Глава 13. РИНОК КАПІТАЛІВ. ПРОЦЕНТ І ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ДОХІД

•Капітал як економічна категорія. •Ринок капіталу у формі ринку кредитних (інвестиційних) ресурсів. •Механізм функціонування ринку кредитних (інвестиційних) ресурсів. •Вплив фактору часу на ринок інвестиційних ресурсів. •Кредит як форма руху ринку капіталів. •Ринок капіталу у формі ринку цінних паперів. •Фондова біржа як організований ринок фондованих цінних паперів.

§1. Капітал як економічна категорія

Капітал є найважливішим фундаментальним чинником виробництва, який створюється самою економічною системою. Без нього неможливе функціонування сучасного виробництва, існування будь-якої господарської діяльності людей. Стан капіталу – важливий показник економічного розвитку і добробуту суспільства.

Термін капітал (від лат. сapitalis – головний) має багато значень, з розвитком ринкових відносин постійно збагачується і ускладнюється. Історично первинне абстрактне та узагальнене поняття капіталу поступово трансформується відповідно до умов господарювання, набуває нових форм існування (прояву), нових рис і якостей, адекватних економічній парадигмі свого часу.

Спочатку трактування цієї категорії пов’язували лише з основним багатством, певною сумою матеріальних і нематеріальних цінностей, потім з інтелектуальними здібностями, грошовими засобами та іншими фінансовими ліквідними активами. На сучасному ринку ресурсів капіталом визнається все, що здатне приносити дохід, або ресурси, що використовуються у виробництві товарів і послуг.

Першим, хто дав визначення капіталу, яке не втратило своєї актуальності і сьогодні, був засновник класичної політичної економії А. Сміт. Критикуючи меркантилістів, які пов’язували капітал лише з грошима, А. Сміт тлумачив капітал як вартість, яка приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва, які потрібні для продовження процесу виробництва. Характеризуючи згадані запаси, А. Сміт, показав, що вони складаються з двох частин. Від однієї їх частини “очікують одержати дохід”, а інша буде безпосередньо використана у виробничому процесі.

Відомий французький економіст першої половини ХІХ ст. К. Ф. Бастіа писав: “Знаряддя, матеріали, запаси – от що Робінзон, без сумнівів, назвав би своїм капіталом... Станемо тепер в центр суспільного устрою. Капітал і тут також складається з робочих інструментів, матеріалів і припасів, без яких ніхто, ні у самітності, ні у суспільстві, не зміг би розпочати ніякої тривалої роботи”.

Представник американської неокласичної школи Дж. Б. Кларк, вважав, що “капітал складається із засобів виробництва, які завжди конкретні і матеріальні”. На думку іншого відомого американського економіста, лауреата Нобелівської премії С. С. Кузнеця, “капітал є запас засобів,... призначених для використання у виробництві благ або доходу”.

Прихильники марксизму розглядають капітал як систему економічних відносин з приводу створення, розподілу і використання різного роду цінностей, які здатні приносити дохід. К. Маркс, досліджуючи капітал як систему економічних відносин, показав, що він функціонує у таких формах як промисловий, торговельний і позичковий.

Монетаризм, витоки розвитку якого знаходяться у меркантилізмі, розглядає капітал крізь систему грошових кредитних відносин. Згідно монетаризму, капітал – це гроші або їх замінники – кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки).

Аналізуючи різні визначення можна зробити висновок, що капітал – це цінність яка:

– знаходиться у різних формах (грошовій, речовій, не речовій, у формі природних ресурсів тощо);

– обов’язково повинна знаходитись в русі (економічному кругообороті);

– здатна до самозростання.

Форми капіталу. Основними формами прояву капіталу є матеріалізований (фізичний), нематеріалізований та фінансовий (інвестиційний) капітал (див. рис. 13.1).

Матеріалізований капітал – один із визначальних чинників виробництва; це – засоби виробництва, що призначені для виробництва товарів та послуг. Матеріалізований (фізичний) капітал існує у вигляді придбаних та використовуваних підприємств, доріг, обладнання, машин, будівель тощо. Фізичний капітал – неоднорідний, має різні типи, часто високо спеціалізований для конкретних виробничих процесів, його не можна використовувати для інших цілей.

