Розділ іі. Теоретичні основи підприємницької

ДІЯЛЬНОСТІ: МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

У цьому розділі вивчаються економічні процеси і відносини на рівні мікроекономіки.

Мікроекономіка – це сфера економічних відносин, яка пов’язана із діяльністю окремих господарюючих суб’єктів у процесі виробництва життєвих благ та надання послуг.

Суб’єктами мікроекономіки виступають домашні господарства, фірми (ділові підприємства), галузі та держава. Головним її елементом є підприємство (фірма).

Об’єктом мікроекономічного аналізу є економічна діяльність підприємства (фірми) та мотивація його ринкової поведінки. Основними мікроекономічними категоріями виступають: підприємництво, підприємство (фірма), капітал підприємства, витрати, доходи, прибуток підприємства, управління підприємством.

У такому порядку у даному розділі ці категорії і розглядатимуться.

Глава 6. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО СУБ’ЄКТИ

•Поняття “підприємництво” та еволюція його теоретичного осмислення. •Суть, функції, моделі та принципи підприємництва. •Умови функціонування підприємництва. •Суб’єкти підприємництва. •Форми і види підприємництва. •Бізнес-діяльність. •Етика, психологія і культура підприємництва. •Формування підприємництва в Україні.

Ринкова економіка – це, насамперед, система вільного підприємництва. Саме тому сучасна економічна наука в числі основних факторів виробництва разом із землею, капіталом і працею, виділяє підприємництво. Підприємництво у всіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, тому мікроекономічний аналіз і розпочинається з розгляду економічного змісту цього явища і виявлення тенденцій, форм і моделей його розвитку.

§1. Поняття “підприємництво” та еволюція його теоретичного осмислення

В сучасних умовах одним із чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі і в Україні, є підприємництво та суб’єкти, що його здійснюють – підприємці.

Що таке підприємництво? В науковій літературі є різні підходи до визначення терміну “підприємництво”. Його зазвичай вживають як синонім понять “господарювання”, “бізнес”. Людину, яка організувала своє діло і веде його, називають підприємцем або бізнесменом. Але виникає запитання: суб’єкта, який має своє діло, виробляє продукцію, реалізація якої дає змогу йому лише існувати, можна назвати підприємцем? Економічна теорія дає негативну відповідь, тому що тут під підприємництвом розуміється будь-яка господарська діяльність.

З’ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Це пов’язано, насамперед, з тим, що поняття “підприємництво” є надзвичайно містким, яке поєднує в собі сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалось воно протягом значного часу, постійно поповнюючись елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

Термін “підприємець”, “підприємництво” ввів у науковий оборот ще у XVIII столітті англійський економіст і банкір Р. Кантильон (1680–1734). Досліджуючи особливості і формування капіталістичної системи господарювання, він зазначав, що в економічному середовищі з’явився новий прошарок людей, які на власний розсуд займаються бізнесом, ризикують, розпочинаючи нову справу, впроваджують певні нововведення. Підприємець вкладає власні кошти у своє діло, долає протидію зовнішнього середовища, рухає економіку в напрямку постійного вдосконалення.

А. Сміт (1723–1790) розглядав підприємництво через діяльність підприємця-власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатами.

Інший англійський економіст Д. Рікардо (1772–1823) розглядав підприємця лише як інвестора, тобто звичайним капіталістом. Аналогічно оцінював роль підприємця К. Маркс (1818 –1883), описуючи діяльність капіталіста.

Французький економіст Ж.Б. Сей (1767–1832) розглядав підприємця як економічного агента, організатора виробництва, який комбінує фактори виробництва, діє на власний ризик з метою отримання вигоди, володіє знаннями і досвідом і є центральною фігурою господарської діяльності. Підприємець переміщує ресурси з царини низької продуктивності, низьких доходів у царину вищої продуктивності та прибутковості.

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX століття британський економіст Альфред Маршалл (1842–1924), який виділив підприємницьку здатність (хист) в окремий фактор виробництва разом з працею, землею та капіталом.

Повнішу характеристику підприємництва наводить у своїх працях австро-американський економіст Йозеф Шумпетер (1883–1950), якого вважають класиком у цій галузі. Й. Шумпетер розглядав підприємництво як ризикову інноваційну діяльність, що має на меті поліпшення економічного становища підприємства. Неокласичній теорії економічної рівноваги він протиставив власну теорію економічної нерівноваги. “Нормою” здорової економіки, стверджує Шумпетер, є не рівновага або оптимізація, а динамічна нерівновага, що викликана діяльністю підприємця-новатора, і спрямована на створення нового споживного попиту, якісно нового товару, який більш повно, ніж попередній, задовільняє потреби людей. В процесі економічної нерівноваги створюється новий ресурс, який порушує існуючий баланс, творчо руйнує застійне, рутинне і дає поштовх новому розвитку. “Завдання підприємців, – писав Й. Шумпетер – реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а у широкому розумінні – через використання нових технологій для виробництва нових товарів або попередніх товарів, але є новим методом, завдяки відкриттю нових джерел сировини, або нового ринку готової продукції – аж до реорганізації попередньої і створення нової галузі промисловості…” [11, 72].

На думку Й. Шумпетера, підприємницького успіху можна досягти як на основі наявного ресурсу, при умові підвищення його віддачі через застосування нової технології, так і на базі нового ресурсу, який створює нові життєві блага. Інноваційний процес у підприємництві відбувається постійно і спрямований на пошук нової або вдосконалення існуючої практики господарювання як джерела отримання додаткових економічних і соціальних благ. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію. Підприємцем, на його думку, може бути як капіталіст-власник, так і менеджер (управляючий).

Австрійсько-англійський економіст Фрідріх Гаєк (1899–1992) пов’язував підприємництво з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи ситуацію на ринку, знайти оптимальні засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

Американський економіст П. Самуельсон (1915) пов’язує підприємництво з новаторством, а підприємця розглядає як сміливу людину з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.

Як новаторську і раціоналізаторську діяльність розглядають підприємництво також теоретики постіндустріального суспільства – американський економіст Вільям Ростоу (1916) і французький економіст Раймон Арон (1905–1983).

Узагальнюючи погляди вчених на сутність поняття “підприємництво” і роль підприємця на різних етапах ринкової системи господарювання дає підставу вважати підприємництво, як господарську діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого складає новаторський підхід до організації і ведення бізнесу, постійний пошук ефективних способів використання можливостей, прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику.