4. Хетсько-єгипетська боротьба за гегемонію та її результати.

Встановлення політичного впливу Єгипту в Сирії, Фінікії і Палестині приводить його до конфронтації з провідними державами Передньої Азії - Митаннийским і Хеттським царствами. Для того, щоб ослабити позиції своїх супротивників на близькому Сході єгипетські фараони щонайменше з XV ст. до н.е. вступають у дружні або союзні відносини з деякими з відносно слабких державних утворень того часу(сирійські князівства і так далі), що дозволяло їм здійснювати втручання в справи таких держав як Вавилония і Митанни. Найбільш важливим серед союзів подібного типу був союз з Ассірією, яка в XV, - XIV вв. до н.е. є васалом то Вавилонии, то Митаннийского царства, але одночасно претендує на самостійну політичну роль в регіоні. Проте основна загроза домінування Єгипта на території виникала від Хетського царства, яке розташовувалося в Малій Азії. Вони досягли значних успіхів у проникненні на територію Сирії та Палестини. Тому фараони прийнялися шукати союзників проти хетів, та привернули на свою сторону Міттанію, Вавілон.

Упродовж другої половини XIV - почала XIII вв. до н.е. відбувається цілий ряд воєн між хеттами і єгиптянами. Руйнівний характер воєн, за відсутності відчутних результатів, змусив протиборчі сторони вступити в переговори і укласти дружню угоду на основі взаємних поступок. У 1278 р. до н.е. така угода була укладена між хеттським царем Хаттусили III і єгипетським фараоном Рамзесом II. Джерела свідчать, що в даному випадку мирна ініціатива виходила з боку хеттів, стурбованих різким посиленням Ассірійського царства у себе на фланзі і нездібних вести одночасно війну на два фронти. В результаті хетти змогли добитися укладення союзу, спрямованого фактично проти Ассірії, відразу з двома великими державами того часу - Єгиптом і Вавилонией.

Угода з Єгиптом мала на увазі спільні оборонні і наступальні дії проти загальних ворогів, причому в тексті угоди містяться вказівки на те, що договірні сторони зобов'язувалися надавати один одному допомогу і у разі дестабілізації внутрішньополітичної обстановки в Єгипті або в царстві Хеттів - повстання рабів або хвилювань на території підвладних їм областей на східному узбережжі Середземного моря. Окрема стаття угоди передбачала взаємну видачу перебіжчиків. Окрім іншого в цій угоді яскраво відбилася риса, характерна для держав древнього Сходу, - ототожнення держави з особою носія верховної влади в нім, що значною мірою характеризує специфіку системи міждержавних зв'язків в даний період. Обмін дипломатичними листами і посольствами тривав і після укладення договору. Зокрема, дещо пізніше військово-політичний союз був скріплений династичним браком: Рамзес II одружився на дочці Хаттусили III.

У період, що послідував за укладенням описаного договору, Єгипет і Хеттське царство поступово слабшали і втрачали свою зовнішньополітичну могутність. Хеттське царство при цьому взагалі зійшло з історичної сцени.

5. Особливості зовнішньої політики та дипломатії Ассирії.

Однією з впливових держав Передньої Азії стає на початку I тисячоліття до н.е. Ассірія(т.з. Новоассирийская держава(IX ст. до н.е. - 605 р. до н.е.)), що нерідко іменується першою "світовою імперією" в історії людства. Найбільшого впливу в МО на Близькому Сході Ассірійське царство досягло в VIII - VII вв. до н.е. в період правління династії Саргонидов - Саргоне, Синнахерибе, Тиглатпаласаре III і Ашшурбанипале.

У внутрішній політиці Ассірія продемонструвала відому гнучкість і схильність до впровадження соціальних і політичних інновацій. Зокрема, до історії увійшли адміністративні перетворення і військова реформа Тиглатпаласара III(745-727 рр. до н.е.). Проте до міжнародних відносин ассірійські царі не привнесли нічого принципово нового. Ними практикувалося декілька варіантів підпорядкування своєї влади місцевих династій і включення тих або інших державних утворень і територій до складу імперії. Частина скорених ассирійцями країн, що учинили наполегливий опір у момент їх завоювання, перетворювалися на провінції ассірійської імперії, в них створювалася ціла мережа опорних пунктів - міст і фортець, заселених ассірійськими колоністами і дислокованими там гарнізонними військами. У інших випадках ассірійські правителі вважали за краще саджати на престол в країнах лояльних по відношенню до них представників місцевих династій або "друзів" Ассірії, що підкорилися їм, з представників місцевої аристократії. У стосунках з сусідами ассирійці нерідко прибігали до узяття заручників для забезпечення виконання зобов'язань партнерами по переговорах. Ассирійці украй неохоче користувалися підкупом і і субсидуванням союзників, покладаючись в основному на потужність своїх збройних сил при проведенні зовнішньої політики.

У VIII - VII вв. Ассірія стала найбільшою давньосхідною державою. Посилення Ассірії викликало значне занепокоєння серед держав Передньої Азії і змусило їх, долаючи взаємні розбіжності, виробити нову стратегію поведінки на міжнародній арені, здатну(принаймні, теоретично) забезпечити їх спільне виживання в умовах ассірійської експансії. Такою стратегією стало формування коаліцій, покликаних урівноважити військову потужність Ассірії. Для протидії загальному супротивникові у вказаний період були сформовані відразу 3 коаліції держав : південно-західна коаліція на чолі з Єгиптом; південно-східна на чолі з Эламом; північна на чолі з Урарту. Проте коаліції були дуже слабкі в організаційному плані, і наскільки відомо, практично ніяк не координували свої плани. Крім того, усередині самих коаліцій періодично продовжували проявлятися протиріччя між союзниками. В результаті усі три коаліції по черзі потерпіли від Ассірії поразки.

Найвищої точки своєї могутності Ассірійське царство досягло при царі Ашшурбанипале(середина VII ст. до н.е.), при якому межі країни тягнулися від узбережжя Середземного моря до узбережжя Персидської затоки, і від Кавказу до Аравійського п-ова. Проте відразу після смерті Ашшурбанипала ослаблена безперервними війнами, династичними розбратами усередині країни, боротьбою спадкоємців ассірійського престолу за Вавілонський трон і так далі Ассірія вступає в пору свого занепаду. Від Ассірії відкладаються завойовані їй Вавилония і Єгипет, а Мідія і Нововавилонское царство організовують навіть подібність нової антиассірійської коаліції. І хоча Ассірія цього разу не залишилася наодинці з супротивниками, а була на завершальному етапі підтримана Єгиптом, перша в історії "світова держава" зазнала нищівної поразки і в 605 р. до н.е. зникла з політичної карти світу.

Наступниками Ассірії в різний час стають Нововавилонское царство, Мидийская держава і імперія Ахеменидов. На особливу увагу в цій черзі східних деспотій заслуговує, мабуть, імперія Ахеменидов.