Рис. 13.1. Форми капіталу

Нематеріалізований капітал – це капітал, що не має фінансової (грошової) і матеріалізованої форми, контролюється підприємством з метою використання впродовж проміжку часу, більшого від одного року (або одного операційного циклу, якщо останній перевищує один рік), для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи для надання в оренду іншим суб’єктам господарювання. До нематеріалізованого капіталу належать:

– об’єкти інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау);

– об’єкти права користування природними ресурсами і майном;

– об’єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами (наприклад, вигоди від користування фірмовим найменуванням, товарним знаком, монопольним становищем на ринку), право на використання митних, податкових та інших пільг тощо.

Фінансовий капітал (financial capital) – це сукупність капіталів у формі готівкових грошей та ліквідних фінансових активів (акцій, облігацій та інших цінних паперів).

Вперше визначення фінансового капіталу дав відомий соціал-демократ теоретик Р. Гільфердінг у книзі “Фінансовий капітал”, опублікованій у 1910 р. За Р. Гільфердінгом, фінансовий капітал є “капітал, що знаходиться у розпорядженні банків і застосовується промисловцями”.

Відомий ліворадикальний соціал-демократ, який здійснив у 1917 р. Жовтневий переворот в Росії В. І. Ленін, критикував визначення фінансового капіталу Р. Гільфердінга за те, що у ньому “немає вказівки на один із найважливіших моментів, саме: на зростання концентрації виробництва і капіталу в такій потужній мірі, коли концентрація призводить і призвела до монополії”. За визначенням В. І. Леніна, “фінансовий капітал є монополістичний промисловий капітал, що злився з банківським капіталом”.

Як економічна категорія, “фінансовий капітал” є системою фінансових відносин з приводу виникнення, розподілу і використання готівкових грошей та ліквідних фінансових активів. Фінансовий капітал – це складна економічна категорія, специфічною особливістю якої є її системний багатофункціональний характер.

Фінансовий капітал – специфічна категорія епохи монополістичного капіталізму. Його виникнення пов’язується з розвитком товарного виробництва і ускладненням ринкових відносин в епоху монополістичного капіталу, охоплення ним і промислового, і банківського капіталів, коли з’явилися промислові і банківські монополії, почалося зрощування або злиття тих і інших монополій.

Існує багато альтернативних концепцій походження фінансового капіталу. Представники раціоналістичної концепції стверджують, що фінансовий капітал виник в результаті певної раціональної угоди між людьми, які зрозуміли, що для поліпшення обслуговування сфери товарного обігу та підвищення ефективності її функціонування необхідні спеціальні засоби, і почали організаційно забезпечувати їх повноваження у господарському обороті.

Представники еволюційної концепції вказують на об'єктивний характер виникнення і розвитку фінансового капіталу внаслідок розвитку економічної і фінансової систем.

Згідно еволюційної концепції, спочатку фінансовий капітал виник у формі грошей. Згодом, з розвитком банків та інших кредитно-фінансових установ, з одного боку, і нефінансових монополій (промислових, торговельних, транспортних тощо), з іншого боку, з'являється потреба в інших ліквідних фінансових активах. Так виник капітал у формі ліквідних фінансових активів, тобто капітал у формі цінних паперів, які легко обмінюються на гроші.

У другій половині ХХ століття розвитку фінансового капіталу сприяє подальший розвиток економічної і фінансової систем, вдосконалення функціональної структури ринку фінансового капіталу. Це сталося в результаті поступового зняття перешкод і розробки нових схем, механізмів і інструментів для перетворення наданих позик із грошової кредитної форми у форму цінних паперів, у першу чергу облігацій.

Отже, у своєму розвитку фінансовий капітал проходить три етапи. На першому етапі відбувається виникнення цього капіталу у формі позичкових грошових засобів, тобто кредитних (інвестиційних) ресурсів. На другому – відбувається умовний поділ фінансового капіталу на грошовий кредитний капітал і капітал у формі ліквідних фінансових активів. І на третьому – трансформація кредитних операцій в операції з цінними паперами. Процес перетворення наданих позик із грошової кредитної форми у форму цінних паперів отримав назву сек’юритизації.

