битві вони були розбиті.

Причини невдач французів коренилися в недоліках військової організації й особливостях тактики. Англійська армія була чисельно невеликою, але добре організованою. Загони найманих рицарів діяли згуртовано, узгоджено, чітко виконуючи накази командуючого. Французька армія, незважаючи на практику викупу військової служби, залишалася переважно погано організованим феодальним ополченням. Король міг ефективно контролювати тільки свою частину війська.

Недоліки французької армії позначилися з особливою силою в битві під Пуатьє.

Поразка при Пуатьє поставила всю країну у вкрай важке положення. Скарбниця була порожня, значна частина території окупована. Потрібні були величезні кошти на продовження війни і викуп короля з полону. відчуття приниження Франції, що виникло після Пуатьє, додалося крайнє роздратування проти дворянства, що не зуміло виконати свій обов’язок перед країною й організувати її захист. Протест викликали умови перемир'я, укладеного полоненим королем, що визнав усі завоювання англійців. Дофін (спадкоємець престолу у Франції) Карл, бажаючи дістати згоду станів на збір податку, скликав у жовтні 1356 р. Генеральні штати. У їхньому складі в зв'язку з ослабленням дворянства через військові втрати чисельно переважали представники міст. Виражаючи суспільну думку, дофін і Генеральні штати відмовилися утвердити договір з Англією.

Мир у Бретіньї. У 1360 р. Франція уклала з Англією мир у Бретіньї. Його умови носили компромісний характер, хоча і були важкі для Франції. Англійський король відмовлявся від домагань на французьку корону, але землі на південь від Луари, тобто третина країни, залишалися під його владою.

1369р. Франція відновила війну з Англією. Французька армія визволила більшу частину захопленої англійцями території , крім п’яти приморських міст. У 1377 англійський парламент ввів новий податок, що збільшився утроє. Цей податок а також зловживання при його стягуванні призвели до повстання Уота Тайлера(1381).

1369 було домовлено про перемиря на 28 років. Поновлення Столітньої війни. У 1415 р. англійська армія, очолювана королем Генріхом V, відновила воєнні дії в Пікарді з наміром узяти Кале. Франція, ослаблена міжусобицею, розгубила всі досягнення у військовій організації, набуті, зокрема, завдяки реформам Карла V. У жовтні 1415 р. у битві під Азенкуре з англійським військом знову зустрілося погано організоване ополчення французьких лицарів – феодалів, які потерпіли безславну поразку. Англійці захопили Нормандію і Мен.

Становища ускладнювалося через позицію герцога Бургундського Іоанна Безстрашного (1404—1419), що у 1416 р. уклав союз з Англією і надав їй значну допомогу. При ньому і його сині Філіпові Доброму (1419-1467) набирав силу процес перетворення Бургундії у впливову європейську державу. Істотно розширилася її територія, створювалися органи центральної і місцевої влади, включаючи станово-представницькі. Одержавши титул «Великого герцога Заходу», Філіп Добрий став прагнути і до королівського вінця. Однак Бургундія у своєму новому вигляді була слабким політичним об'єднанням різних областей і міст, що тяжіють до автономії. Герцогська влада носила характер не стільки публічно-правовий, скільки сенйоріальної влади. Проте, Бургундське герцогство становило істотну перешкоду для об'єднання французьких земель, а союз з англійцями сприяв його успіхам.

У результаті англійці домоглися укладення миру на найтяжчих для Франції умовах. За договором у Труа 1420 р. за життя Карла VI правителем Франції ставав англійський король Генріх V; потім престол повинен був перейти до сина англійського короля і французької принцеси, дочки Карла VI - майбутнього Генріха VI. Дофін Карл, син Карла VI, був відсторонений від спадкування. Франція, таким чином, утрачала незалежність стаючи частиною об'єднаного англо-французького королівства. У 1422 р. Генріх V раптово вмер у повному розквіті сил; через кілька місяців ця ж доля спіткала і Карла VI. Англія і герцог Бургундський визнали королем обох держав десятимісячного Генріха VI, за якого став правити його дядько герцог Бедфорд. Однак дофін Карл, незважаючи на умови миру, проголосив себе королем Франції Карлом VII (1422-1461) і почав боротьбу за трон. Його владу визнали деякі провінції розташовані в центрі країни, на півдні (Лангедок), південному сході (Дофіні) і південному заході (Пуату). Не уступаючи за розмірами областям, зайнятим англійцями, ці землі, однак, були менш родючими і населеними. Вони не складали компактної території, оточені і розірвані володіннями англійців і герцога Бургундського.                                     

