37. Дипломатія англійської революції. Зовнішня політика Олівера Кромвеля.

При вступі в свої обов'язки Кромвель відправив свого церемоніймейстера до всіх іноземних послам «з дорученням запевнити їх, що ця зміна не змінить ні відносин, ні дружби, що існують між їх государями і Англією". Державний рада доручила п'яти своїм членам продовжувати дипломатичні справи, розпочаті раніше парламентом.Обставини сприяли зміцненню влади диктатора. У червні 1653 р. англійський флот отримав рішучу перемогу над голландцями. З Голландією було покінчено. Корнелій де Вітт на зборах Генеральних штатів Сполучених провінцій заявив: «Мій обов'язок сказати вам, що тепер і ми, і море у владі Англії». Війна ще тривала деякий час, поки велися переговори. Англійці як і раніше наполягали на злитті двох республік, але Кромвель, переконаний у необхідності якнайшвидшого укладення миру, відмовився від цієї вимоги і домігся укладення миру в червні 1654 р. Учасниками Договору були не тільки голландці, але і їх союзники: король Датська, протестантські кантони Швейцарії, ганзейські міста і деякі протестантські князі Північній Німеччині.  Одночасно з цим договором Кромвель уклав торговельні договори з іншими, менш небезпечними для Англії державами: Швецією, Данією і Португалією.  Ще в 1653 р. Кромвель відправив до Стокгольма англійського дипломата Уайтлока, який повинен був укласти договір зі Швецією.  Уайтлоку довелося вжити багато зусиль, щоб перемогти упередження шведського дворянства, яке з обуренням дивилося на події в Англії і вважало, що справа парламенту є справа «компанії кравців і шевців». Тим не менш 28 квітня 1654 Уайтлок підписав мирний і союзний трактат з Швецією. У трактаті з Данією в вересні 1654 р. Англія вимовила собі право проходу через Зунд на тих же умовах, якими до цих пір користувалися голландці. Таким чином, Англія здобула певні вигоди у регіоні «Балтики Трійки» Договір з Португалією, представник якої довгі місяці чекав відповіді на свої пропозиції, був початком економічного підпорядкування Португалії Англії

Важче було з Іспанією. Незважаючи на те, що Іспанія була першою країною, яка визнала Англійську республіку, незважаючи на всі старання Кардену, справа з підписанням договору посувалося вперед надзвичайно повільно. Ненависть англійців до цієї великої колоніальної країні була давньої і зрозумілою. Як тільки Кромвель був проголошений протектором, Карден (посол Іспанії), боячись, що його випердить Франція, у приватній розмові запропонував Кромвелю допомогу з боку Іспанії для затвердження його влади. Він обіцяв від імені свого короля, що Іспанія відмовиться підтримувати будь-які було домагання Карла Стюарта, сина страченого англійського короля. За цей Кардену вимагав, щоб Кромвель виступив спільно з Іспанією проти Франції. Але Мазаріні(посол франції) виявився більш спритним, ніж іспанський уряд. Він готовий був титулувати Кромвеля від імені короля «братом», «кузеном» і т. д., але Кромвель просив сказати кардиналові, що жодного іншого титулу, окрім протектора, він не потерпить. Мазаріні натякав, що, якщо знадобиться, він «ввічливим чином» готовий випровадити з Франції родину страченого короля, і пропонував Кромвелю гроші і спілка. Кромвель неквапливо вислуховував пропозиції суперників і ставив їм все нові умови і вимоги. По суті він давно вже вирішив питання про те, кого зволіти. Франція була сильна, і боротьба з нею була чревата несподіванками. Іспанія знаходилася в стані занепаду і представляла багату і легку здобич. Іспанія не дозволяла Англії торгувати зі своїми колоніями. Вона піддавала англійських купців, єретиків з іспанською точки зору, суду інквізиції. Кромвель зажадав від Іспанії свободи плавання у Вест-Індії та припинення інквізиційного переслідування. Це було занадто навіть для іспанського посла. Кардену з обуренням заявив: «Вимагати звільнення від інквізиції і вільне плавання у Вест-Індії - все одно, що вимагати обох очей мого государя». Завжди необхідна в очах Кромвеля війна з Іспанією стала тепер неминучою. Вона могла зайняти матросів, офіцерів і солдатів, дати їм можливість нажитися; вона могла заспокоїти уми фанатиків, який метали громи проти папістів; вона, нарешті, обіцяла дати Англії панування в Новому Світі, який потрапив до рук католиків-іспанців, а повинен був належати суворому протестантському богу Кальвіна, богу торгівлі, капіталістичної експлуатації і народжуваної біржі. До берегів Нового Світу була відправлена ​​ескадра Пенна, в Середземне море - ескадра страшного Блека, який крейсував близько іспанських берегів. Пенну дано інструкції розпочати захоплення іспанських колоній. Проте спроба опанувати островами Сан-Домінго була, на сором англійців, відбита іспанцями. Коли ця подія стала відомо в Іспанії, на англійські кораблі і майно в Іспанії було накладено ембарго, багато хто з купців були арештовані, і король наказав Кардену залишити Англію. Коли Кардену сідав на наданий йому фрегат в Дуврі 24 жовтня 1655, Кромвель підписував мирний і торговельний договір з Францією. «Якщо цей договір, - писав французький посол в Англії Бордо, - і втратив свою принадність від довгого очікування, зате розрив з Іспанією, здається, має надати йому нову ціну». 28 листопада повідомлення про договір з Францією та війну з Іспанією були оприлюднені. на вулицях Лондона.  У вересні 1656 р. Кромвель такими словами характеризував становище: «Ми у війні з Іспанією. Ми почали цю війну за потребою. Іспанія наш найбільший ворог, ворог природний і як би вказаний самим богом, бо вона - втілений папізм. Немає коштів ні домогтися від Іспанії задоволення, ні убезпечити себе від неї. Ми вимагали від неї для наших купців тільки дозволу мати в кишені біблію і молитися Богу по-своєму, але нічого чекати від іспанця свободи совісті ». Війна закінчилася вже після смерті Кромвеля і була невдалою для Іспанії. Англія захопила острів Ямайку, центр работоргівлі в Америці.