Сек’юритизація – це процес перетворення ризикових фінансових активів на інструменти ринку капіталу, що придатні для продажу. Сек’юритизація – це фінансовий механізм, який дозволяє банку або будь-якої іншої компанії залучити більш дешеве фінансування, а також покращити свої фінансові показники. Для цього компанія випускає цінні папери, як правило – облігації, забезпечені однорідними активами, наприклад, іпотечними кредитами.

На суми виданих кредитів банки випускають цінні папери і продають їх. Це сприяє не тільки зниженню кредитних ризиків, а і забезпечує приплив грошей у банківську систему до настання термінів погашення кредиту. Класична схема сек’юритизації активів така:

1. Банк передає портфель однорідних кредитів і право отримання процентів по них спеціально створеної компанії SPV (від англ. Special Purpose Vehicle) і списує активи з свого балансу.

2. Після отримання кредитного пулу, SPV-компанія випускає цінні папери, як правило, облігації, забезпечені однорідними активами. Забезпеченням в даному випадку виступають права вимог за раніше надані кредити, і продає їх інвесторам.

3. SPV-компанія перераховує банку гроші, отримані від випуску облігацій.

4. Боржники вносять регулярні платежі за раніше видані кредити на користь SPV-компанії. Агентом щодо збору платежів, зазвичай виступає сам банк, що дозволяє йому зберегти частину доходу у вигляді різниці між отриманими платежами та виплатами інвесторам.

Банк по договору управління активами перераховує SPV-компанії регулярні платежі за кредити, за рахунок цього SPV-компанія виплачує інвесторам дохід по облігаціях.

5. Банк отримує кошти від продажі (розміщення) облігацій та інших активів, які він може використовувати на видачу нових кредитів.

За класичною схемою сек’юритизації цінні папери випускаються трьома траншами: перший, найбільш ризикований, називається equity-транш, і покупці цих облігацій отримують найбільшу доходність, але й найбільші збитки у випадку дефолту; другий – mezzanine-транш – середньої ризикованості, і третій senior-транш, на який припадають найбільш якісні і надійні облігації.

Використання схеми сек’юритизації дозволяє банку замінити менш ліквідні активи на нові фінансові ресурси, заплативши за це частиною доходів за кредитами.

Через сек’юритизацію ринок цінних паперів розвивається більш високими темпами. Так, у 80-ті роки ХХ століття у загальному обсязі ринку капіталу кредити склали 41%, а облігації – 59%, а в 90-ті роки, використовуючи процедуру сек’юритизації – відповідно 29 і 71%.

Спочатку капітал виник у формі грошей. Згодом, з розвитком банків та інших кредитно-фінансових установ, з одного боку, і нефінансових монополій (промислових, торгових, транспортних тощо), з іншого боку, з’являється потреба в інших ліквідних фінансових активах. Так виник капітал у формі ліквідних фінансових активів, тобто капітал у формі цінних паперів, які легко обмінюються на гроші.

Фінансовий капітал складається із обігового і інвестиційного капіталів. Обіговий капітал – це капітал, що забезпечує платоспроможність суб’єкта господарювання при виконанні певного виробничого циклу чи етапу його діяльності. Він використовується для вирішення поточних виробничих проблем.

Інвестиційний капітал (інвестиційні ресурси) – це усі види грошових та інших активів суб’єктів господарської діяльності, які необхідні для здійснення інвестиційної діяльності у виробничій і невиробничій сферах економіки, забезпечення їх загального розвитку. Цей капітал характеризує разове вкладення і тому має вигляд авансування, розрахованого на довгостроковий ринковий термін. За допомогою інвестиційного капіталу відбувається збільшення фізичного, людського і нематеріалізованого капіталу.

Фінансовий капітал є об’єктом купівлі-продажу. Одна його частина, що знаходиться у формі грошового капіталу, реалізується на ринку грошей, а друга, що знаходиться у формі ліквідних фінансових активів – на ринку цінних паперів.