Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Глава 15. Бобко.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
163.84 Кб
Скачать

Глава 15. РОЗПОДІЛ І ПЕРЕРОЗПОДІЛ ФАКТОРНИХ ДОХОДІВ

•Первинний розподіл факторних доходів. •Необхідність перерозподілу суспільних благ і доходів. •Споживання як кінцевий результат розподілу.

§1. Первинний розподіл факторних доходів

Суспільство, маючи в кожний даний момент часу обмежені ресурси, постійно вирішує проблему їх розподілу. Як це відбувається ми з’ясували за допомогою кривої виробничих можливостей. Наступним за розподілом ресурсів є проблема розподілу продуктів, усіх видів створених благ. Поруч з розподілом виробничих ресурсів і благ в ринковій економіці важливе значення має розподіл отримуваних доходів і формування первинних доходів суспільства.

Первинні доходи – це доходи на фактори виробництва, це сума грошей, яку отримує власник конкретного фактора. Основними факторними доходами є заробітна плата, рента, прибуток.

Доходи власників ресурсів утворюються внаслідок продажу або передачі в оренду ресурсів на ринках праці, капіталу і землі. Засоби, які отримує населення як винагороду за працю, як власник фактору праці, у формі заробітної плати, є найважливішими у формуванні загального обсягу грошових доходів на довготривалу перспективу.

Для оцінки рівня і динаміки доходів населення використовуються показники номінального, використовуваного і реального доходу.

Номінальний дохід – кількість грошей, отриманих індивідами протягом певного періоду.

Використовуваний дохід – дохід, який може бути використаний на особисте споживання і особисте збереження. Використовуваний дохід менший від номінального доходу на суму податків і обов’язкових платежів.

Реальний дохід – це кількість товарів і послуг, які можна купити на використовуваний дохід протягом певного періоду, тобто з поправкою на зміну рівня цін.

Рента є доходом, в першу чергу, на фактор землі, або на фактори, які є абсолютно нееластичними. Це доходи від нерухомості, або доходи людей, які наділені від природи унікальними здібностями, наприклад, оперні співаки.

Прибуток як дохід від підприємницької діяльності розпадається на дохід підприємця, який залишається у нього після сплати процента за користування кредитом. Отже, процент можна теж розглядати, як факторний дохід на грошовий капітал.

З огляду на те, що різні люди мають різні здібності, володіють різними стартовими можливостями, то й неминучим наслідком такого розподілу є диференціація доходів або багатства, що породжує проблему несправедливого розподілу доходів і появи бідності. Бідність як явище має місце майже у всіх країнах світу. Більшість країн фіксують поріг бідності, який визначає певний рівень доходів у середньому на члена родини протягом року.

Нерівність у доходах або багатстві на початку ХХ століття стала об’єктом дослідження багатьох економістів США та Західної Європи. Актуальність цієї проблеми була обумовлена проблемами практичного розвитку суспільства, соціальними катаклізмами, які супроводжували трансформацію капіталізму в соціальну ринкову економіку. Важливо при цьому було обгрунтувати справедливість і ефективність розподілу доходів і багатства, який склався в ринковій економіці. У 1905 році американський статистик Макс Лоренц (1876–1959) розробив метод оцінки розподілу доходів, відомий в економічній теорії як “крива Лоренца” – графічне зображення, яке ілюструє ступінь нерівності (див. рис. 15.1).

Рис. 15.1. Крива Лоренца

По горизонтальній прямій ON відкладені кумулятивні процентні групи населення, а на вертикальній ОІ – кумулятивний процентний дохід. Якби в розподілі доходів існувала абсолютна рівність, то 20% населення отримували б 20% від всього сукупного доходу суспільства, 40% населення – відповідно 40% доходу, 80% населення – 80% доходу. Відповідно, лінія ОЕ є прямою і характеризує абсолютну рівність розподілу доходів. Якщо розглядати криву OABCDFE то вона характеризує певну нерівність в розподілі – так 40% населення отримують біля 20% відсотків доходів, 80% відсотків населення – 50% доходів і 20% найбагатших (від 80 до 100) теж 50% відсотків доходів. Чим більше відхиляється крива від прямої рівномірного розподілу (ОЕ), тим більша нерівність в розподілі доходів. Так, на кривій OA1B1C1D1F1E 50% населення отримують 10% доходів, а 10% (найбагатших) отримують 60% доходів.

З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач доходів – коефіцієнт Джіні, який дорівнює частці від ділення заштрихованої площі, що знаходиться між прямою ОЕ і криваою OA1B1C1D1F1E на площу трикутника OEN, то отримаємо коефіцієнт нерівності в розподілі доходів.

Якщо площу ділянки на графіку, яка обмежена прямою рівномірного розподілу доходів (ОЕ) і кривою нерівності розподілу (OA1B1C1D1F1E) позначити буквою Т, то коефіцієнт Джіні можна записати у такому вигляді:

,

Цей показник запропонував італійський економіст і статистик Коррадо Джіні (1884–1965).

Очевидно, чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша площа фігури Т, і, відповідно, тим більше коефіцієнт Джіні буде наближатися до 1, вказуючи на зростання нерівності і наближення її до абсолютної. Абсолютна нерівність означає, що і 20%, і 40%, і 60%, і т.д. населення не отримують ніякого доходу, за винятком одного-єдиного, останнього в ряду (лінія ON) члена суспільства, який привласнює 100% всього доходу. Пряма NE – це лінія абсолютної нерівності.

Для визначення рівня розподілу доходів можна використати і більш простий метод. Суть його полягає в тому, що із групи береться, наприклад, 10% населення з найбільшим доходом і такий ж процент з самим низьким доходом. Відношення отриманих ними доходів дасть нам коефіцієнт диференціації доходів в групі. Вважається якщо він більший 10, то реально в суспільстві існує загроза соціального вибуху.