32. Вплив Реформації на міжнародну політику в Європі.Аугсбурзький релігійний мир.

Якщо подивитися на процес Реформації з цієї точки зору, то значення його полягає в тому, що релігійні імперативи зовнішньої політики були зруйновані. Міф про «християнський світ» в Західній Європі було розвяіно, і на зміну спільними релігійним настановам прийшла концепція «державного інтересу». Це відбулося не водночас. Реформація розпочалася із публікації Мартином Лютером „95 тез” у 1517 році. Державні інтереси як основний імператив зовнішньої політики утвердилися наприкінці Тридцятилітньої війни 1618-1648 років. Між цими подіями в європейських країнах тривала політична боротьба. Її мінливі результати час від часу фіксувалися у різних релігійних компромісах: Швейцарського релігійного миру 1531 року, Нюрнберзького релігійного миру 1532 року та найбільш відомого Аусбурзького релігійногоу миру 1555 року. Однак, незважаючи на ці домовленості та поділ «сфер релігійного впливу», авторитет церкви в цілому занепадав. (Капитоненко)

Підсумки реформаційного руху неможливо охарактеризувати однозначно. З одного боку християнського світу, який об'єднував всі народи Європи під духовним керівництвом папи римського, більше не існувало, так само як і не існувало єдиної християнської культури. Єдина церква була замінена безліччю національних церков, які часто знаходилися в залежності від світських правителів, тоді як раніше клірики могли апелювати до Папи в якості арбітра. З іншого боку, національні церкви сприяли зростанню національної свідомості народів Європи.

Аугсбурзький мир - угода, укладена 25 вересня 1555 в Аугсбурзі між лютеранськими і католицькими суб'єктами Священної Римської імперії і римським королем Фердинандом I, що діяли від імені імператора Карла V. Аугсбургский світ визнав лютеранство офіційною релігією і встановив право імперських класів на вибір віросповідання. Умови договору мали статус імперського закону, лягли в основу державного устрою Священної Римської імперії нового часу і забезпечили відновлення політичної єдності і стабільності в Німеччині протягом другої половини XVI століття. У той же час Аугсбургский мир не визнав свободи віросповідання підданих імперії, що призвело до виникнення принципу «cujus regio, ejus religio» (лат. чия влада, того і віра) і створило грунт для відновлення конфесійного протистояння. Система, створена на основі Аугсбурзького миру, розпалася на початку XVII століття, що стало однією з причин Тридцярічної войни.

Аугсбурзький мир являв собою компроміс між католицькими і протестантськими суб'єктами Священної Римської імперії, спрямований на підтримку миру і стабільності в біконфессіональній країні. Хоча конфесійний розкол Німеччини на католицький та протестантський табори зберігався, в державно-правовій та суспільно-політичній сфері Аугсбургский світ відновив єдність імперії.

Аугсбургское угоду встановило гарантії свободи віросповідання для імперських класів (курфюрстів, світських і духовних князів, вільних міст і імперських лицарів). Кожен суб'єкт імперії міг вільно перейти з католицтва в протестантизм або назад. Належність до того чи іншого віросповідання не могла служити причиною обмеження даного суб'єкта в правах. У вільних імперських містах був введений принцип рівних прав представників обох конфесій на відправлення релігійних культів. Свободу віросповідання отримали також імперські лицарі, що перебували в безпосередній васальної залежності від імператора. Однак, незважаючи на вимоги лютеран, Аугсбургский світ не надав право вибору релігії підданим імперських князів і лицарів. Малося на увазі, що кожен правитель сам визначає віросповідання в своїх володіннях. Пізніше це положення трансформувалося в принцип «чия влада, того і віра» (лат. cujus regio, ejus religio). Поступкою католиків щодо конфесії підданих стала фіксація в тексті угоди права на еміграцію для жителів князівств, які не побажали прийняти релігію свого правителя, причому їм гарантувалася недоторканність особи і майна.

Католицькій партії вдалося внести до тексту Аугсбурзького миру так звану «духовну обмовку» (лат. Reservatum Ecclesiasticum), відповідно до якої, у разі переходу духовного князя (єпископа чи абата) у лютеранство, він підлягав відмові від влади, а на його місце обирався католик. Таким чином гарантувалося збереження за католиками всіх духовних володінь.

Аугсбурзький світ поклав край політичному розколу Священної Римської імперії, відновив її єдність і мир в Центральній Європі. Криза, викликаний лютеранської Реформацією, був на час подолано. Визнавши лютеранство в якості конфесії, рівноправною з католицизмом, Аугсбурзька угода вперше в Європі виробила спосіб мирного співіснування кількох віросповідань в рамках одного державного утворення. Завдяки цьому була відновлена ​​працездатність державних інститутів імперії, в тому числі рейхстагу, імперського суду і самої посади імператора, і зроблено важливий крок на шляху трансформації Священної Римської імперії відповідно до вимог нового часу. Стану імперського суспільства отримали гарантії збереження своїх прав, була досягнута відносна соціальна стабільність. Система рівноваги, закладена Аугсбургзьким світом, дозволила зберігати мир і спокій в Німеччині протягом більше половини століття (до початку XVII століття). У німецькій історіографії Аугсбурзький світ часто розглядається як одна з найважливіших суспільно-політичних віх у розвитку країни і початок так званої «конфесійної епохи», що охоплює період з 1555 року до Вестфальського миру 1648 року.

Тим не менш, у компромісних формулюваннях Аугсбурзького миру містилися потенційні загрози для стабільного розвитку імперії. Невизнання договором кальвіністського віросповідання, поряд з розпливчатістю поняття лютеранства в тексті угоди, створили грунт для особливого шляху розвитку реформатської церкви в Німеччині, що характеризується гострою конфліктністю як з католицизмом, так і з лютеранством, а також її маргіналізацією в рамках імперської структури. Відсутність правових гарантій для підданих іншого віросповідання, ніж їх правитель, означало потенційну можливість застосування сили князями для звернення населення своїх володінь в ту чи іншу релігію. Це було особливо небезпечно в умовах наростання контрреформаційнної тенденцій у католицькому таборі. Крім того, хоча Аугсбургский світ був націлений на встановлення стабільності і підтримання статус-кво в імперії, надане імперських класів право вибору релігії створило перспективи для подальшої територіальної експансії лютеранської конфесії, з одного боку, та реставрації католицизму в протестантських князівствах, з іншого. Це вело до відновлення конфлікту між обома релігійними угрупованнями, ескалація якого на початку XVII століття вилилася в Тридцятирічну війну.