Для Франції почався новий етап війни - боротьба за незалежність, у якій на карту було поставлене питання про самостійне існування французької держави. Цей поворот у війні визначився вже до кінця її першого етапу, що завершився підписанням миру у Бретіньї в 1360 р.; однак тільки тепер він знайшов виражені форми.

Істотним фактором подальшого розвитку подій була політика англійців на завойованих землях, що розглядалися ними як засіб збагачення. Генріх V почав роздавати їх у власність англійським баронам і лицарям. Порти Нормандії заселялися англійцями. Подібна політика підсилюючи англійську експансію, одночасно народжувала відповідний опір французького населення, ненависть до завойовників, викликану репресіями англійців і грабежами їхніх найманців.

Необхідність захистити свій дім і країну в цілому послужила джерелом народного опору, що стало вирішальною причиною нового етапу війни для Франції.

Партизанська війна. Окремі прояви народно-визвольної боротьби мали місце з початку англійської окупації. В умовах середньовіччя, коли війна йшла повільно, з рідкими великими боями і переважно оборонною тактикою, населення ставало головною жертвою грабежів і облог. Уряд розраховував на народний опір, стимулюючи й організовуючи його. Міста з укріпленими стінами були готовими центрами відсічі ворогові. Населення сіл зміцнювало церкви, які називали «фортецями бідних».

Масштаби й ефективність народного опору на цьому етапі війни були пов'язані з дією общинних організацій у селі і цехових корпорацій у містах. На дзвін дзвону населення міст і сіл збиралося в загони, до керівництва якими часто запрошували дворяни. Невловимі для ворогів партизанські загони знаходили незмінну підтримку жителів, незважаючи на страти, що застосовували англійці за сприяння й участь у партизанському русі. Розвиткові руху сприяла розосередженість англійських фортець з військовими гарнізонами на значній території, часто далеко одна від одної і від основних сил армії. У цих умовах англійці не ризикували залишати укріплення і пересуватися інакше, як численними і добре озброєними загонами. Французи почали запроваджувати спільні дії народного ополчення з королівською армією. В окупованих англійцями Парижі і Руані були розкриті змови, учасники яких вступили в зносини з Карлом VII з метою допомогти французькій армії при облозі цих міст.

Жанна д'Арк – народна героїня. У 1428 р. англійці, бажаючи підкріпити дії на півночі країни воєнними операціями на півдні, почали облогу Орлеана. Узяття цієї першокласної для тих часів твердині відкривало їм майже безперешкодне просування на південь. Одержавши підкріплення з Бордо, на яке вони розраховували, англійці зробили би становище французького короля безнадійним. У цей особливо важкий для країни момент відбувся рішучий перелом у розвитку подій, пов'язаний з ім'ям Жанни д'Арк. Вона вийшла з рядів народного опору, ставши його героїнею і символом.

Знаходячись у тяжкому положенні, король поставив Жанну на чолі армії, оточивши досвідченими воєначальниками. Її природний розум і спостережливість, сприйнятливість у збагненні нескладної воєнної тактики того часу допомагали їй не тільки гідно поводитися в незвичайних умовах, але і приймати вірні рішення. Її спритність підкріплювалася винятковою особистою мужністю, завдяки чому вона була попереду всіх у самих небезпечних місцях, захоплюючи своїм прикладом інших. Глибоке усвідомлення Жанною задачі звільнення гаряче любимої батьківщини як головної мети свого життя, ставлення до воїнів як до співвітчизників, що мали ту ж ціль, незалежно від їхнього соціального стану, – усе це породжувало незвичайний ентузіазм у французькій армії.

