45. Семилітня війна.

Семилітня війна – своєрідна кульмінація Вестфальського світоустрою – стала в цьому відношенні інтегруючою. В ній взяли участь всі претенденти на звання й статус центру сили в Європі та світі. Війна вийшла за рамки континенту, охопивши колоніальні володіння та створивши передумови для боротьби північноамериканських колоній за незалежність. Одним словом, значення цього конфлікту важко переоцінити. Із системної точки зору війна стала можливо єдиним засобом вирішити суперечки, що накопичувалися в європейських міжнародних відносинах із часів підписання Вестфальського миру. Єдиний інструмент, який був у розпорядженні європейських лідерів для вирішення поточних проблем – принцип силової рівноваги – був занадто абстрактним, створюючи час від час спокусу перевірити на практиці ступінь готовності партнерів до різного роду авантюр. Ризик йшов у Вестфальській системі поруч із точним розрахунком співвідношення сил. Поєднання ризику і розрахунків із певного моменту стало прикметою зовнішньої політики німецьких держав. Стратегія Пруссії в цьому відношенні передувала плану Шліффена або бліцкригу – всі вони намагалися максимально використати переваги географічного розташування, й звести до мінімуму негативний вплив стратегічного дефіциту ресурсів. Зовнішня політика Пруссії була небезпечним викликом всьому Вестфальському порядку, оскільки в її основі лежало забагато ризику. Семилітня війна розпочалася, так би мовити, без прямої участі Пруссії. У 1756 році Велика Британія, чиє колоніальне суперництво із Францією не піддавалося врегулюванню традиційними засобами, оголосила останній війну. Дуже швидко відбулася ескалація цього конфлікту, яка зробила його безпосередніми учасниками більшість великих європейських держав. Театр військових дій охопив Європу, Північну Америку, Африку, Індію, Філіппіни. Уінстон Черчілль назвав Семилітню війну «першою світовою». Самій війні пережувала цікава подія, що отримала назву «дипломатичної революції». Ним позначається несподівана зміна альянсів між найбільшими європейськими державами, що сформувалися в ході війни за австрійську спадщину, та розглядалися багатьма як запорука європейської стабільності та миру. Коаліція Австрії, Англії та Росії, яка протистояла франко-прусському альянсу, розпалася. Англія підтримала Пруссію, нібито виходячи із своєї турботи за долю володінь у Ганновері, а Франція, Австрія та Росія сформували противагу. Запобігти Семилітній війні «дипломатична революція» не змогла. Навряд чи її учасники чогось подібного очікували. Масштабний конфлікт у Європі назрівав давно, його причини були комплексними та різноманітними. Результат війни міг як зберегти стабільність Вестфальської системи, сформувавши та зафіксувавши нове співвідношення сил, так і стати початком її кінця. Семилітня війна поклала край другому етапу розвитку Вестфальської міжнародної система та перевела її у фазу поступового занепаду. Із 1763 до 1789 року співвідношення сил та сфери політичних інтересів основних гравців кардинально змінюються, в системі виникають нові елементи, хоча принципи силової рівноваги зберігаються. В той же час, підтримувати таку рівновагу стає складно. В системі явно проявляється криза її геополітичних основ – центр Європи дедалі більше підпадає під контроль сильних держав та консолідується. Посилення Пруссії доповнюється драматичним занепадом Речі Посполитої та розподілами Польщі у другій половині XVIII ст. В результаті цього «буферних зон» між Росією, Пруссією та Австрією не залишилося.

46.

Дипломатія періоду Війни за незалежність

Північноамериканських штатів.

47.

Зовнішня політика Катерини ІІ.

48.

Геополітичні наслідки поділу Польщі.

49.

Принцип силової рівноваги в європейських міжнародних

відносинах XVII-XVIII ст.

50.

Криза Вестфальского світу: причини та наслідки.

1 Polybius, Historiae, I, 3.

2 Titus Livius, Ab urbe conditia libri, XXII, 58.

56