100. Еколого-правові норми та екологічні правовідносини

Екологічне законодавство нашої країни є достатньо розвинутим, постійно удосконалюється. Проте практичне виконання норм екологічного права, досягнення високого ступеню впорядкованості екологічних правовідносин залишається однією з головних проблем суспільства. Отже мова йде про забезпечення екологічного правопорядку - дії еколого-правових норм закріплених в законі у просторі і часі. Правові норми зв'язують державну владу й соціальний екологічний порядок. Вони регламентують та формалізують державне управління суспільними відносинами в галузі охорони та використання природних об'єктів. Вплив норм права на соціальний екологічний порядок виокремлює з нього певну частину, перетворює її в порядок еколого-правовий.

Зв’язок держави з учасниками правопорядку, реальними життєвими обставинами – юридичними фактами здійснюється за допомогою норм права. Тому в них віддзеркалюються і закріплюються необхідні для правопорядку елементи, їх якості та відносини

екологічні правовідносини, - відносини, що виникають між людьми в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище. Предмет сучасного екологічного права утворять відносини з приводу власності на природні ресурси, природокористування, охорони навколишнього середовища від різних форм деградації, захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

логічного права та законодавства.

У розвитку екологічного законодавства слід виділити три етапи:

- перший - з часів "Руської правди" й до 1917 року;

- другий - з 1917 по 1991 р.;

- третій - з 1991 р. й до сьогодення.

Для першого етапу характерним був розвиток за¬конодавства, яке забезпечувало охорону природних ресурсів, насамперед як об'єктів власності.

У період з 1917 до 1991 року здійснилося поступове формуван¬ня екологічного законодавства. За цей період був пройдений шлях від прийняття розрізнених актів, що регламентували окремі аспекти природокористування, охорони довкілля від техногенних впливів, до запрова¬дження комплексного підходу у регулюванні питань охорони природи, раціонального використання приро¬дних ресурсів. Особливо тут слід зазначити прийняття Закону "Про охорону природи "Української РСР (1960), який уперше у вітчизняній практиці установив єдині правові засади охорони та раціонального використан¬ня окремих природних ресурсів, яким були присвячені самостійні розділи тощо.

Характерною рисою сучасного етапу роз¬витку екологічного законодавства є забезпечення екологізації практично всіх сфер господарської діяльності, яка впливає на стан довкілля, пов'язана із споживан¬ням природних ресурсів; посилення уваги до міжнародно-правової охорони довкілля тощо.

Розвиток екологічного права здійснюється через механізм формування екологічного права, що представляє собою сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і факторів, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища:

- Економічна,

- Еколого-біологічна,

- Еколого-соціальна

Розвиток екологічних відносин:

- Природноресурсових,

- Природо- та середовищеохоронних відносин,

- Антропоохо- ронних відносин.

Трансформація соціальних регуляторів:

- звичай, - мораль, - право, - ідеологія,

- психологія, - свідомість, - культура,

- освіта, - наука.