Наприкінці квітня 1428 р. Жанна прибула з армією в Орлеан. Протягом чотирьох днів англійські укріплення під містом були поодинці узяті французами, і 8 травня англійці зняли облогу з твердині. Звільнення Орлеана мало виняткове значення не тільки завдяки стратегічній ролі міста-фортеці. Це була перша велика перемога французів після багатьох літ національного приниження і ганебних поразок. Вона зміцнювала віру Карла VII у законність його права на престол, якого він був позбавлений за мирним договором у Труа. По'єднання його боротьби за престол з війною за звільнення і самостійність Франції підсилювало позиції Карла VII. Під тиском Жанни він здійснив похід у Реймс, де коронувалися французькі монархи. Урочиста коронація Карла VII перетворила його в єдино законного государя Франції в очах народу й урядів інших країн Європи. Звільнення, що потім відбулося, Шампані, різко поліпшило положення короля. Розпочата, однак, Жанною спроба штурму Парижа скінчилася невдачею. Разом з тим у найближчому оточенні короля після вражаючих перших успіхів Жанни виникли серйозні побоювання в зв'язку з її зростаючою славою і впливом. У травні 1430 р. у сутичці під Компьєном, обложеним бургундцями, вона була захоплена в полон. Герцог Бургундський продав свою бранку англійцям за 10 тис. золотих. Наприкінці 1430 р. Жанну перевезли в Руан – центр англійського панування – і передали інквізиції. Намагаючись применшити значення військових перемог французів, англійці бажали довести, що вони були підступом диявола. Церковний суд на чолі з єпископом Кошоном, захищаючи інтереси англійців, обвинуватив Жанну в чаклунстві. Протоколи процесу зберегли свідчення стійкого поводження Жанни і її розумні відповіді на питання суду, що бажав заплутати і погубити її. Трибунал визнав її винною в єресі. У травні 1431 р. вона була спалена на центральній площі Руана. На місці спалення нині поставлені пам'ятник і зведена церква.

Карл VII, багато чим зобов'язаний Жанні, не надав їй допомоги. Загибель Жанни в кінцевому рахунку вирішила ті складності, які виникали для короля і його оточення в зв'язку з незвичайною популярністю народної героїні. Лише через чверть століття Карл VII наказав переглянути судовий процес. Жанна була визнана невинною в єресі, а пізніше навіть оголошена святою.

Подвиг Жанни д'Арк підсилив патріотичні і національні почуття французів і сприяв переломові у визвольній війні. У ньому втілилися кращі якості французького народу  (В історичній літературі існує версія, відповідно до якої Жанна була позашлюбною дочкою королеви Ізабелли Баварської, дружини Карла VI, і вмерла тільки в 1449 р., щасливо уникнувши страти. Ця версія, відкидаючи образ «пастушки», що врятувала Францію і короля, не відкидає, проте, значення особистого подвигу Жанни, що стала народною героїнею й яка у цій якості відіграла значну роль у визвольній війні).

Для подальшого розвитку подій велике значення мали реформи Карла VII.

Податкова і військова реформи Карла VII. У 1439 р. спеціальним указом Карл VII установив королівську монополію на талью – побір, що стягувався доти і королем, і сеньйорами на суспільні нестатки. Відтепер феодали могли стягувати його тільки за згодою короля і не повинні були перешкоджати зборові королівської тальї. Майже одночасно декількома ордонансами були проведені військові реформи, що затвердили монопольне право короля вести війну і заборонили сеньйорам мати своїх воїнів і фортеці, а також створили постійну армію. Вона знаходилася відтепер під безумовним контролем короля і підрозділялася на кавалерію і піше ополчення – інфантерію.

У кавалерію набиралися дворяни (жандарми). Кожні 50 приходів міського і сільського населення поставляли 1 навченого воїна – вільного стрільця (франк-аршера). Служба в обох родах військ оплачувалася державою. Талья, призначена для утримання постійної армії, теж перетворювалася в постійний податок, стягнутий в умовах війни і миру. У середині XV в. остаточно визначилася соціальна сутність податкової системи, коли привілейовані стани духівництва і дворянства були звільнені від податків.

Ці реформи, а також розмах народного опору визначили перемогу Франції в Столітній війні. На заключному її етапі взаємодія королівської армії з загонами народного опору привело до зміни воєнної тактики французів: відмовлення від тривалої облоги і штурму міст, перехід до тактики дрібних боїв. Військові успіхи і зміцнення монархії зірвали плани її політичних супротивників, що прагнули до ослаблення центральної влади. У 1435 р. герцог Бургундський був змушений укласти союз з Карлом VII, одержавши у винагороду Пікардію і деякі французькі землі. Англійці втратили Париж, Руан, Нормандію, Бордо. У їхніх руках залишився тільки Кале. Так закінчилася війна, у ході якої ціною непосильних жертв французький народ зберіг незалежність і державний суверенітет своєї батьківщини.

Перемога Франції означала ліквідацію домагань Англії на французьку корону і землі на континенті. Завершення війни в 1453 р. створило сприятливі умови для подальшого розвитку процесу централізації. При цьому французька монархія в екстремальній ситуації і частково завдяки їй зуміла вирішити важливі для власного посилення задачі — створити постійну армію і постійні податки.