31. Особливості колоніального суперництва європейських державу XV-xviiі ст.

Початок розвитку колоніалізму як світового явища припадає на кінець XV - початок XVI ст. і пов'язаний з утвердженням у Західній Європі капіталістичних відносин. Збільшення попиту на золото, що стало своєрідним універсальним товаром, відіграло особливо важливу роль у прагненні європейців до пошуків нових земель. Подрібнення феодальних володінь і розорення частини феодалів, посилення суперництва між окремими феодальними кланами також викликали потребу в нових шляхах на Схід та нових землях. Але зв'язки між середньовічною Європою та Близьким Сходом і через посередницьку торгівлю з Індією та Китаєм суттєво скоротились внаслідок турецьких завоювань.

Піонерами колоніальних загарбань виступили не найрозвиненіші в економічному відношенні, але з найбільшим досвідом судноплавства й морської торгівлі країни - Португалія та Іспанія. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. вони уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії.

Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом.

У XVII ст. в Західній Європі виникли так звані Ост-Індські компанії - британська (1600-1858), голландська (1602-1798) й французька (1664-1770, 1785-1793), які дістали право на загарбання нових земель на Сході, їхню практично безконтрольну експлуатацію та монопольну торгівлю.

Також існували Вест-Індські кампанії, наприклад Вест-Індська компанія Нідерландів, що існувала в 1621-1791. Отримала від голландських Генеральних штатів монопольне право торгівлі і колонізації в Америці і Західній Африці. Захопила значні райони Бразилії, ряд Вест-Індії, частина східного узбережжя Північної Америки, де був заснований р. Новий Амстердам (сучасний Нью-Йорк), ряд опорних пунктів на західному узбережжі Африки - важливих баз работоргівлі. Більшість володінь В.-І. к. вже в 2-ій половині 17 ст. було захоплене колоніальними суперниками Голландії (португальцями, англійцями).

На прикладі голландської і англійської Ост-Індійської компанії можна бачити, що щонайменше в XVII ст. це були торговельні організації капіталістичного характеру з обмеженими адміністратора 111]. Практика показала, що такого роду прав було цілком достатньо, щоб англійці в Індії, а голландці в Індонезії відчували себе фактичними господарями. Менше в цьому плані досягла успіху Франція, що вступила на шлях колоніальної експансії пізніше, у основному лише у XVIII ст, До того ж революція 1789 р. сприяла краху того, що було досягнуто: з деяких своїх колоніальних володінь французи були витіснені, перш за все англійцями (в Індії, Америці). У цілому XVII і XVIII століття були періодом активного зміцнення європейської колоніальної торгівлі та отримання за рахунок цієї торгівлі чималих економічних вигод.

Основною формаю суперництва колоніальних держав були колоніальні війни - війни з метою завоювання чи утримання колоній. Противниками країни-колонізатора в цьому конфлікті можуть виступати як місцеве населення колонізованої країни, так і інша держава, яка змагається за контроль над територією. З точки зору антиколоніальних сил, що беруть участь в конфлікті, така війна може бути описана як національно-визвольна чи війна за незалежність. Колоніальні війни велися великими колоніальними імперіями - Англією, Іспанією, Португалією, Францією та іншими.

Колоніальне суперництво стала однією з головних причин війн між європейськими країнами: за «іспанську спадщину» (1701—1714 рр.), за «австрійське спадщину» (1740—1748 рр.), Семирічна війна (1756— 1763 рр.) Частіше в колоніальному суперництві перемогу здобувала Англія.

З другої половини XVII ст. , коли на авансцену колоніальної політики виходять Англія і Франція, почалися торгові війни, які заповнили історію колоніалізму аж до кінця XVIIІ ст.

У війні за ”Іспанську спадщину”Англія не допустила переходу до Франції іспанських колоній, захопила Гібралтар, забрала в Іспанії право асьєнто – поставки африканських рабів в іспанські володіння в Америці.

Основна боротьба між Англією і Францією за першість в Індії, яка стала головним об’єктом англо-французького суперництва в Азії, розгорнулася з 40-х років XVIIІ ст. У війні за Австрійський спадок (1740 - 1748) французи, спираючись на свою військово-морську базу на о-ві Маврикій, захопили Мадрас – центр англійських володінь в Індії. В особі губернатора Пондішері Дюплекса англійці зустрілися з противником, який уміло використовував протиріччя між індійськими князями для зміцнення позицій Французької Ост-Індської компанії і який створив перші загони сипайської (із місцевих жителів) армії. Боротьба між компаніями в Індії продовжувалася і після Аахенського миру, який завершив війну в Європі. В кінці 40-х років XVIIІ ст. у Південній Індії переважаючим став вплив Франції. Але в Семирічній війні (1756 - 1763) капіталістична Англія, яка стала на шлях промислового перевороту, завдала феодально-абсолютистській Франції важкої поразки і остаточно підірвала колоніальну міць союзниці Франції – Іспанії. Франція втратила Канаду і ряд островів у Вест-Індії. За умовами Паризького миру 1763 р. Франція відмовилася від своїх володінь в Індії.