130. Проблема застосування дисциплінарних стягнень за екологічні правопорушення.

Вона полягає у тому, що екологічне право не має кодифікованого джерела, і у разі виникнення правопорушення за яке настає дисциплінарна відповідальність, доводиться звертатись до різни законодавчих актів, що викликає труднощі при вчиненні злочину кількома особами тощо.

Якщо дисциплінарний проступок у галузі охорони навколишнього природного середовища вчиняється військовослужбовцями, то останні несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, згідно з яким військовослужбовці несуть відповідальність залежно від їх військових звань.

Працівники залізничного транспорту, що вчинили дисциплінарний екологічний проступок, нестимуть відповідальність згідно з Положенням про дисципліну працівників залізничного транспорту.

Дисциплінарну відповідальність за екологічні правопорушення згідно з вимогами дисциплінарних статутів чи положень про дисципліну несуть і деякі інші категорії працівників, такі як працівники спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб (Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб), працівники гірничих підприємств (Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств) тощо.

Така велика система, некодифіковани, актів створює великі незручності в користуванні ними та вирішенні проблем.

131. Поняття та основні ознаки права власності на природні ресурси.

Право власності на природні ресурси в об'єктив¬ному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в Україні.

По-перше, право власності на природні ресурсі не є всеосяж¬ним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті, що є відносно стабільни¬ми, що підлягають індивідуалізації. До них належать земля, її надра, води, ліси та тваринний світ. Інші елементи природного сере¬довища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами влас¬ності (вітрова та сонячна енергія, кліматичні ресурси тощо) бо не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства з метою перетворення їх на свою власність.

По-друге, природні ресурси нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середо¬вища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Тому ви¬лучення природної речовини в процесі використання природних ресурсів як об'єктів права власності, не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виник¬нення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлу¬атації природних ресурсів.

По-третє, природні ресурси як об'єкти природного по¬ходження складають національне багатство України і не мають вартості. Вони не є май¬ном. Грошова оцінка землі та інших ресурсів природи виражає відносини приватної власності на при-родні багатства. Ціна в даному випадку виступає у вигляді капіталізо-ваної ренти. Відчужуючи природний об'єкт, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.

132. Форми і методи охорони права власності на природні ресурси.

Адміністративна форма - громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від фор¬ми власності зі зверненнями, зауваженнями, пропозиціями і скаргами. Звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини, що здійснює контроль за діяльністю виконавчих та інших органів держ. влади.

Громадський порядок захисту:

- референдум;

- громадські (публічні) слухання;

- загальні збори громадян за місцем проживання;

- залучення експертів від громадськості в робочі гру¬пи з екологічних питань, утворених органами влади, участь у про¬веденні державної екологічної експертизи, а також проведення ек¬спертизи громадської;

- збори, мітинги, походи, демонстрації;

- ро¬бота з депутатами.

Самозахист - передбачені мо-ральними засадами суспільства та нормами законодавства, у пев¬них випадках визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

Судовий захист:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

166. Форми і методи захисту прав суб’єктів у галузі охорони навколишнього середовища.

Правова охорона екологічних прав являє собою систему при¬писів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволе¬ної і належної поведінки суб'єктів.

Способи захисту - визнан¬ня екологічних прав; відновлення порушеного права; припиненнями, що перешкоджає здійсненню права або порушує його; відшкодуван¬ня збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди); зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, служ-бових і посадових осіб; та інші способи, встановлені в норматив¬но-правових актах.

Форми захисту.

Адміністративна форма - громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від фор¬ми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань.

Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю ви-конавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що при¬звели до порушення екологічних прав громадянина.

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум; громадські (публічні) слухання; загальні збори громадян за місцем проживання; залучення експертів від громадськості в робочі гру¬пи з екологічних питань, утворених органами влади, участь у про¬веденні державної екологічної експертизи, а також проведення ек¬спертизи громадської; збори, мітинги, походи, демонстрації; ро¬бота з депутатами.

Самозахист екологічних прав - передбачені мо¬ральними засадами суспільства та нормами законодавства, у пев¬них випадках визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

До форм правового захисту прав громадянина належить, зокре¬ма, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Право на су¬довий захист є конституційним.