Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
bbBileti_IMV_1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
512 Кб
Скачать

Зовнішня політика та дипломатія Карла V Габсбурга.

В другій половині XVI в. у ході національно-визвольного руху в Нідерландах народилася Республіка З'єднаних провінцій. У той же час XVI ст. було свідком виникнення і розпаду багатонаціональної держави Карла V Габсбурга. У своєму прагненні до європейської гегемонії Карл V спирався на середньовічні уявлення про вищу владу імператора як світського глави католицького світу. У XVI в. Карл V був єдиним спадкоємцем римських імператорів, який прийняв корону з рук римського папи і тим самим наділеним як би особливою повнотою сакральності. Інтенсивність міжнародних зв'язків вже в першій половині XVI в. викликала перехід до нової (сучасної) системи організації посольської служби – постійного дипломатичного представництва. Велику роль у встановленні міждержавних зв'язків відіграла поштова служба, що з'явилася в XVI в. У свою чергу, дипломатичне листування вимагало певної культури.

В основі франко-габсбурзьких і англо-іспанських протиріч лежали, з одного боку, домагання імператора Карла V на гегемонію в Європі, а з іншого боку – інтереси національних держав Франції й Англії. Імператор Карл V, об'єднавши у своїх руках значну частину Західної Європи, прагнув розширити свій вплив за допомогою династичних шлюбів і військового втручання. Зовнішню політику Франції в XVI в. у значній мірі визначало сусідство французької держави з володіннями Карла V. Франція прагнула прорвати оточення в найслабшій його ланці – в Італії, там, де можна було скористатися роздробленістю, внутрішніми розбратами, нарешті, династичними домаганнями. Крім того, Італія обіцяла французькому дворянству і купецтву багатий прибуток. Протиріччя між інтересами Габсбургів і Франції, їхня боротьба за гегемонію в Європі привели до Італійських воєн (1494-1559).

З боку Франції військові походи в Італію носили загарбницький характер. Під прикриттям династичних домагань на "Анжуйську спадщину" французькі монархи домагалися зміцнення свого впливу на Апеннінах, захоплення італійських земель, витиснення італійських суперників з торговельних шляхів у Середземному морі, крім того, вирішення прикордонних питань: возз'єднання Артуа, Франш-Конте й інших східних областей, які знаходилися під владою Габсбургів із Францією. У прагненні здійснити свої плани французькі монархи намагалися послабити Карла V як у тилу його держави, так і за її межами.

Результат Італійських воєн не приніс Франції а ні військової слави, а ні інших очікуваних результатів. Її домагання на італійські землі успіхом не увінчалися. За миром в Като-Камбрезі (1559) Франція приєднала до себе три лотаринзьких єпископства (Мец, Туль і Верден).

Загостренню відносин між країнами в другій половині XVI ст. сприяла політика Карла V. Уклавши шлюбний договір між спадкоємцем іспанської корони Філіпом II (сином Карла V) і англійською принцесою, Карл V прагнув втягти Англію в орбіту свого впливу. Але прозорливість англійської сторони під час підписання цього договору не дала здійснитися планам імператора.

В образі захисника християнства (Карла прозвали «Божим прапороносцем») він воював з Туреччиною. Наприкінці 1529 турки взяли в облогу Відень, вже маючи за собою підкорену Угорщину. У 1532 році також ні з чим турки пішли з-під фортеці Кесег в західній Угорщині. Використовуючи перерву у війні, Карл 1535 року відправляє флот до берегів Тунісу. Флот Карла взяв місто й звільнив тисячі повернених у рабство християн. Тут було зведено фортецю й залишено іспанський гарнізон. Однак ця перемога була знецінена результатом битви під Превезом (Епір) у 1538 році, коли християнам протистояв знову відбудований султаном Сулейманом турецький флот. Тепер турки знову контролювали рух суден Середземним морем (до битви під Лепанто у 1571 році).

1541 року Карл намагався за допомогою флоту взяти Алжир, але кораблі розкидало морем несподіваною бурею. Користуючись турецько-персидським конфліктом, у 1545 році з Османською імперією підписано перемир’я, а потім і мир (1547) терміном на п’ять років.

Намагаючись відновити релігійну єдність своєї Карл активно втручався у внутрішні справи німецьких правителів. Ознаками розпаду держави були так звана Лицарська війна 1522—1523 років, коли союз лютеранських аристократів напав на землі, що належали трірському архієпископу і курфюрсту, та Селянська війна 1524—1525 років.

Карл воював з лютеранською Шмалькальденською лігою. 24 квітня 1547 під Мюльбергом війська Карла здобули перемогу.

Ще 1556 року Карл виявляв бажання відмовитись від імператорської влади, курфюрсти прийняли його зречення й обрали імператором Фердинанда лише в лютому 1558 року. Колишній імператор подався до монастиря.

35.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]