2.7. Монетариська версія кількісної теорії грошей і ділових циклів.

Основними положеннями монетаризму, які ґрунтуються на кількісній теорії грошей є наступні:

• величина ВВП відображає рівень ділової активності, змінюється до динаміки грошової маси;

• швидкість обігу грошей у довготривалий період є постійною;

• швидкість обігу грошей визначається попитом на гроші, який з боку суб’єктів ринку є незмінним;

• у зв’язку із ти, що попит на гроші є незмінним, головним джерелом порушення рівноваги в економіці є різні зміни у пропозиції грошей;

• пропозиція грошей є екзогенно задана величина непов’язана безпосередньо із попитом на гроші, а тому основним результатом її зміни при стабільному попиті є зміна рівня цін, тобто номінального ВВП.

Стосовно теорії ділових циклів у монетариській теорії обґрунтовані наступні основні постулати:

1) різні коливання грошової маси призводять до несподіваних змін попиту, а тому позначаються на розвитку економіки;

2) кожному спаді виробництва передує зменшення обсягів грошової маси, а кожному підйому навпаки збільшення;

3) зміни обсягів грошової маси обов’язково випереджають у часі аналогічні зміни господарської кон’юнктури ( 6-8 до 12-18 міс.);

4) для будь-яких ділових циклів максимальні темпи росту грошової маси передують вершині циклу, а мінімальні – дну;

5) за допомогою стабільної грошової політики можна уникнути як затяжних виробничих спадів так і надмірного перегріву економіки.

Таким чином для реалізації грошової політики монетариська теорія пропонує використовувати автоматичне регулювання грошової маси. Суть яки в тому, що ЦБ повинен підтримувати помірні і стійкі темпи приросту грошової маси незалежно від зміни фаз ділового циклу, що має відповідати темпам зростання реального ВВП у довгостроковій перспективі (3-5% на рік).

2.8. Грошово-кредитна політика в Україні в світлі положень монериської теорії

Реалізація монетариської теорії умовах перехідної економіки не може бути буквальною, оскільки положення цієї теорії були розроблені для розвинутої ринкової системи із повноцінними змінами фаз ділового циклу. В Україні впродовж 90-х до 2000 р. економіка перебувала у стані постійного виробничого спаду, зокрема зниження реального ВВП становило більше 50 %. За таких умов ідеї монетарного правила було недостатньо адекватним до існуючих економічних умов. Крім того е перехідній економіці попит на гроші і швидкість їх обігу, а також пропозиція грошей зазнають суттєвих коливань, що не узгоджується із відповідними положеннями монетариської теорії. Це пов’язано із дією наступних факторів:

1) лібералізація цін, яка зумовила перетворення інфляції з прихованої форми на відкриту, що у свою чергу викликало значне збільшення попиту на гроші для поточних угод;

2) високі темпи зростання грошової пропозиції, що на початку слідували за ростом цін, а пізніше самі почали викликати високий рівень інфляції

3) значні інфляційні очікування, які були породжені нестабільною грошовою пропозицією;

4) деформація структури індивідуальних портфелів, активів суб’єктів ринку. Головна частина в яких стала належати не касовим залишкам чи дохідним інвестиціям, а вкладенням у товарні і валютні цінності, як засоби страхування проти інфляції. Результатом надмірної пропозиції грошей при виробничому спаді стало формування так званої грошової навіси, що виявилося суттєвим чинником розвитку гіперінфляції (у 1993р. – 10256%).

У цих умовах НБУ було вжито заходів для фінансової стабілізації:

1) запроваджено кредитні аукціони де грошові ресурси розподілялися між банками на ринкових засадах;

2) відновлено торги на валютній біржі де обмінний курс встановлюється під впливом попиту і пропозиції;

3) здійснено перехід від прямого покриття бюджетного дефіциту кредитами НБУ до операції із державними цінними паперами.

Прийняті заходи дозволили скоротити рівень інфляції до 400% у 1994р. до 10%у 1997 році.

Грошово-кредитну політику НБУ можна вважати монетариською не у класичному розумінні, лише у тій мірі в якій вона мала антиінфляційне спрямування. На сьогодні реалізацію грошово-кредитної політики НБУ у світлі положень монетриської теорії можна розглядати більшою мірою з позиції таких заходів як:

1. стримуванн інфляції;

2. лібералізація валютного ринку;

3. запровадження плаваючого обмінного курсу гривні;

4. підвищення ролі економічних інструментів грошово-кредитного регулювання.