50. Форми власності на землю в Україні.

Стаття 78. Зміст права власності на землю1. Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Суб’єктами права власності на землю є:а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;в) прийняття спадщини;Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.Держава набуває права власності на землю у разі:а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;в) прийняття спадщини;г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;ґ) конфіскації земельної ділянки.

51. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавстваСтаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;б) самовільне зайняття земельних ділянок;в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель;ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;е) знищення межових знаків;є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;) непроведення рекультивації порушених земель;з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок. 2. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства. 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

52. Право землекористування: поняття та види.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації. Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).Стаття 99. Види права земельного сервітутуВласники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:а) право проходу та проїзду на велосипеді;б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;є) право прогону худоби по наявному шляху;Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.

53. Підстави припинення права користування землею.Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкоюПідставами припинення права користування земельною ділянкою є:а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.3. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.4. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

54. Підстави припинення права колективної та приватної власності на землю. Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянкуПідставами припинення права власності на земельну ділянку є : а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;д) конфіскація за рішенням суду;е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:а) сільськогосподарського використання;б) ведення водного господарства, в) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо,

56. Поняття та види права водокористуванняОдним из видов права природопользования является право во¬допользования .Право водопользования представляет собой право конкрет-ного субъекта пользоваться, владеть, а в определенных случаях и распоряжаться предоставленным ему в определенном поряд¬ке соответствующим водным объектом в пределах, предусмот-ренных водным законодательством. Водный кодекс Украины в ст. 1 закрепил определение водного объекта — это природный или созданный искусственно элемент окружающей среды, в котором находятся воды (море, река, озеро, водохранилище, пруд, канал, водоносный горизонт). К водным объектам общегосударственного значения относятся: внутренние морские воды и территориальное море; подземные воды, являющиеся источником централизованного водоснабжения; по¬верхностные воды (озера, водохранилища, реки, каналы), которые находятся и используются на территории более одной области, а также их притоки всех порядков; водные объекты в пределах тер¬риторий природно-заповедного фонда общегосударственного значе¬ния, а также отнесенные к категории лечебных. Водные объекты по своим природным характеристикам класси¬фицируются на поверхностные и подземные; природные и искусст¬венные. Учитывая государственно-правовое значение, водные объекты делятся на внутренние и территориальные. В соответствии со ст. 42 ВК Украины субъектами права водо¬пользования могут быть предприятия, учреждения, организации и граждане Украины, а также иностранные юридические и физиче¬ские лица и лица без гражданства. Для права водопользования в современных условиях характерна платность. сбор за специальное водопользование взи¬мается с целью стимулирования рационального использования и охраны вод и воспроизводства водных ресурсов и включает сбор за использование воды водных объектов и за сброс загрязняющих веществ. Водный кодекс Украины определяет следующие виды права пользования водами: для удовлетворения питьевых нужд населения, а также для хозяйственно-бытовых, лечебных, оздоровительных, сельскохозяйственных, промышлен¬ных, транспортных, энергетических, рыбохозяйственных и иных государственных и общественных нужд. Пользование водными объектами для отдыха и спорта осущест¬вляется в порядке как общего, так и специального водопользова¬ния. Основной задачей водопользования для потребностей гидроэнер¬гетики является обеспечение специальных установок для получения механической или электрической энергии. Пользование водными объектами для этих целей должно осуществляться с учетом инте¬ресов иных отраслей народного хозяйства и соблюдением принципа комплексного использования вод. Право водопользования в зависимости от технических усло¬вий может быть двух видов: общее и специальное. Общее водопользование осуществляется гражданами для удо¬влетворения их потребностей (купание, плавание на лодках, люби¬тельское и спортивное рыболовство, водопой животных- бесплатно, без закрепления водных объ¬ектов за отдельными лицами и без предоставления соответствующих разрешений. специальное водопользование — это забор воды из водных объектов с примене¬нием сооружений или технических устройств, использование воды и сброса загрязняющих веществ в водные объекты, включая забор воды и сброс загрязняющих веществ с возвратными водами с при-менением каналов. По срокам пользования право водопользования делится на постоянное и временное. При постоянном пользовании срок поль¬зования водами не устанавливается. При временном — срок уста¬навливается, а именно: краткосрочное (до трех лет) или долгосрочное (от трех до двадцати пяти лет). Действующим водным законодательством предусмотрен еще один вид временного водопользования — пользование водными объектами (их частями) на условиях аренды. К видам права водопользования относятся первичное и вто¬ричное водопользование. Первичное водопользование осуществляется теми водопользователями, которые имеют собственные водо¬заборные сооружения и соответствующее оборудование для забора воды. Вторичное водопользование осуществляется водопользовате-лями, которые не имеют собственных водозаборных сооружений. К видам права пользования водами отно-сятся платные и бесплатные.

