Зовнішня політика Петра I

Не припинялися чверть століття боротьба за вихід до моря визначала всю зовнішню політику Петра I.

У 1695 рр.. молодий цар здійснив два походи на Азов - турецьку фортецю у гирлі Дону, перекривають шлях в Приазов'ї і Північне Причорномор'я.

У 1695 р. погано підготовлена армія не змогла взяти Азов штурмом, а налагодити правильну облогу її виявилося неможливим через відсутність флоту. Створивши за кілька місяців флот на верфях під Воронежем, Петро в 1696 р. зумів обкласти фортецю і з суші, і з моря, змусивши її гарнізон капітулювати.

У 1697 р. в напередодні грандіозної війни з Османською імперією Петро відправив за кордон Велике посольство - шукати в Європі військових союзників. Ці пошуки скінчилися безрезультатно, а проте в 1698г. Петрові вдалося укласти Північний союз з Річчю Посполитої та Данією. Ця подія різко змінила напрямок російської зовнішньої політики: союзники збиралися воювати зі Швецією, яка захопила до цього часу велику частину Прибалтики.

Уклавши в 1699 р. перемир'я з Османською імперією на умовах збереження за Росією Азова, Петро в 1700 р. розпочав Північну війну, посунувши свої війська до Нарви - прикордонної шведської фортеці.

44. Війна за австрійську спадщину. Зовнішня політика Фрідріха іі.

Протягом неповних п’ятнадцяти років політика Пруссії спровокувала дві масштабні війни на континенті: війну за австрійську спадщину 1740-1748 років та Семилітню війну 1756-1763 років. Обидві війни підірвали засади мирного врегулювання після Тридцятилітньої війни, але масштаби потрясінь були різними. Війна за австрійську спадщину ще могла розглядатися як відгомін старих династичних проблем. Смерть Карла VI Габсбурга, у якого не було синів-спадкоємців, ввела в дію т.зв. «Прагматичну санкцію» 1713 року – документ, що надавав права на австрійський престол доньці померлого імператора Марії Терезії. Але на той час в Європі, і насамперед в Німеччині, існували монархи, які бажали б скористатися цим приводом для подальшого послаблення імперії на власну користь. Пруссія, Баварія, Саксонія, Іспанія та Франція зайняли найбільш агресивну позицію, мобілізували війська й вторглися у володіння Марії Терезії. Блискавично захопивши Сілезію, Пруссія незабаром вийшла з війни, підписавши сепаратний Бреславльський мир із Австрією у 1742 році. Після цього Австрії вдалося поодинці розбити армії свої противників, після чого Фрідріх ІІ, прусський король, застосував принцип силової рівноваги в локальному масштабі, знову вступивши до війни. Цікаво, що підтримали Австрію ті ж самі традиційні противники французької могутності – Англія та Нідерланди. Бойові дії поширилися за межі Європи, охопивши морські комунікації та заморські території. Пізніше, у 1747 році, на бік Австрії стала і Росія, надавши війні характер всеєвропейської. Серія битв, домовленостей та їх порушення продемонструвала дію принципу силової рівноваги на практиці. Гнучкість позицій сторін, відсутність явного гегемона робили військові цілі обмеженими, а самі війни – відносно толерантними. Мобілізовані армії були невеликими, втрати сторін – незначними. Війни слабо позначалися на соціальному та економічному житті країн-учасниць. Всі розуміли, що тотальної гегемонії досягти не вдасться, тому мобілізація ресурсів для війни була незначною. Війна за австрійську спадщину завершилася у 1748 році підписанням Аахенського мирного договору. За ним відновлювалися довоєнні територіальні володіння сторін, за виключенням більшою частини Сілезії, яка відійшла до Пруссії, та ряду територій в Італії, контроль над якими перебрала Іспанія. Прагматичну санкцію було підтверджено й гарантовано. Чергове масштабне за географічним охопленням протистояння в Європі завершилося внічию.

Фрідріх ІІ прагнув розбити противників поодинці. У 1756 р. Фрідріх ІІ без оголошення війни напав на Саксонію. Австрійську армію, яка йшла на допомогу саксонцям, було розбито. Росія, не бажаючи посилення Пруссії, розцінила ці події як загрозу власним інтересам та оголосила їй війну. Росіяни завдали декілька поразок прусській армії, оволоділи містом Кенігсберг – столицею Східної Пруссії (1758 р.). Але надалі росіяни діяли нерішуче, що дало змогу Фрідриху ІІ завдати поразок Франції та Австрії. Наступного року у вирішальній битві біля 

Кунерсдорфа (1759 р.) російсько-австрійська армія вщент розбила пруссаків і вступила до Берліна (1760 р.). У 1761 р. здобули сильно укріплену фортецю Кольберг. Фрідріх ІІ подумував навіть про зречення. Перемоги Росії занепокоїли Австрію та Францію, які уклали мир з Пруссією.

Якраз тоді померла російська імператриця Єлизавета, і на престол зійшов Петро ІІІ (герцог гольштейнський), який припинив війну проти Пруссії та уклав із нею союз проти Данії в інтересах герцогства Гольштейн. Катерина ІІ, яка зійшла на царство після вбивства Петра ІІІ, розірвала союз із Пруссією проти Данії, але продовжила політику зближення з Пруссією.