57. Правові форми охорони вод.

Охрана вод представляет собой осуществление комплекса мероприятий, направленных на предупреждение загрязнения, засорения, исчерпания вод, которые могут ухудшить условия водоснабжения, причинять вред здо¬ровью людей, привести к уменьшению рыбных запасов и других объектов водного промысла, вследствие изменения физических и хими¬ческих свойств вод. Правовая охрана вод регламентируется Законом Украины «Об охране окружающей природной среды», Водным кодексом Украи¬ны и другими нормативными актами. охра¬на вод обеспечивается: установлением правил и норм охраны, ис-пользования и воспроизводства вод, запрещением или ограничени¬ем использования вод в случаях необходимости; установлением специального режима использования земель водного фонда, а так¬же водных объектов, отнесенных к природно-заповедному фонду, или к категории лечебных; установлением мер по охране вод от за¬грязнения, засорения и исчерпания; установлением мер по предот-вращению вредного действия вод и аварий на водных объектах, а также ликвидации их последствий и др. Образование водоохранных зон, выделение земель прибрежных защитных полос и полос отвода в пределах водоохранных зон. Установление береговых полос водных путей. Эти пути устанавливаются на судоходных водных путях за чертой городских поселений для ведения работ, которые связаны с судоходством. Установлением зон санитарной охраны. Эти зоны образовываются с целью охраны водных объектов в районах забора воды для централизованного водоснабжения населения, лечебных и оздоровительных нужд. зако¬нодатель предусматривает, что при проектировании водохозяйст-венных и иных объектов должно учитываться возможное вредное действие вод. В аварийных ситуациях на водных объектах, связанных с их загрязнением, которое может оказать вредное воздействие на здо¬ровье людей и состояние водных экосистем, предприятие, учреждение или организация, по вине которых произошла авария или которые обнаружили ее, должны незамедлительно начать ликви-дацию ее последствий и сообщить об аварии государственным орга-нам охраны окружающей природной среды, санитарного надзора, водного хозяйства, геологии и соответствующему совету. В соответствии со ст. 1 ВК Украины загрязнение вод определя-ется как поступление в водные объекты загрязняющих веществ. Загрязняющее вещество — вещество, которое привносится в водный объект в результате хозяйственной деятельности человека. Источники загрязнения — не¬очищенные сточные воды, неправильно захороненные радиоактив¬ные отходы, сборы нефти. Засорение вод понимается как привнесение в водные объекты посторонних предметов и материалов, которые вредно воздейству¬ют на состояние воды. В качестве таких предметов и материалов могут выступать, прежде всего, посторонние нерастворимые пред¬меты — древесина, строительный мусор, металлолом, производ¬ственные отходы и т.п. Исчерпание вод рассматривается как количественное уменьше-ние природных запасов воды в водоемах и источниках, возникшие вследствие неправомерных действии или природных стихийных явлений либо значительными качественными изменениями в ре¬зультате химического, радиационного загрязнения до такой степе¬ни, когда вода не может быть использована для любого вида водо-пользования. Исчерпание в данном случае выступает высшей формой загрязнения вод.